У скільки обійдеться доступ до цивільного судочинства

Юридичне співтовариство продовжує обговорювати проект Цивільного процесуального кодексу України. Документ був розроблений Радою з питань судової реформи при Адміністрації Президента України і представлений в Парламент як законопроект №6232. Проект містить безліч нововведень, спрямованих на наближення національного цивільного процесу до міжнародних стандартів захисту прав людини. Однак чи все вдалося розробникам тексту?

Про те, чи не стане новий кодекс перешкодою на шляху до правосуддя, як визначити критерії явною безпідставності позову, яким чином буде обчислюватися оплата правової допомоги, редакції розповіла голова Апеляційного суду Харківської області Антоніна Колтунова.

- Антоніна Іванівна, чи не стане проект перешкодою на шляху до правосуддя, беручи до уваги те, що в тексті йдеться про наступне: якщо позов має ознаки свідомо безпідставного чи інші ознаки зловживання правом на позов, суд має право, за клопотанням відповідача, зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правову допомогу та інших витрат, які того чекають в зв'язку з розглядом справи?

- У ч. 3 ст. 27 чинного ЦПК передбачено, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

На відміну від чинного Кодексу, Проект, в ст. 45, деталізує і конкретизує питання зловживання процесуальними правами, визначаючи його як порушення обов'язку осіб, що беруть участь у справі, сумлінно діяти в процесі. У ч. 2 ст. 45 міститься визначення цього цивільного процесуального порушення, як дій, які суперечать завданням цивільного судочинства.

Крім цього, в ст. 45 Проекту наведені приклади зловживання процесуальними правами. Зокрема мова йде про подачу свідомо безпідставного позову, тобто позову за відсутності предмета спору або в суперечці, що має очевидно штучний характер.

У частинах 3 і 4 ст. 45 Проекту вказані наслідки зловживання процесуальними правами. Так, якщо подача скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням правами, суд, з урахуванням обставин справи, може залишити без розгляду або повернути перераховані документи. При цьому суд зобов'язаний вжити заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. А в разі такого з боку учасників процесу суд застосовує до порушників заходи, визначені Проектом.

Відповідно до ст. 136 Проекту, серед таких заходів передбачена можливість суду вимагати від позивача внесення на депозитний рахунок суду попередньо визначеної суми судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. Ця сума буде спрямована на забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правову допомогу та інших витрат, які він може понести у зв'язку з процесом.

Беручи до уваги те, що можливість оцінки позову на предмет зловживання правом і вирішення пов'язаних з цим наслідків на стадії відкриття провадження у справі Проектом не передбачена, очевидно, такі дії суд зможе здійснити після відкриття провадження. А зазначені в статтях 45 і 136 Проекту підстави для прийняття судом рішення про забезпечення подібного позову депозитом повинен довести відповідач.

У разі невнесення у встановлений законом термін коштів для забезпечення витрат на професійну правову допомогу суд, за клопотанням відповідача, має право залишити позов без розгляду.

У разі задоволення позову суд приймає рішення про повернення внесеної суми позивачеві. А в разі відмови в позові, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду — про відшкодування за її рахунок витрат відповідача повністю або частково в порядку, передбаченому ст. ст. 142, 143 Проекту.

Невикористану частину внесеної позивачем суми повинна бути повернута позивачеві не пізніше 5 днів з дня вирішення питань, зазначених ч 5-7 ст. 136 Проекту, про що суд виносить ухвалу.

- Чи є критерії свідомо безпідставного позову? Або ж мається на увазі оцінка позову судом? Чи може відповідач довести безпідставність позову?

- Критерії явної безпідставності позову приведені в ст. 45 Проекту у вигляді сукупності наступних ознак: позивач, звертаючись до суду з позовом недобросовісно, зловживаючи процесуальним правом, подає позов за відсутності предмета спору або в суперечці, що має очевидно штучний характер.

Зазначені ознаки носять оціночний характер і підлягають з'ясуванню судом на підставі відповідної заяви відповідача, з наданням їм доказів. Оцінка позову в даному випадку проводиться тільки в контексті вирішення питання про наявність зловживання позивачем своїм правом і про припинення цього зловживання. Можливість відповідача довести безпідставність позову вважаю цілком реальною і такою, що полягає в реалізації ним своїх процесуальних прав і обов'язків, в наданні доказів на підтвердження своїх доводів та права на правову допомогу.

Крім цього джерелом права для визначення критеріїв зловживання процесуальним правом є рішення Європейського суду з прав людини. У них були виявлені порушення національними судами положень п. 1 ст. 6 Конвенції, яка зараз використовується українськими суддями в силу положень ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема в рішеннях ЄСПЛ йдеться про обов'язок суду дотримуватися справедливий баланс між формальними вимогами закону, в якому передбачені правила доступу до суду, і правом особи на суд таким чином, щоб ці обмеження застосовувалися тільки з тією метою, з якою були прийняті — запобігання зловживання правом. Так буде забезпечено конвенційне право на доступ до суду.

- Яким чином буде обчислюватися оплата правової допомоги, адже гонорари адвокатів можуть дуже різнитися між собою?

- Цікаво, що ч. 4 ст. 153 чинного ЦПК зараз передбачені правила запобігання зловживань забезпеченням позову, згідно з якими суд, допускаючи таке забезпечення, може вимагати від позивача внесення застави, достатнього для того, що б запобігти зловживанню правом.

Відповідно до ч. 5 ст. 136 Проекту сума забезпечення витрат на професійну правову допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 138, ч. 7 ст. 140 і ч. 3 ст. 142, а також її (суми) документального обґрунтування.

Очевидно, що максимальний розмір оплати правової допомоги, який може бути депонований з метою запобігання зловживання позовом, не може бути більшою за ціну позову, а його розрахунок повинен обґрунтувати відповідач допустимими та належними доказами, що передбачено ч. 3 ст. 84, п. 8 ч. 3 ст. 178 Проекту.

У ст. 138 Проекту визначені загальні правила відшкодування витрат на професійну правову допомогу, які, на наш погляд, також повинні враховуватися при вирішенні питання про депонування цих витрат у разі зловживання правом на позов. Зокрема для цих цілей враховується розмір витрат на правову допомогу адвоката, в тому числі гонорар за представництво в суді і іншу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до його розгляду, збір доказів та ін. Також враховується вартість послуг помічника адвоката. Сума визначається відповідно до умов договору про надання правової допомоги на підставі відповідних доказів щодо наданих послуг, виконаних робіт і їх вартості.

Для визначення розміру витрат на правову допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката повинен бути сумірний з:

• складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
• часом, витраченим адвокатом на виконання робіт;
• обсягом наданих робіт;
• ціною позову і (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію особи або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 138 Проекту, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення невідповідності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги.

- Які з нововведень Проекту є, на Вашу думку, найбільш вдалими і чому?

- Найбільш вдалим вважається введення в цивільний процес елементів так званого електронного суду, що має спростити і прискорити розгляд справ. З цього приводу є пропозиція передбачити в ч. 6 ст. 14 ЦПК обов'язок кожної особи, яка звертається до суду, в обов'язковому порядку реєструвати свої електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. На даний момент Проект покладає цей обов'язок тільки на адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, арбітражних керуючих, судових експертів, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного і комунального секторів економіки. Покладання цього обов'язку на всіх учасників процесу дозволить забезпечити справедливий баланс прав і обов'язків сторін при зверненні до суду, в значній мірі прискорить розгляд справи, забезпечить розумні строки і спростить комунікацію осіб, які беруть участь в процесі.

- Які нововведення Ви вважаєте менш вдалими, декларативними, або такими, які ускладнять і затягнуть процес? Чому?

- Менш вдалим необхідно визнати введення в п. 4 ч. 1 ст. 375 ЦПК права апеляційного суду залишати заяву без розгляду.

Не сприяє розгляду справи упродовж розумного строку і повернення в Проекті до можливості скасування судового рішення і направлення справи до іншого суду на підставі порушення правил територіальної підсудності. За своїм змістом це є формальним порушенням, яке не впливає на законність та обґрунтованість рішення по суті (ст. 379 Проекту). Для запобігання можливих випадків зловживань територіальною підсудністю з боку позивача вистачає традиційних важелів впливу, таких як винесення з цього приводу окремої ухвали і залучення до відповідальності порушників при наявності в їх діях ознак порушення.

Недостатньо обґрунтованим з точки зору юридичної техніки є впровадження замість вирішення, яке повинен виносити апеляційний суд, постанови. Нова назва не в повній мірі відображає зміст судового акта, яким вирішується справа в апеляційному провадженні. Слід зазначити, що, на відміну від касаційної інстанції, апеляційна інстанція досліджує питання не тільки права, а й факту, може розглядати нові докази і переглядати докази, вже наявні в справі.

У контексті забезпечення єдності судової практики та єдиного правозастосування закону, не зовсім виправданим видається позбавлення Верховного Суду права викладати висновок про застосування норм права в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи. Нагадаю, що зараз, згідно зі ст. 360-7 чинного ЦПК, даний висновок є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які в своїй діяльності застосовують нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. У названій статті передбачено, що висновок щодо застосування норм права, викладений в ухвалі Верховного Суду України, повинен враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм. Суд має право відступити від правової позиції ВСУ приведенням відповідних мотивів.

Повернення до практики видання постанов пленуму ВС, в яких надаються керівні роз'яснення судам України про практику застосування норм права, запропоноване в Проекті, не вирішує питання єдності практики, який є актуальним для дотримання принципу правової визначеності. Такі постанови пленуму хоч і будуть містити думку найвищого судового органу щодо суті норми права, не будуть обов'язковими для застосування всіма суб'єктами владних повноважень. Тому повернення до казуального тлумачення норм права не зовсім відповідає меті судової реформи — забезпечення кожному права на справедливий суд.