З сумлінним землекористувачем договір оренди за примхою власника не розірвати

У травні 2015 року фізична особа-власник земельної ділянки, розташованої на території Павлівської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області, звернувся до місцевого суду з позовом до приватного підприємства «Степь» про розірвання договору оренди даної ділянки.

Позивач мотивував своє бажання тим, що ТОВ «Степь» нібито не розробило проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Тим самим виникає загроза погіршення стану орендованої земельної ділянки і родючості ґрунту, що явно розходиться з інтересами власника.

Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області своїм рішенням від 1 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 лютого 2016 року, в задоволенні позовних вимог власника земельної ділянки відмовив.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановою від 19 вересня 2016 р. касаційну скаргу згаданої особи також відхилила.

17 грудня 2016 року незадоволений власник звертається із заявою вже до Верховного Суду України. У ньому він відзначав неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 651 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), статей 24, 25, 31, ч. 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Втім, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, дослідивши наведені в заяві доводи, прийшла до висновку, що заява задоволенню все-таки не підлягає.

Було встановлено наступне. 1 лютого 2008 року фізична особа-власник і ТОВ «Степь» уклали договір оренди земельної ділянки строком на 10 років. Даний договір зареєстрований в Світловодському районному відділі Кіровоградської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» Державного комітету України із земельних ресурсів.

У пунктах 15-17 зазначеного договору оренди сторони погодили, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; має цільове призначення — землі сільськогосподарського призначення; умовами збереження стану об'єкта оренди є застосування заходів щодо підвищення родючості ґрунту і її захист від ерозії.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог власника ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору (1 лютого 2008 року) законодавство не вимагало розробки і затвердження проектів землеустрою для забезпечення еколого-економічного обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Крім того, позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в результаті використання відповідачем земельної ділянки зменшилася родючість його ґрунтів.

У той же час наведені заявником приклади, в яких Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджувався з висновками судів попередніх судових інстанцій, які задовольнили позовні вимоги фізичних осіб про розірвання договорів оренди та повернення земельних ділянок, базувалися на конкретних доказах.

У цих справах судами встановлено, що спірні земельні ділянки взагалі не використовувалися орендарем, посів сільськогосподарських культур не проводився, заходи боротьби з бур'янами не застосовувалися, земельні ділянки перебувають у занедбаному стані, що призвело до зниження якісних показників ґрунту.

Таким чином, зазначені судові рішення, надані заявником для порівняння, і судове рішення, про перегляд якого подано заяву, винесені у справах з різними фактичними обставинами, які не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Оскільки обставини, що послужили підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви.

З повним текстом постанови можна ознайомитися тут.