ЄСПЛ визнав незаконним перехоплення розмов адвоката у справі «ВИХОР ПРОТИ УКРАЇНИ»
Європейський суд з прав людини у справі «ВИХОР ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF VYKHOR V. UKRAINE, Заява № 36618/14), розглянувши скарги за статтями 8 і 13 Конвенції, встановив, що втручання у приватне життя заявника не відповідало критерію «згідно із законом» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції.
Справа стосувалася скарг заявника за статтями 6, 8 та 13 Конвенції на те, що негласні слідчі (розшукові) дії , застосовані проти нього, були несумісними з його правом на повагу до приватного життя та кореспонденції, що він не мав ефективних засобів правового захисту стосовно цієї скарги, а також що кримінальне провадження, розпочате проти нього, було надмірно тривалим.
Заявник є адвокатом, якому висунуто звинувачення у шахрайстві щодо його клієнта шляхом підбурювання його до передачі грошей, які нібито вимагали судові та поліцейські органи для забезпечення сприятливого розгляду кримінальної справ.
У кримінальному провадженні, в якому розслідувались неправомірні дії адвоката, ухвалами слідчого судді надавався дозвіл на проведення щодо нього НС(Р)Д у формі перехоплення телефонних розмов та аудіо-, відеоконтролю. На підставі одержаних під час проведення вказаних НС(Р)Д відомостях в подальшому адвоката звинуватили у вчиненні шахрайства.
Встановивши порушення гарантій, передбачених ст. 8 Конвенції (право на повагу до приватного життя) ЄСПЛ звернув увагу на наступні важливі факти.
ЄСПЛ вважає, що негласні слідчі (оперативні) заходи, застосовані проти заявника, становили втручання в його права, захищені статтею 8 Конвенції.
Суд також зазначає, що в цій справі постанови слідчого судді, що дозволяють перехоплення та запис телефонних розмов заявника та його аудіо- та відеоспостереження в громадських місцях, були сформульовані розпливчасто без будь-яких подробиць щодо конкретних фактів справи, а просто зазначали, що інформація, можливо отримана в результаті запитуваних таємних слідчих заходів, може мати суттєве значення для розслідування, та повторювали аргумент поліції про те, що отримання такої інформації будь-якими іншими засобами було б неможливо.
Крім того, у тексті постанов слідчого судді від 23 травня 2013 року немає жодних вказівок на те, що він застосував тест «необхідності в демократичному суспільстві» або оцінив, чи будуть приховані слідчі заходи, призначені проти заявника, пропорційними будь-якій законній меті, яку він переслідував, враховуючи, що заявник був практикуючим юристом.
З цього випливає, що Суд не переконаний, що процедура санкціонування прихованих слідчих заходів, застосована у цій справі, ефективно гарантувала, що таке спостереження було справді необхідним та пропорційним стосовно заявника.
Що стосується судового перегляду законності та/або необхідності прихованих заходів спостереження після завершення справи, Суд вважає, що на відповідний час в Україні не було доступного судового перегляду законності та обґрунтованості прихованих слідчих заходів після завершення справи .
Обставини справи.
У травні 2013 року було порушено кримінальне провадження, у межах якого заявник, практикуючий адвокат, був обвинувачений у шахрайському заволодінні грошовими коштами свого клієнта.
23 травня 2013 року слідчий суддя Апеляційного суду Донецької області постановив дві однаково сформульовані ухвали, якими надав дозвіл на проведення щодо заявника негласних слідчих (розшукових) дій. Зокрема, було дозволено зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж щодо двох мобільних номерів заявника, а також здійснення аудіо- та відеоконтролю. В ухвалах зазначалося, що такі заходи могли забезпечити отримання інформації, яка мала суттєве значення для попередження, своєчасного виявлення та припинення злочинів, а також що отримання цієї інформації в інший спосіб було неможливим. Водночас ухвали не містили жодних конкретних відомостей щодо необхідності такого втручання. Ключові докази у кримінальному провадженні були отримані саме внаслідок проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій.
До матеріалів справи були долучені протоколи прослуховування телефонних розмов заявника та записи зустрічей із клієнтом, а також копії ухвал слідчого судді від 23 травня 2013 року.
28 лютого 2014 року заявник оскаржив до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали від 23 травня 2013 року, однак йому було відмовлено у відкритті касаційного провадження у зв’язку з тим, що зазначені ухвали не підлягали оскарженню. У подальшому заявник неодноразово подавав кримінальні, дисциплінарні та цивільні скарги, оскаржуючи законність проведення негласних слідчих дій.
У березні 2017 року заявник також подав клопотання до Костянтинівського міськрайонного суду з вимогою виключити з матеріалів кримінальної справи докази, отримані шляхом проведених оскаржуваних слідчих дій.
Станом на січень 2024 року кримінальне провадження все ще перебувало на стадії судового розгляду, і жодного рішення за його скаргами ухвалено не було.
До Європейського суду з прав людини заявник скаржився за статтями 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що негласні слідчі (розшукові) дії, зокрема перехоплення мобільних розмов та візуальне, аудіо- та відеоспостереження за ним у громадських місцях становило незаконне втручання у його право на повагу до приватного життя, а також що він не мав ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.
Крім того, заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження.
Автор: Тарас Лученко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
