Верховний Суд висловився стосовно підстав відстрочення сплати судового збору при поданні касаційної скарги

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної екологічної інспекції (далі – Держекоінспекція, відповідач) на рішення Одеського окружного адміністративного суду та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі за позовом юридичної особи (далі – позивач) до Держекоінспекції про визнання протиправними дій, скасування рішення та стягнення коштів.

Предметом розгляду у цій справі були позовні вимоги про визнання протиправними дій Держекоінспекції щодо розрахунку збитків та пред`явлення претензії; визнання протиправним та скасування рішення відповідача про заборону на вихід т/х «Vika» з морського порту «Одеса»; стягнення на користь позивача за рахунок Державного бюджету грошових коштів.

Рішенням суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, Держекоінспекція заявила клопотання про відстрочення сплати судового збору, в обґрунтування якого зазначила про відсутність можливостей здійснити відповідні дії, направлені на сплату судового збору з огляду на запровадження воєнного стану на території України (вказане підтверджується, зокрема Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні»), у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією РФ проти України. До клопотання також додано виписки з рахунку, зокрема по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», згідно з якими сума, що міститься на рахунку Держекоінспекції, становить 0,00 гривень.

Вирішуючи це клопотання, Суд виходив з положень частини другої статті 64 Конституції України, відповідно до якої в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, але не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтею 55 цієї Конституції.

Згідно з положеннями частини першої статті 13 Основного Закону України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

З огляду на вищенаведені конституційні положення Верховний Суд врахував, що відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 р. № 275, Держекоінспекція є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

У цьому контексті Суд наголосив на тому, що під час застосування загальних засад адміністративного судочинства суттєве значення має практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у рішеннях якого систематично розкривається суть та призначення універсальних засад судочинства, зокрема права на доступ до суду.

Зокрема, у пункті 32 рішення «De Geouffre de la Pradelle v. France» (заява № 12964/87) ЄСПЛ наголосив на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити безладного руху судового процесу. Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Подібних висновків щодо забезпечення гарантій справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду, дійшов ЄСПЛ у рішенні «Bellet v. France» (заява № 23805/94, п. 36) та у рішенні «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (заява № 20347/03, п. 35). Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (вказаний висновок висловлено з урахуванням п. 57 рішення «Ashingdane v. the United Kingdom», заява № 8225/78).

Верховний Суд також звернув увагу на висновки, викладені у рішенні «Balkunas v. Lithuania» (заява № 75435/17), де ЄСПЛ категорично не погодився з тим, що обмеження доступу заявника до Верховного Суду було необхідним та пропорційним. У пункті 39 ЄСПЛ вказав, що розмір судового збору, оцінений у світлі обставин конкретної справи; здатність заявника сплатити судовий збір є суттєвим фактором для визначення того, чи особа скористалась своїм правом на доступ до суду. Крім того, у пункті 43 цієї справи ЄСПЛ дійшов висновку про необхідність врахування того, чи є у заявника можливість сплатити судовий збір, враховуючи його фінансовий стан на основі комплексної оцінки його фінансової ситуації.

Крім того, Суд врахував, що відповідно до пункту 24 Доповіді Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, які мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту. У пункті 37 Доповіді також вказано, що верховенство права включає в себе вісім складових, один з яких полягає в тому, що мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат.

З огляду на це, Суд дійшов висновку, що враховуючи введення воєнного стану в Україні, а також те, що скаржником надано докази обʼєктивної фінансової неможливості сплатити судовий збір на момент подання касаційної скарги, але заявлено клопотання про відстрочення (відтермінування в часі) сплати судового збору, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ з одного боку та інтересами заявника щодо можливості доступу до суду в частині права на оскарження судового рішення, передбаченого статтею 129 Конституції України, існують підстави для відстрочення сплати судового збору до моменту ухвалення рішення у справі судом касаційної інстанції.

Ухвала Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі № 420/2429/20 (адміністративне провадження № К/9901/48131/21).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.