Рекодифікація Цивільного кодексу України: як в Раді хочуть змінити норми щодо форми правочинів
У Верховній Раді зареєстровані декілька законопроектів про внесення змін до Цивільного кодексу України у зв’язку із його оновленням (рекодифікацією).
Інші з них проходять громадське обговорення. Ініціатором оновлення кодексу та його активним амбасадором є особисто Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук.
22 жовтня 2025 парламент прийняв за основу із продовженням строку підготовки законопроект № 14056 (книга перша), і вже 05 листопада 2025 - законопроект № 14057 від 21.09.2025 (книга друга).
Невдовзі з‘явилися висновки Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, яке висловило власні зауваження, зокрема, у питанні правочинів.
Мова йде, в першу чергу про те, що Проектом пропонується прибрати ті норми, які регулюють усну та письмову форми правочинів та перелік правочинів, які належить вчиняти тільки у письмовій формі (ст. ст. 206-208).
На думку ГНЕУ таке виключення несе значні ризики для цивільного обороту та захисту прав учасників правовідносин.
Крім цього, воно може призвести до значних проблем у правозастосуванні, збільшення правової невизначеності та судових спорів.
Відсутність чітких вимог до форми правочинів ускладнить доведення факту їх укладення та змісту. Крім цього, ГНЕУ звертає увагу, що більшість країн мають подібні норми щодо форми правочинів.
Зокрема:
Цивільний кодекс Франції (Code Civil): ст.ст. 1359-1361 визначають обов’язковість письмової форми правочинів у певних випадках, зокрема, при 12 значних фінансових зобов’язаннях; у ст. 1172 – загальне правило: договори можуть бути укладені у будь-якій формі, якщо інше не передбачено законом.
Цивільний кодекс Італії (Codice Civile): ст. 1350 – встановлює випадки, коли правочини повинні бути оформлені письмово (наприклад, нерухомість, шлюби, спадкові угоди тощо). .
Крім того, стаття 203 буде розділена на дві: власне статтю статтю 203 та статтю 203-1.
Перша буде мати наступний зміст:
«1. Договори та односторонні правочини не можуть порушувати принцип автономії волі.
- Сторони договорів та односторонніх правочинів можуть вчиняти дії, які відповідають обсягу їх дієздатності.
- Волевиявлення сторін договорів та односторонніх правочинів має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі
- Договори та односторонні правочини мають бути спрямовані на досягнення реальних наслідків.»
Друга частина буде мати назву «Відповідність договорів та односторонніх правочинів імперативним нормам закону та їх узгодження з доброзвичайністю (boni mores)».
Згідно з нею Договір та односторонній правочин не можуть суперечити імперативним нормам закону та повинні узгоджуватися з доброзвичайністю (boni mores).
На це ГНЕУ зауважило, що згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Законом України «Про міжнародне право» «автономія волі – принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин», у зв’язку з чим, його застосування у правовідносинах без іноземного елементу виглядає дискусійним.
Автор Тарас Лученко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
