Зник на фронті, але не для кредитора: суд у Полтаві визначив суму боргу безвісти відсутнього військового

Суд у Полтаві ухвалив рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, який кілька разів переходив від однієї фінансової компанії до іншої. Попри заявлену суму, суд дійшов висновку, що новий власник права вимоги може претендувати лише на той розмір боргу, який фактично був переданий йому попереднім правонаступником. Ситуацію ускладнює те, що позичальник проходить військову службу та має статус безвісти відсутнього.

Стягнути можна лише доведений борг

Шевченківський районний суд м. Полтави, діючи у порядку спрощеного позовного провадження, розглянув цивільну справу №554/12286/25 за позовом про стягнення заборгованості.

Позивач звернувся з вимогою стягнути заборгованість за кредитним договором, укладеним у 2023 році в електронній формі. Первинний кредитор надав позику в розмірі 6050 грн, що підтверджувалося текстом договору, даними інформаційно-телекомунікаційної системи, електронним підписом одноразовим ідентифікатором, платіжними документами та випискою з рахунку. Зазначені кошти були перераховані, але позичальник не виконав своїх зобов’язань, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Суд встановив, що кредитний договір було укладено сторонами в електронній формі. Про дату та час судового засідання відповідач повідомлявся належним чином, проте своїх заяв і клопотання до суду не направив.

Електронний формат договору та використання одноразового ідентифікатора були розцінені як прийнятний спосіб волевиявлення позичальника. Це узгоджується із загальним підходом судів до електронних правочинів, у яких ідентифікація сторони через інформаційні системи та одноразові коди вважається достатньою для підтвердження факту укладення договору.

В матеріалах справи зазначено, що доказами накладення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором є QRкод - матричний код (двовимірний штрих-код), який містить інформацію щодо підписанта електронного договору і призначений для сканування за допомогою мобільного пристрою, сканера штрих-коду з метою швидкої та безпомилкової ідентифікації договору позичальника. Одноразовий персональний ідентифікатор направлено відповідачу на номер мобільного телефону, вказаний ним у заявці на отримання грошових коштів.

Як з’ясувалося, відповідач належним чином договірні зобов`язання не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість. Це підтверджено детальним розрахунком за вказаним договором та випискою з особового рахунку.тВажливим у справі стало не стільки питання дійсності договору, скільки обсяг прав, що перейшли до позивача як до нового кредитора. За кілька років право вимоги за цим кредитом неодноразово відступалося за договорами факторингу між різними фінансовими компаніями. Суд проаналізував послідовність цих правочинів, а також реєстри прав вимоги, що є невід’ємною частиною факторингових угод.

Реєстр прав вимоги, складений у 2023 році, фіксував перехід права вимоги до одного з попередніх кредиторів у розмірі 11676,65 грн. Ця сума включала 6050 грн основного боргу та 5626,65 грн відсотків. Проте, як встановив суд, позивач не надав доказів того, що йому перейшло право вимоги у розмірі, зазначеному в позові – 30426,81 грн. Відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню частково – лише у розмірі 11676,65 грн.

Посилаючись на норми цивільного законодавства щодо переходу права первісного кредитора в тому обсязі, який існував на момент відступлення, суд дійшов висновку: вимога щодо сплати боргу у розмірі 30426,81 грн є необґрунтованою. У цьому контексті суд послідовно застосував принцип змагальності: кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, і відсутність активної участі відповідача не звільняє позивача від обов’язку повного доказування.

Ситуацію ускладнювала процесуальна особливість: позичальник не з’явився в судове засідання, не подав відзиву і жодним чином не заявив свою позицію. До суду звернулася його сестра з клопотанням про зупинення провадження: вона повідомила, що позичальник, перебуваючи у складі ЗСУ, вважається зниклим безвісти. Однак суд відмовив у задоволенні клопотання виключно з процесуальних підстав: заявниця не є стороною у справі, а отже, не має права заявляти такі клопотання в цьому провадженні.

Відсутність належного процесуального статусу родички боржника не дозволила суду вийти за межі формальних критеріїв і зупинити провадження. З огляду на те, що відповідач раніше був належним чином повідомлений про час і місце розгляду, але не скористався своїм правом на захист, суд ухвалив заочне рішення, посилаючись на норми процесуального закону, які прямо дозволяють це у разі бездіяльності відповідача.

Проаналізувавши кредитний договір, суд вирішив: позов про стягнення заборгованості задовольнити частково, стягнувши з відповідача 11676,65 грн – суму, яка відповідала обсягу прав, що фактично перейшли до нового кредитора. Заявлена до стягнення більша сума не була підтверджена належними доказами, що продемонструвало межі можливостей кредитора при посиланні на факторингові договори, укладені в кілька етапів.

Зникнення не звільняє від відповідальності

Рішення суду першої інстанції підтверджує практику ВС: сам по собі факт зникнення особи, у тому числі військовослужбовця, не припиняє її майнових зобов’язань. У справах про стягнення аліментів із військовослужбовців, які зникли безвісти під час війни, Верховний Суд наголошує: такі обставини не ведуть автоматично до припинення аліментного обов’язку.

В оглядах судової практики, присвячених спорам щодо дій виконавців, наголошується, що належність та ефективність заходів із розшуку майна боржника є предметом окремого судового контролю, але не впливає на дійсність самого зобов’язання.

Судова практика також звертається до питання статусу осіб, які зникли безвісти внаслідок воєнних дій. Аналітичні та доктринальні матеріали, а також експертні висновки щодо застосування статті 46 ЦК України у справах про оголошення фізичної особи померлою дають можливість зробити висновок: до набрання законної сили відповідним судовим рішенням така особа вважається живою, а належні їй цивільні права та обов’язки, у тому числі зобов’язання, залишаються чинними. Відкриття спадщини допускається виключно з моменту оголошення фізичної особи померлою у встановленому законом порядку, після чого виконання майнових зобов’язань померлого покладається на спадкоємців у межах вартості прийнятого ними спадкового майна.

У практичному вимірі це означає, що борг, стягнутий рішенням суду в подібній справі, може бути виконаний у декілька способів залежно від подальшого розвитку подій. Якщо боржник буде знайдений живим, виконавче провадження може бути відновлене або активізоване, а стягнення – звернене на його доходи, рахунки чи інше майно. Якщо його буде визнано безвісно відсутнім, над його майном може бути встановлено опіку, і тоді опікун зможе розпоряджатися активами, у тому числі для погашення боргів. Якщо ж у майбутньому особу буде оголошено померлою, вимоги кредитора трансформуються у вимоги до спадкоємців, які відповідають лише в межах прийнятої спадщини.

Рішення Полтавського районного суду свідчить про сформовані підходи судової практики: обмеження вимог кредитора реальним обсягом переданих прав, збереження боргових зобов’язань навіть у ситуації зникнення боржника безвісти та розмежування між юридичним встановленням боргу і фактичними можливостями його стягнення. Юридично борг зафіксований, кредитор отримав судове визнання свого права. Водночас реалізація такого права та строки його виконання залежать від подальших обставин, пов’язаних з особою боржника, а також від здійснення виконавчих дій у межах відповідного виконавчого провадження.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.