Велика Палата Верховного Суду розглянула питання неможливості сплати судового збору стороною позивача, на якого накладено санкції

Обов`язок зі сплати судового збору покладається саме на ту особу, яка звертається до суду, зокрема, з позовною заявою. Відтак і дані цієї особи зазначаються в платіжному документі (квитанції) про здійснення оплати у графі «Платник».

Хоча норми чинного законодавства не забороняють іншій особі сплатити судовий збір замість позивача, суд не може зобов`язати здійснити оплату судового збору у такий спосіб, зокрема представником позивача. Зобов`язаною особою щодо сплати судового збору за подання позовної заяви є позивач. Відносини між позивачем та його представником є індивідуальними та регулюються укладеним між ними договором про надання правової допомоги. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року по справі №990/263/23.

Обставини справи

У жовтні 2023 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду як суд першої інстанції зареєстрував позовну заяву Акціонерного товариства «T» до Президента про визнання протиправним і скасування Указу Президента від 12 травня 2023 року №279/2023 про рішення РНБО в частині застосування санкцій до АТ «T».

Разом із позовною заявою Товариство подало клопотання про відстрочення сплати судового збору, обґрунтоване посиланням на такі обставини:

• представник Товариства, яке є юридичною особою іноземної держави та не має в Україні своїх філій, так само як і рахунків в українських банківських установах, звернулась до відділення АТ КБ «Приватбанк» з метою сплати судового збору за подання позову в цій справі, однак у проведенні оплати було відмовлено;
• на адвокатський запит від 9.10.2023 банк повідомив, що у зв`язку із застосуванням до АТ «T» санкцій проведення платежів від його імені унеможливлено відповідно до чинного законодавства України. Водночас відповіді на питання щодо сплати судового збору банк не дав.

Як підсумок, позивач стверджує, що внаслідок застосування до нього санкцій згідно з Указом № 279/2023 він позбавлений можливості виконати вимоги закону щодо сплати судового збору для реалізації права на доступ до суду.

Касаційний адміністративний суд ухвалою від 19.10.2023 залишив без руху позовну заяву Товариства через ненадання документу про сплату судового збору. Цією ж ухвалою КАС ВС відмовив у задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору. Згодом повернув позовну заяву Товариству.

 АТ «T» подало до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, зазначивши, що з метою сплати судового збору його представник за допомогою онлайн-сервісу сайту «Судова влада» сформувала шаблон відповідної квитанції, в якій платником [враховуючи можливі утруднення щодо платежу від імені Товариства з огляду на застосовані до нього санкції] зазначила себе, вказавши при цьому, що судовий збір сплачується за подання позову АТ «T». Однак банківською установою проведення платежу за вказаними реквізитами було автоматично заблоковано, а в отриманні представником Товариства будь-якого документа з цього приводу було відмовлено.

Товариство наголошує, що ані позивач, ні його представник жодним чином не заперечують і не ухиляються від обов`язку сплатити судовий збір. Однак виконати цей обов`язок не можуть у силу об`єктивної перешкоди.

Що вирішила ВП ВС

ВП ВС нагадала, що ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення від 4.12.1995 у справі «Белле проти Франції»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).

За висновками Суду, необхідність сплачувати судовий збір по-різному впливає на можливість особи реалізувати право на доступ до суду залежно від стадії процесу, на якій воно виникає. Так, якщо сплата судового збору є умовою прийнятності позову (заяви) до розгляду й відповідно неможливість виконати зобов`язання перешкоджає особі звернутися до суду першої інстанції, наведене становить «потенційне обмеження» права на доступ до правосуддя. Отже, у разі подання обґрунтованого клопотання про звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати, національним судам доцільно його задовольняти та порушувати провадження у справі (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», рішення від 24.05.2006 у справі «Вейсман та інші проти Румунії»).

Застосувавши такий підхід ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2023 у справі №170/129/21 зазначила, що співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов`язку сплати судового збору під час звернення до суду вимагає від суду тлумачити будь-які обов`язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем (заявником, скаржником).

У клопотанні про відстрочення сплати судового збору, так само як і в апеляційній скарзі, представник позивача стверджує, що в Товариства немає можливості сплатити судовий збір за подання позовної заяви через застосування до нього Указом № 279/2023 низки обмежувальних заходів, у тому числі блокування активів. Немає такої можливості й у представника позивача, оскільки представник діє від імені Товариства, а чинне законодавство забороняє здійснювати платежі від імені осіб, щодо яких застосовано санкції.

При цьому представник позивача зазначає, що банк відмовив їй у проведенні платежу зі сплати судового збору за позовною заявою АТ «T». Як на доказ такої відмови надає відповідь АТ КБ «Приватбанк» на адвокатський запит, що проводити платежі від імені осіб, до яких застосовано персональні санкції, неможливо відповідно до вимог чинного законодавства України.

ВП ВС нагадала, що в постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 вже зробила висновок щодо застосування наведених норм. Так, аналізуючи норми частини першої статті 8 Закону № 3674-VI, Велика Палата зазначила, що, суд, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору особам, які не зазначені в статті 5 Закону № 3674-VI [цією статтею визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх судових інстанціях у силу закону відповідно до їх статусу або виходячи із чітко визначеного предмета спору], або у справах із предметом спору, не охопленим цією статтею, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов [передбачених статтею 8] для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що в нормі частини другої статті 132 КАС відсилання до норм Закону № 3674-VI передбачене лише щодо звільнення від сплати судового збору. Це означає, що відповідно до частини першої статті 133 КАС юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату.

Норми частини першої статті 133 КАС та норми частини першої статті 8 Закону № 3674-VI щодо відстрочення (розстрочення) сплати судового збору є самостійними і не конкурують між собою. Суд за клопотанням позивача, враховуючи його майновий стан, може відстрочити (розстрочити) сплату судового збору за подання адміністративного позову на визначений строк. Нормами КАС максимальний строк, на який суд може відстрочити (розстрочити) сплату судового збору, не встановлено. Застосувавши на підставі частини шостої статті 7 КАС аналогію закону, а саме частину першу статті 8 Закону № 3674-VI, відстрочення (розстрочення) сплати судового збору не повинно бути довше ніж до ухвалення судового рішення.

Як уже було зазначено, суд першої інстанції визнав необґрунтованим клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору з тієї підстави, що право суду, зокрема, на відстрочення сплати судового збору законодавцем поставлено в залежність від висновку суду про майновий стан сторони. Проте відповідних доводів (з підтвердженням належними доказами) представником позивача у клопотанні про відстрочення сплати судового збору не наведено.

З наведеним висновком суду ВП ВС не погодилася з таких підстав.

ЄСПЛ (у рішеннях від 26.07.2005 у справі «Княт проти Польщі», від 26.07.2005 у справі «Єдамський та Єдамська проти Польщі») вказав, що, оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розміру заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану.

Тобто можливість особи розпоряджатися своїми коштами та майном повинна враховуватися судами при оцінці фінансового (майнового) стану цієї особи при вирішенні питань, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Обґрунтовуючи клопотання про відстрочення сплати судового збору, позивач якраз і зазначав про неможливість розпоряджатися коштами та майном унаслідок застосування до нього такого виду санкцій, як блокування активів, що, окрім іншого, полягає в забороні здійснення фінансових операцій як самим Товариством, так й іншими особами від його імені.

Абзацом першим частини третьої статті 5 Закону № 1644-VII передбачено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки і оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII).

Згідно з абзацом першим частини восьмої статті 5 Закону № 1644-VII забезпечення реалізації санкції у виді блокування активів здійснюється відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами у межах наданих їм повноважень.

Пунктами 1 та 2 розділу І «Загальні положення» Положення № 65 передбачено, що це Положення визначає порядок реалізації спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (далі - санкції).

Вимоги цього Положення поширюються на таких суб`єктів реалізації санкцій:

1) банки України та філії іноземних банків (далі - банк);

2) небанківські установи [страховики (перестраховики), кредитні спілки, ломбарди, інші фінансові установи, реєстрацію та/або ліцензування яких здійснює Національний банк України (далі - Національний банк); страхові (перестрахові) брокери; інші юридичні особи, які не є фінансовими установами, але надають окремі фінансові послуги, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк; оператори платіжних систем; оператори поштового зв`язку, які надають фінансові платіжні послуги та/або послуги поштового переказу, та/або послуги з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі; філії або представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які надають фінансові послуги на території України) (далі - небанківська установа).

Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 6 пункту 2 розділу І «Загальні положення» Положення № 65, фінансова операція - дії з активами, включаючи дії з активами, що належать санкційній особі, вчинені суб`єктами реалізації санкцій або за їх допомогою, або про які їм стало відомо в межах виконання вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 37 розділу IV «Порядок реалізації санкцій під час здійснення переказу коштів без відкриття рахунку / платіжної операції, що має бути сплачена в готівковій формі» Положення № 65 суб`єкти реалізації санкцій зобов`язані відмовити в здійсненні переказу коштів без відкриття рахунку, що здійснюється в національній або іноземній валюті:

1) санкційними особами, до яких застосовано хоча б одну з таких санкцій:

«блокування активів»/«блокування активів у новій редакції»;

«зупинення фінансових операцій»;

«запобігання виведенню капіталів за межі України» (у разі здійснення фінансової операції, що передбачає перерахування коштів за межі України або наслідком якої може бути виведення капіталів за межі України);

2) підконтрольними особами на користь санкційної особи, до якої застосовано санкцію «блокування активів у новій редакції» та яка за обґрунтованим письмовим висновком суб`єкта реалізації санкцій може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження такими підконтрольними особами;

3) підконтрольними особами на користь особи, яка від імені санкційної особи, до якої застосовано санкцію «блокування активів у новій редакції», може прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження такими підконтрольними особами;

4) іншими особами від імені осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 37 розділу IV цього Положення.

Постановою Національного банку України від 11.05.2023 № 65 (пункт 2) зобов`язано банки та небанківські установи з урахуванням вимог Положення протягом трьох місяців із дня набрання чинності цією постановою: 1) затвердити внутрішні документи з питань реалізації спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), якими визначити порядок здійснення заходів, що забезпечують дотримання вимог законодавства України у сфері реалізації спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій); 2) налаштувати внутрішні системи моніторингу фінансових операцій таким чином, щоб до проведення фінансових операцій, включаючи операції через платіжні пристрої, забезпечити їх перевірку за санкційними списками та в разі виявлення збігу окремих даних мати можливість уточнити потрібну інформацію.

Відтак у силу наведених вище приписів Положення № 65 доводи Товариства, що воно не може здійснити переказ коштів щодо сплати судового збору як самостійно, так і через особу, яка діє від його імені, є обґрунтованими.

Як свідчить зміст листа АТ КБ «Приватбанк» від 9.10.2023, надісланого представнику Товариства у відповідь на її адвокатський запит, банк відмовив у здійснені платежу саме на підставі підпункту 4 пункту 37 розділу 4 Положення № 65.

Велика Палата Верховного Суду визнає обґрунтованими доводи Товариства, що внаслідок застосування санкцій позивач позбавлений можливості сплатити судовий збір за подання позовної заяви та, як наслідок, реалізувати своє право на оскарження в суді Указу № 279/2023, яким такі санкції й було застосовано.

Щодо можливості сплатити судовий збір у інший спосіб, ніж через банківську установу, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Порядок сплати судового збору врегульовано нормами статті 6 Закону № 3674-VI. Згідно із цією статтею судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв, у тому числі з використанням платіжних систем через мережу «Інтернет» у режимі реального часу.

За подання до суду процесуальних документів в електронній формі судовий збір може бути сплачено за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та з використанням платіжних систем через мережу «Інтернет» у режимі реального часу.

Сплата судового збору за допомогою електронного платіжного засобу оформляється квитанцією платіжного термінала, чеком банкомата, сліпом або іншими документами за операціями з використанням електронних платіжних засобів у паперовій або електронній формі.

Сплата судового збору за допомогою платіжного пристрою оформляється за допомогою касового документа (квитанції, чека тощо), який містить усі обов`язкові реквізити касового документа (абзаци перший - четвертий частини першої статті 6).

Можливість сплати судового збору засобами підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи передбачена також пунктом 44 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-2.

Отже, Закон № 3674-VI передбачає можливість сплати судового збору не тільки у готівковій формі і не тільки через банківські установи (обрані позивачем форма та спосіб сплати судового збору), а й у безготівковій, зокрема за допомогою електронних платіжних засобів та пристроїв.

Водночас згідно з Положенням № 65 до переліку суб`єктів реалізації санкцій, які зобов`язані дотримуватись заборон щодо здійснення фінансових операцій санкційними особами, включені також і такі небанківські установи, як оператори платіжних систем та оператори поштового зв`язку, які надають фінансові платіжні послуги та/або послуги поштового переказу.

Тобто позивач позбавлений можливості сплати судовий збір як у готівковій, так і в безготівковій формі не тільки через банківську установу, а й іншими визначеними законом способами, оскільки усі вони передбачають використання платіжних систем.

Відмовляючи в задоволенні клопотання Товариства про відстрочення сплати судового збору, суд першої інстанції зазначив і про ту обставину, що в провадженні Верховного Суду перебуває значна кількість справ за позовами юридичних осіб-нерезидентів, до позовних заяв у яких адвокатами додавались докази сплати судового збору, здійсненої від свого (як представника) імені, але з посиланням на позивача в призначенні платежу.

Велика Палата Верховного Суду вважає такий аргумент на обґрунтування підстави відмови позивачу у відстроченні сплати судового збору недоречним з огляду на те, що відповідно до частини першої статті 2 Закону № 3674-VI платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Обов`язок зі сплати судового збору покладається саме на ту особу, яка звертається до суду, зокрема, з позовною заявою. Відтак і дані цієї особи зазначаються в платіжному документі (квитанції) про здійснення оплати у графі «Платник».

Хоча норми чинного законодавства не забороняють іншій особі сплатити судовий збір замість позивача (див. постанову Великої Палата Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18), суд не може зобов`язати здійснити оплату судового збору у такий спосіб, зокрема представником позивача. Як уже зазначено, зобов`язаною особою щодо сплати судового збору за подання позовної заяви є позивач. Відносини між позивачем та його представником є індивідуальними та регулюються укладеним між ними договором про надання правової допомоги.

Застосування до особи обмежувальних заходів (санкцій) суб'єктом владних повноважень не повинно супроводжуватися встановленням перешкод для звернення особи до суду щодо оскарження рішення про застосування таких правових обмежень. В іншому випадку будуть мати місце ознаки свавілля, що недопустимо в демократичній і правовій державі.

Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанцій відмовив АТ «T» у відстроченні сплати судового збору за подання позовної заяви без належної оцінки обставин щодо його майнового стану, що призвело до необґрунтованого повернення позовної заяви Товариства.

Отже, апеляційна скарга АТ «T» підлягає задоволенню, а справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.