Чи міг позивач претендувати на отримання як публічної тієї інформації, яку відповідач згадав в інтерв’ю, - ВП ВС розглянула справу за позовом Порошенко до Зеленського

Велика Палата Верховного Суду опублікувала свою постанову від 19 жовтня 2023 року по справі № 9901/337/21 за позовом Президента у 2014-2019 роках Петра Порошенка до Президента Володимира Зеленського про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Так, Володимир Зеленський, як зазначено у постанові ВП ВС, в одному інтерв`ю повідомив, зокрема, що «з терористами, сепаратистами … торгував, заробляв разом з п`ятим президентом», «ймовірно разом з колишнім президентом вони це робили і заробляли». Петро Порошенко вважав, що ті слова стосувалися його, а чинний Президент України ухиляється оприлюднити в повному обсязі наявну у нього публічну інформацію, отриману від СБУ, розвідувальних органів або будь-яких інших осіб щодо позивача. Внаслідок такого ухилення протиправно обмежений доступ позивача до достовірної, точної та повної публічної інформації щодо нього, яка є у володінні відповідача. Тому Порошенко звернувся до адміністративного суду з вимогами визнати протиправною бездіяльність Володимира Зеленського, яка полягає у неоприлюдненні згаданої в інтерв`ю публічної інформації, а також зобов`язати відповідача оприлюднити цю інформацію, що становить суспільний інтерес.

КАС ВС відмовив у задоволенні позову, бо позивача не можна вважати запитувачем інформації (він не вчинив дій, спрямованих на її отримання від Президента України). Крім того, ця інформація перебуває за межами управлінської діяльності відповідача, не є публічною та обов`язковою до оприлюднення. Із таким рішенням позивач не погодився. В апеляційній скарзі стверджував, що статус запитувача не залежить від вчинення ним дій, спрямованих на отримання інформації; остання є публічною (хоч і не такою, яка обов`язкова до оприлюднення), бо відповідач отримав її у зв`язку з реалізацією повноважень, які закріплені в Конституції України.

Велика Палата Верховного Суду мала, зокрема, з`ясувати, чи довів позивач порушення його прав на оприлюднення й отримання доступу до достовірної, точної та повної публічної інформації, що його стосується, і щодо якої відповідач висловився в інтерв`ю. Вирішила загалом погодитися із відмовою суду першої інстанції у задоволенні позову, хоч і дещо з інших мотивів.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Чи міг позивач претендувати на отримання як публічної тієї інформації, яку відповідач згадав в інтерв`ю?

Суд першої інстанції зазначив, зокрема, що позивач не є запитувачем інформації за змістом Закону № 2939-VI; інформація, висвітлена в інтерв`ю, яка його цікавить, не є публічною, бо «перебуває за межами будь-якої управлінської діяльності відповідача у сфері доступу до публічної інформації» і не належить до такої, яка є обов`язковою до оприлюднення. Відповідач із цими аргументами погодився.

Велика Палата Верховного Суду теж погоджується з рішенням суду першої інстанції у частині відмови у позові, але з дещо інших мотивів. 

По-перше, у справі немає жодних даних ні про те, що інформація, про яку сказав відповідач у тому інтерв`ю, є задокументованою (а саме задокументований характер є ознакою публічної інформації), ні про те, що відповідач отримав її від органів влади України під час здійснення повноважень Президента України (а не до того, як був обраний на цей пост) або має її у володінні саме як Президент України. Тобто немає доказів того, що відповідач є розпорядником відповідної інформації як суб`єкт владних повноважень. 

По-друге, позивач не зробив спробу отримати від відповідача ту публічну інформацію, яка його, як він вважав, стосується. З огляду на зібрані у справі докази відсутні підстави вважати, що позов можна задовольнити.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у спірних правовідносинах позивач не довів ту бездіяльність відповідача, про яку стверджував, і її протиправність, а відповідач не надав суду підтвердження наявності чи відсутності у нього задокументованої інформації щодо позивача, в отриманні якої останній був зацікавленим.

Згідно з преамбулою до Закону № 2939-VI цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом (стаття 1 Закону № 2939-VI).

Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави (фрагмент пункту 17 частини першої статті 106 Конституції України).

За змістом пункту 2 частини першої статті 12 та пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI Президент України як орган державної влади є розпорядником публічної інформації.

Суд першої інстанції зазначив, що «інтерв`ю публічного діяча та висвітлена в ньому інформація за своєю сутністю не є виконанням саме публічно-владних управлінських функцій, у тому числі щодо позивача».

Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що власне виконанням таких функцій не є ні інтерв`ю (як метод збирання інформації, що полягає у бесіді інтерв`юера з респондентом), ні «висвітлена в ньому інформація». Проте зауважує, що однією з публічно-владних управлінських функцій є оприлюднення публічної інформації її розпорядником-органом державної влади. Механізм цього оприлюднення (інтерв`ю, коментар, виступ, публікація тощо), як і використані для цього засоби (друковані видання, вебсайти, соціальні мережі, інші медіа тощо), для застосування приписів Закону № 2939-VI значення не мають. Стаття 5 цього Закону допускає можливість оприлюднення публічної інформації будь-яким способом, що, вочевидь, не виключає її оприлюднення під час інтерв`ю.

Одним із проблемних питань справи було те, чи оприлюднив відповідач під час інтерв`ю частково (за оцінкою позивача, - недостовірно, неточно, неповно) публічну інформацію. Іншим, хоч і пов`язаним із попереднім, проблемним питанням, яке фактично поставив позивач, було те, чи означають слова в інтерв`ю «було багато різної інформації від Служби безпеки, розвідки» наявність у відповідача публічної інформації, яку він отримав від відповідних органів влади України, або такої, що перебуває у його володінні як суб`єкта владних повноважень. Інакше кажучи, чи означають ті слова відповідача, що він є розпорядником публічної інформації у сенсі Закону № 2939-VI.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що однією з обов`язкових ознак публічної інформації за змістом частини першої статті 1 Закону № 2939-VI є її задокументований характер, а також або створення, або отримання суб`єктом владних повноважень у процесі виконання саме його обов`язків, або знаходження у володінні цього суб`єкта з інших підстав. Розпорядник публічної інформації має обов`язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована / відображена на матеріальних носіях (див. mutatismutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/22/20 (пункт 53).

У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що згадана у прохальній частині адміністративного позову інформація є задокументованою. Відповідач не підтвердив таку її ознаку, а зі змісту його інтерв`ю неможливо встановити ні те, що вона була задокументованою, ні те, що респондент отримав її після обрання на пост Президента України. Тому на підставі оцінки наданих сторонами доказів неможливо виснувати, що слова відповідача «було багато різної інформації від Служби безпеки, розвідки» в інтерв`ю стосуються публічної інформації, тобто такої, яка є задокументованою й отримана відповідачем у зв`язку з виконанням його обов`язків чи знаходиться у його володінні як суб`єкта владних повноважень.

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (стаття 12 Закону № 2939-VI).

З огляду на зміст цих приписів Велика Палата Верховного Суду погоджується з позивачем у тому, що для цілей застосування Закону № 2939-VI статус запитувача інформації не залежить від подання фізичними, юридичними особами, об`єднаннями громадян без статусу юридичної особи запиту на інформацію. Навпаки: той, хто є запитувачем інформації за цим Законом, може подати відповідний запит (не можуть це зробити суб`єкти владних повноважень). Аналогічно статус розпорядника інформації (пункт 2 частини першої статті 12, стаття 13 Закону № 2939-VI) не залежить від того, чи відповідний суб`єкт нею власне розпоряджається, чи тільки створює, отримує та володіє, хоч і називається розпорядником. Тому відповідний аргумент суду першої інстанції є помилковим.

Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати й оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI).

Доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію (стаття 5 Закону № 2939-VI).

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом вказаних приписів обов`язки розпорядника інформації надавати й оприлюднювати останню є різними. Проте у випадках виконання як першого, так і другого обов`язку розпорядник має відповідно надати чи оприлюднити достовірну, точну та повну інформацію.

Обов`язок, на який звернув увагу позивач (оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію), є загальним. Тобто цей обов`язок розпорядник інформації має виконати незалежно від того, чи мова йде тільки про ту інформацію, яка прямо визначена як обов`язкова до оприлюднення у частині першій статті 15 Закону № 2939-VI, чи мова йде про добровільне оприлюднення іншої публічної інформації, що не входить до переліку, визначеного у частині першій статті 15 Закону № 2939-VI.

Кожна особа має право знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом (пункт 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI).

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що оскільки Закон № 2939-VI гарантує відповідне право кожній особі, то його реалізація не залежить від того, чи така особа є приватною, чи перебуває на публічній службі (див. постанову від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/22/20 (пункт 59). Однак, крім цитування пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI у позовній заяві, ні зміст вимог позивача, ні його доводи не вказують на те, що ці вимоги спрямовані на реалізацію права знати цілі збирання, використання, передання чи поширення про нього інформації, що вже була згадана відповідачем в інтерв`ю.

У позовній заяві позивач стверджував, що через те, що відповідач «ухиляється від оприлюднення відповідної інформації, позивач позбавлений практичної можливості реалізувати свої права, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 10 Закону» № 2939-VI, «зокрема, вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе».

14 вересня 2023 року під час судового засідання у справі № 9901/337/21 представник позивача - адвокат - зазначив, що позивач не погоджується з достовірністю інформації, яку про нього поширив відповідач в інтерв`ю. Інший представник позивача - адвокат - зазначив, що для позивача інформація, яку поширив в інтерв`ю відповідач, є «очевидно брехливою».

За змістом пункту 3 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI кожна особа має право вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе. Інакше кажучи, у разі оприлюднення інформації, яку суб`єкт вважає недостовірною, відсутнє право вимагати її виправлення на підставі Закону № 2939-VI. Недостовірна інформація у порядку, визначеному законом, може бути спростована.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується (частина третя статті 10 Закону № 2939-VI).

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша статті 19 Закону № 2939-VI).

Позивач зазначав, що інформація, в отриманні якої він має інтерес, не належить до тієї, яку відповідач зобов`язаний оприлюднювати на підставі частини першої статті 15 Закону № 2939-VI. Велика Палата Верховного Суду погоджується із тим, що зміст позовної заяви справді стосується іншої інформації. Проте позивач хоче спонукати відповідача саме оприлюднити її, а не надати. Оскільки перший вважає, що інформація, про яку другий зазначив в інтерв`ю, є інформацією, що стосується саме позивача, то згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону № 2939-VI таку інформацію у разі її наявності відповідач мав би надати безперешкодно і безкоштовно лише на вимогу.

Представник позивача - адвокат - під час судового засідання 19 жовтня 2023 року зазначив, що таку вимогу слід розуміти також і як позовну, яку заявив позивач. Велика Палата Верховного Суду критично оцінює цей аргумент. Вважає, що за змістом пункту 2 частини першої статті 5, пункту 1 частини третьої статті 10 та частини першої статті 19 Закону № 2939-VI вимогою про надання розпорядником публічної інформації про особу є запит останньої на інформацію, а не позовна вимога стосовно оприлюднення інформації. Позивач не звертався до відповідача із відповідним запитом щодо надання публічної інформації, яка, як він вважав, його стосується. Заявив позовні вимоги щодо стверджуваного обов`язку відповідача оприлюднити певну достовірну, точну та повну інформацію як публічну, хоч і зазначив, що вже оприлюднена в інтерв`ю інформація є недостовірною.

З огляду на викладене немає підстав вважати, що відповідач, оприлюднивши певну інформацію в інтерв`ю, допустив стосовно позивача бездіяльність (тим більше протиправну), і що звернення позивача до адміністративного суду із заявленими вимогами мало належне фактичне та юридичне підґрунтя. Тому відмова у задоволенні позову є правильним вирішенням цієї адміністративної справи.

Отже, ВП ВС вирішила апеляційну скаргу слід задовольнити частково: рішення суду першої інстанції змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови ВП ВС, а в іншій частині це рішення залишити без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.