Покарання з випробуванням: судова практика у справах про ухилення від мобілізації

Шахтарський міський суд Дніпропетровської області визнав військовозобов’язаного винним в ухиленні від призову під час мобілізації та призначив покарання з випробуванням, застосувавши пробацію як форму виконання вироку. Таке рішення відповідає сформованій практиці Верховного Суду: пробація не змінює статусу військовозобов’язаного і не є підставою для відстрочки від мобілізації.

Вирок без ув’язнення

Шахтарський міський суд Дніпропетровської області ухвалив вирок у справі №186/1529/24 про вчинення злочину, передбаченого статтею 336 КК України, та звільнив обвинуваченого від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю один рік.

У серпні 2024 року чоловік, який працював землекопом у місцевому житлово-комунальному підприємстві, був визнаний придатним до військової служби за результатами медичної комісії. Йому потрібно було отримати повістку для прибуття до територіального центру комплектування з метою відправлення до військової частини. Проте військовозобов’язаний відмовився від мобілізації, що зафіксовано відповідним актом. У визначений час до ТЦК він так і не прибув, про причини свого неприбуття нічого не повідомив.

Аналогічна ситуація повторилася 23 серпня 2024 року: повторна відмова від отримання повістки, складення ще одного комісійного акта та повторне неприбуття без поважних причин. Сукупність цих дій утворила склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України.

«Тобто, військовозобов`язаний, діючи умисно, не маючи на підставі ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» поважних причин неприбуття, звільнення чи відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, переслідуючи мету ухилення від її проходження, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, будучи належним чином ознайомлений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, від проходження військової служби відмовляється, чим ухиляється від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період», – констатував суд.

Під час розслідування було зібрано всі необхідні документи – повістки, акти відмови та попередження про відповідальність. 19 листопада 2025 року обвинувачений уклав угоду з прокурором – про визнання винуватості: повністю визнав свою провину та погодився на співпрацю зі слідством. Суд встановив, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, відповідає вимогам кримінального процесуального закону та не порушує прав учасників провадження. Сам обвинувачений раніше не був судимий, отримав позитивні характеристики з роботи, утримує двох малолітніх дітей. Обтяжуючі обставини у нього відсутні.

Вислухавши обидві сторони, суд затвердив угоду про визнання винуватості та визнав чоловіка винним за ст. 336 КК України. Проте відповідно до ст. 75 КК України його звільнено «від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, тривалістю в один рік, не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки».

У відповідність пунктів 1, 2 ч.1 ст.76 КК України на обвинуваченого покладено обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Пробація і мобілізація: що каже ВС

В умовах воєнного стану застосування пробації у справах за ст. 336 КК України стало характерною рисою судової практики 2022-2025 років. Призначення пробації не змінює статусу військовозобов’язаного і не впливає на його обов’язок перебувати на військовому обліку.

Аналіз практики Касаційного кримінального суду ВС свідчить про сформовану правозастосовну модель у справах про ухилення від мобілізації. Про це, зокрема свідчить постанова Верховного Суду у справі №226/1856/23: касаційна інстанція залишила без змін рішення судів нижчих інстанцій щодо засудженого, якому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

У рішеннях Верховного Суду простежується обмежувальний підхід до визначення поважних причин неприбуття до ТЦК. До таких причин віднесено лише обставини, що об’єктивно унеможливлювали виконання обов’язку: тяжку хворобу, перебування у медичному закладі, стихійні лиха або інші надзвичайні події. Суд наголошує на необхідності їх документального підтвердження.

Особливу увагу Верховний Суд приділяє оцінці процесуальних документів, складених ТЦК. Акти про відмову від отримання повістки визнаються допустимими доказами за умови дотримання встановленої форми, наявності підписів членів комісії та фіксації факту відмови. Водночас у випадках порушення порядку складання таких актів ВС визнавав їх неналежними доказами. Однак за наявності інших підтверджень повідомлення особи (пояснення працівників ТЦК, відеофіксація, телефонні дзвінки) вироки залишалися без змін.

У практиці Верховного Суду сформовано чітку позицію щодо необхідності доказування факту перебування особи на військовому обліку. Належними доказами визнаються дані з Єдиного державного реєстру військовозобов’язаних, витяги з облікових документів ТЦК та матеріали військово-лікарських комісій. За відсутності таких доказів обвинувальні вироки скасовувалися через недоведеність складу злочину.

У питаннях щодо призначення покарання Верховний Суд дотримується принципу індивідуалізації. У багатьох справах, пов’язаних із ухиленням від мобілізації, стаття 75 КК України застосовується за відсутності обтяжуючих обставин, у разі наявності позитивних характеристик та визнання вини. Суд залишає в силі реальні строки позбавлення волі у випадках систематичного ухилення, спроб переховування, підробки документів або інших дій, що свідчать про високий рівень умислу.

Крім того, саме по собі застосування пробації не змінює статусу військовозобов’язаного та не є підставою для відстрочки від мобілізації. Верховний Суд неодноразово наголошував: призначення покарання з випробуванням не перешкоджає подальшому призову особи за наявності законних підстав.

Усталена практика Верховного Суду сформувала пріоритет виконання вироку над мобілізаційними рішеннями. Суд виходить із того, що пробація є формою покарання, а її умови можуть бути змінені виключно судом. Дії органів, які унеможливлюють виконання вироку, без відповідного судового рішення визнаються неприпустимими.

Хоча законодавство прямо не забороняє мобілізацію осіб із випробувальним строком, але на практиці це майже не застосовується – через ризик порушення судового рішення та відсутність чіткого механізму узгодження повноважень між ТЦК, судами та органами пробації.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.