Підстави для відмови Україною у екстрадиції, — позиція Верховного Суду

З моменту звернення іноземця у встановленому законодавством порядку до уповноваженого органу держави із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або особою, яка потребує тимчасового захисту, така особа перебуває під захистом України протягом розгляду цієї заяви, а також під час оскарження відмови в наданні такого статусу, а тому прийняття рішення про екстрадицію цієї особи державі, громадянином якої вона є, не відповідає вимогам закону. Відповідну позицію висловив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 23 березня 2023 року по справі № 757/56198/21-к.

Наразі принцип невислання вважається частиною звичаєвого міжнародного права. У найбільш загальному вигляді принцип невислання відображений в ст. 33 Конвенції про статус біженців 1951 року, відповідно до якої «договірні Держави не будуть жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання».

Також принцип невислання знайшов своє втілення у ст. 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принизливих видів поводження і покарання 1984 року, якою встановлено, що жодна держава-сторона не повинна  висилати,  повертати  чи видавати  будь-яку  особу іншій державі,  якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.

Слід звернути увагу, що дія ст. 3 Конвенції 1984 року поширюється на всіх людей, які знаходяться під юрисдикцією держави, у тому числі біженців, осіб, які потребують додаткового захисту, шукачів захисту та інших категорій осіб. Більше того, ця норма не допускає виключень.

Україна надає захист іноземним громадянам і особам без громадянства, які його шукають на її території, у порядку, визначеному Законом № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» шляхом: визнання біженцем; визнання особою, яка потребує додаткового захисту; визнання особами, які потребують тимчасового захисту.

Водночас згідно із законодавством України заборона вислання (екстрадиції) біженців, осіб, які потребують додаткового захисту, та осіб, які потребують тимчасового захисту, не перешкоджає проведенню щодо них екстрадиційної перевірки.

Порядок здійснення видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція), передбачений главою 44 КПК України.

Частиною 1 статті 589 КПК України передбачений перелік підстав, які перешкоджають видачі особи іноземній державі, зокрема у разі, якщо:

• особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України;
• злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді позбавлення волі за законом України;
• закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу;
• компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких неможливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію);
• видача особи (екстрадиція) суперечить зобов`язанням України за міжнародними договорами України;
• є обґрунтовані підстави вважати, що видача особи (екстрадиція) суперечить інтересам національної безпеки України;
• наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 2 ст. 589 КПК особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров`ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 590 КПК після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки центральний орган України приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або відмову у видачі (екстрадиції) іноземній державі.

Рішення виноситься керівником центрального органу України або уповноваженою ним особою. Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України. Інформація про подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі, що надіслала запит.

Тобто, як зазначив Верховний Суд, із часу звернення із заявою про визнання біженцем, або визнання особою, яка потребує додаткового захисту, чи визнання особою, яка потребує тимчасового захисту - особа вже перебуває під захистом України, протягом розгляду цієї заяви і навіть під час оскарження відмови наданні такого статусу.

Нагадаємо, 7 вересня НАБУ повідомило колишньому бенефіціарному власнику «ПриватБанку» Ігорю Коломойському та ще п’ятьом особам про підозру у заволодінні коштами банку на суму понад 9,2 млрд грн.

Також у Національному антикорупційному бюро розповіли про, ймовірне, головне досягнення візиту керівників НАБУ, САП та голови Вищого антикорупційного суду у Сполучені Штати Америки, який тривав з 26 серпня по 3 вересня.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.