Велика Палата розтлумачила, як застосовувати доктрину per incuriam

В загальному праві існує термін per incuriam (з лат. «через недогляд»), який  позначає у висновки, що не мають прецедентної ваги через те, що вони зроблені внаслідок неврахування деяких несумісних з висновком положень закону або обов`язкових прецедентів, у результаті чого певна частина висновку є очевидно помилкова.

Верховний Суд у своїй практиці вже розмежував випадки, у яких можливий відступ від висновку про застосування норми права, і випадки, коли певний висновок може бути кваліфікований як зроблений per incuriam.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 907/882/22 нагадує, що вона неодноразово наголошувала, що необхідність відступу від висновку щодо застосування норми (норм) права виникає з певних визначених об`єктивних причин, які повинні бути чітко окреслені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

У рішенні від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших Договірних Державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.

Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції [рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland, заява № 63235/00, пункт 56) та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy, заява № 10249/03, пункт 104].

У системах загального права допускається скасування попередніх прецедентів (overruling of precedent), а також вважається, що прецеденту можна не слідувати, зокрема якщо він був вирішений per incuriam, тобто якщо при його прийнятті з певних причин не були застосовані належні приписи законодавства чи прецеденти або вони були неправильно витлумачені (висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 525/789/17 та ухвалі КАС ВС від 29.06.2021 у справі № 120/1562/21-а, а також схожі висновки, викладені у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 304/1035/20, пункті 279 постанови палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18 та постановах КАС ВС від 12.09.2024 у справі № 400/14386/23 і від 14.10.2024 у справі № 400/12515/23).

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

Необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування (пункти 282, 283 постанови палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів КГС ВС від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18).

Отже, механізм відступу від попередніх висновків Верховного Суду (близький за змістом до інституту overruling of precedent) має застосовуватись для виправданої зміни практики або виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Водночас коли про фундаментальну помилку не йдеться, а відповідна правозастосовча практика сформована, однак колегія Верховного Суду сформулювала інший висновок (зокрема, внаслідок застосування несумісних положень закону або положень, які не містились у редакціях закону, на який посилається суд), палата (об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду), вирішуючи передане на її розгляд питання відступу від такого висновку, може без застосування механізму відступу кваліфікувати його як висловлений per incuriam з вказівкою, зокрема, в ухвалі про повернення, що він надалі не підлягає врахуванню судами (не формує нову практику).

Наведене узгоджується з положеннями частини шостої статті 303 ГПК України, за змістом якої Велика Палата Верховного Суду може повернути справу відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, якщо дійде висновку про недоцільність її розгляду, зокрема, через наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Цей підхід враховує також потребу дотримання розумних строків розгляду справи, оскільки з урахуванням конкретних обставин дозволяє судовим палатам Верховного Суду за відсутності ґрунтовних підстав для застосування механізму відступу від висновку Верховного Суду, висловленого через очевидний для палати недогляд, повернути на розгляд відповідної колегії (палати) справу, в якій не постає необхідність зміни у практиці правозастосування.

Слід зауважити, що описаний вище підхід не є новим та послідовно застосовується Великою Палатою Верховного Суду на практиці, щоправда без чіткої ідентифікації висновків Верховного Суду як висловлених per incuriam, що суттєво ускладнює судам та учасникам суспільних відносин можливість систематизувати практику Верховного Суду і розмежовувати випадки, коли, дійсно, формується суперечлива практика стосовно певного питання права, і випадки, коли мало місце висловлення висновку через недогляд.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово без застосування механізму відступу повертала на розгляд відповідних колегій касаційних судів справи, передані для відступу від висновків колегій, які суперечили хронологічно більш раннім висновкам Великої Палати Верховного Суду з вказівкою на обов`язковість врахування саме висновків Великої Палати [ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 676/192/20, від 02.08.2023 у справі № 904/6760/21 (пункти 41-43) та від 28.09.2023 у справі № Б8/065-12 (пункт 29)].

Автор: Cергій Студенніков

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.