Якщо особа своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення документу чи юридичного факту, то вона не вправі його змінити згодом – Верховний Суд

Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Це підкреслив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22.

Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Історія справи

У грудні 2021 року жінка звернулася з позовом до ТОВ «Західна агровиробнича компанія» про повернення земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з одночасним припиненням права оренди.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки площею 1,10 га, з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право власності від 28 лютого 2005 року.

Позивачка зазначала, що 3 квітня 2021 року з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй стало відомо, що на належну їй земельну ділянку зареєстровано право оренди за ТОВ «Західна агровиробнича компанія», та підставою для державної реєстрації права оренди вказано договір оренди землі від 4 квітня 2014 року, укладений між нею, як орендодавцем, та третьою особою - ТОВ «Захід Агро», як орендарем, а також зазначено додаткову угоду від 17 жовтня 2017 року (про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі), згідно з якими орендодавцем залишилася вона, а орендаря було замінено з ТОВ «Захід Агро» на нового орендаря ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Позивачка вказувала, що договір оренди землі та додаткову угоду до нього вона особисто не підписувала, інших осіб на їх підписання не уповноважувала, з нею як з власником земельної ділянки не узгоджували умови договору та додаткової угоди і їх примірники вона не отримувала, а тому вважає їх неукладеними.

Факт реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі спірних правочинів за ТОВ «Захід Агро» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» не може бути підтвердженням її волевиявлення на їх укладення.

Позивач посилалася на існування спору між нею та ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо користування належною їй земельною ділянкою, оскільки на підставі неукладеного договору оренди землі спочатку ТОВ «Захід Агро» зареєструвало за собою право оренди, а в подальшому на підставі неукладеної додаткової угоди, підписаної між ТОВ «Захід Агро» та ТОВ «Західна агровиробнича компанія», право оренди перейшло до останнього. На цей час «Західна агровиробнича компанія» продовжує користуватися належною їй земельною ділянкою без достатніх правових підстав, чим порушує її права на користування та розпорядження належним їй майном.

Отже, вона просила зобов`язати ТОВ «Західна агровиробнича компанія» повернути їй спірну земельну ділянку; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 березня 2018 року щодо державної реєстрації права оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» щодо спірної земельної ділянки, з одночасним припиненням такого права.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2022 року позов жінки задоволено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що жінка договір оренди землі та додаткову угоду до нього не укладала та не підписувала, інших осіб на їх укладення та підписання не уповноважувала, істотні та інші умови договору та додаткової угоди до нього з нею, як з власницею земельної ділянки, не узгоджували. Відповідач та третя особа не спростували доводи позивача та не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження договірних правовідносин з жінкою , предметом яких є належна їй на праві власності земельна ділянка.

Постановою Рівненського апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ «Західна агровиробнича компанія» залишено без задоволення. Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передано на розгляд Об`єднаної палати КЦС.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати КЦС (суддя-доповідач Василь Крат) вирішив задовольнити касаційну скаргу ТОВ «Західна агровиробнича компанія».

Позиція Верховного Суду

Серед інших аргументів ОП КЦС ВС вказала, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.

Об`єднана палата нагадує, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладеним немає.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом.

Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

У справі, що переглядається:

• при зверненні із позовом жінка посилалася на те, що договір оренди землі та додаткову угоду до нього вона особисто не підписувала, інших осіб на їх підписання не уповноважувала, з нею як з власником земельної ділянки не узгоджували умови договору та додаткової угоди і їх примірники вона не отримувала, а тому вважає їх неукладеними;
• при задоволенні позову суди вважали, що відповідач не спростував доводів позивача про неукладення та непідписання нею договору оренди землі від 4 квітня 2014 року та додаткової угоди від 17 жовтня 2017 року до нього. Оскільки відповідач не довів у встановленому законом порядку законності підстав користування належною позивачу земельною ділянкою, якою ТОВ «Західна агровиробнича компанія» продовжує користуватися, чим порушуються права на користування та розпорядження належним позивачу майном;
• суди не звернули уваги на те, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача;
• жінка позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла. У зв`язку із цим відсутні підстави для кваліфікації договору оренди землі та додаткової угоди до нього як неукладених;
• тому в задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту;
• у суді першої інстанції ТОВ «Західна агровиробнича компанія» посилалася на те, що жінка отримувала орендну плату від відповідача, що підтверджується копією відомості про виплату готівки від 27 квітня 2020 року, вставним аркушем, платіжним дорученням;
• Об`єднана палата зауважує, що обставини добросовісності орендодавця – позивачки належить оцінювати за умови звернення орендодавця із позовом про визнання відсутнім права оренди, якої у цій справі позивачка не заявляла.

За таких обставин, суди зробили помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Висновки про правильне застосування норм права

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.

При заміні орендаря внаслідок відчуження права оренди недостатньо повідомлення орендодавця про заміну орендаря (стаття 516 ЦК України), з укладенням між первісним орендарем та новим орендарем договору (стаття 513 ЦК України), а є необхідним додержання вимог статті 520 ЦК України про згоду орендодавця.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Належним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.