Суд проти країни-агресора: чому виграти справу легше, ніж отримати компенсацію від РФ

Судова практика в Україні дедалі частіше стає на бік громадян, які постраждали від збройної агресії Російської Федерації.

Зокрема, рішенням Хмельницького міськрайонного суду у справі №686/12701/25 від 24 липня 2025 року частково задоволено позов громадянина України до держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди, завданої війною.

Росія визнана відповідальною за моральні страждання цивільної особи, а судовий імунітет держави-агресора — спростований.

Суд постановив стягнути з держави-агресора 1 500 000 гривень компенсації.

Розглядаючи справу № 686/12701/25 суд встановив наступне.

З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії Російської Федерації проти України повномасштабне вторгнення Збройних Сил Російської Федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Даними виписок з медичної картки амбулаторного хворого та чеками на оплату ліків підтверджується, що позивач в період з 21 березня 2025 по 28 березня 2025 року перебував на лікуванні у КП «Хмельницька міська лікарня» в кардіологічному відділенні та поніс додаткові витрати на лікування.

В силу статті 5 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII«Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» Російська Федерація як держава-окупант несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

У постанові від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц Верховний Суд дійшов висновку, що держава-окупант, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Таким чином, Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії російської федерації, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями.

Проте, це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації обов`язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд обов`язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв`язок).

Разом з тим залишилася і проблема. Незважаючи на позитивну судову практику та запевнення юрких адвокатів про перспективу таких справ, складним питанням залишається фактичне стягнення коштів.

Отримати рішення проти Російської Федерації значно легше, ніж його виконати. Добровільно його виконувати, зрозуміло, ніхто не буде. А для примусового виконання рішення потрібні активи боржника. Навряд чи в Україні сьогодні  російська федерація тримає майно або рахунки які легко арештувати. До того ж юрисдикцію будь-яких іноземних судів росія взагалі перестала визнавати. Комітет міністрів Ради Європи не має механізмів примусу, а найбільш радикальна санкція — виключення держави — для Росії вже відбулася.

Теоретично рішення українського суду можна намагатися виконати за кордоном — через:

• пошук арештованих активів РФ;
• національні суди інших держав;
• спеціальні санкційні механізми.

Але на практиці це означає роки судових процедур, великі витрати та відсутність гарантій результату. Як показав досвід останніх років, колективний Захід не поспішає передавати Україні  російські активи,  обмежуючись їх замороженням.

Експерти називають три перспективні шляхи для примусового виконання рішень українських судів про стягнення відшкодування з країни-агресора:

1. Визнання рішення українського суду шляхом застосування процедури визнання та допуску до його примусового виконання в іноземній країні, в якій є майно країни-агресора або юридичних та фізичних осіб, беруть участь у фінансуванні війни на боці агресора.

Втім, варто пам’ятати, що рішення українських судів не підлягатимуть автоматичному примусовому виконанню за кордоном, адже для цього потрібно буде пройти спеціальну процедуру отримання згоди іноземних судових органів відповідної держави на визнання та примусове виконання відповідного рішення українського суду.  Крім того, іноземні суди ставлять питання про належне повідомлення країни-агресора про розгляд справи. що є проблемним в сучасних умовах.

2. Виконання рішень суду в Україні шляхом застосування загальних процедур примусового виконання усередині країни – в межах об'єднаного виконавчого провадження Міністерством юстиції України.

3. Шляхом застосування Міжнародного реєстру збитків, завданих агресією рф проти України, втім у такому Реєстрі рішення українського суду розглядатиметься як один з доказів завдання шкоди та її розміру, що не виключає можливість комісією з відшкодування здійснити оцінку цих обставин самостійно. В цьому випадку потрібно констатувати: Міжнародний реєстр збитків ще тільки створюється, а компенсаційний механізм відсутній.

Наведене не виключає можливість запровадження окремими країнами світу власних правил та процедур (зокрема у США).

Юридичне визнання відповідальності РФ значно випереджає реальні можливості отримання компенсації, а стягнення шкоди наразі є довготривалим, складним і багато в чому прецедентним процесом.

Україна – не перша країна, яка зіштовхнулася із проблемою відшкодування збитків, завданих агресією РФ.

8 серпня 2008 року Росія розпочала збройну агресію проти Грузії під вигаданим приводом захисту своїх миротворців і громадян від дій грузинської влади в Південній Осетії. Бойові дії вдалося припинити 16 серпня 2008 року, однак домовленості не врегульовували питання відшкодування збитків, заподіяних агресією РФ.

За оцінками експертів, внаслідок російської агресії було заподіяно шкоди інфраструктурі та економіці Грузії на загальну суму близько 3,25 млрд дол.

У подальшому Грузія зробила низку кроків для отримання відшкодування воєнних збитків. Міністерство юстиції Грузії створило базу даних осіб, які постраждали від дій РФ, з інформацією, яка пізніше використовувалася в ході розгляду справ щодо компенсації в національних судах.

11 серпня 2008 року Грузія подала заяву до ЄСПЛ проти РФ, в якій  вимагала справедливої сатисфакції за порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні Росією, та на підставі ст. 41 ЄКПЛ, яка гарантує право на отримання справедливої сатисфакції за рішенням Суду. 13 грудня 2011 року Суд визнав юрисдикцію над справою та прийняв заяву до розгляду.

Грузія зверталась до ЄСПЛ ще декілька разів. Зокрема рішення у справі «Грузія проти Росії (IV)» суд ухвалив у квітні 2024 року, а 14 жовтня уточнив розмір компенсацій.

Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) ухвалив, що Росія має виплатити Грузії понад 253 мільйони євро за порушення прав людини, спричинені так званим «зміцненням лінії розмежування» після війни 2008 року.

ЄСПЛ нагадав, що встановив систематичний характер порушень Європейської конвенції з прав людини з боку Росії. Серед них — надмірне застосування сили, тортури та жорстоке поводження, незаконні затримання, обмеження свободи пересування та доступу до будинків, землі та родин, а також заборона на навчання грузинською мовою.

Компенсації присуджено більш як 29 тисячам постраждалих.

Суд зазначив, що уряд Грузії має впродовж 18 місяців після отримання виплат від Росії створити ефективний механізм розподілу компенсацій між постраждалими.

ЄСПЛ також зазначив, що Комітет міністрів Ради Європи продовжує здійснювати нагляд за виконанням рішень суду щодо Росії. Згідно зі статтею 46 (обов’язкова сила та виконання постанов), Росія, як і раніше, зобов’язана виконувати рішення щодо подій, які відбулися до 16 вересня 2022 року – дати, коли вона перестала бути учасником Європейської конвенції про захист прав людини.

Однак російська влада неодноразово заявляла, що не виконуватиме рішень ЄСПЛ, ухвалених після 16 березня 2022 року.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.