Конституційний Суд визнав неконституційним припис закону про переатестацію прокуратури

У середу, 1 березня, на пленарному засіданні Другий сенат  Конституційного Суду України ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Василенка Сергія Миколайовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури“ від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі – Закон № 113), передає офіційний сайт КСУ.

«Відповідно до зазначеного припису Закону № 113 – «з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені в належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру“».

Василенко С. М. працював в органах прокуратури з 1998 року. Генеральний прокурор наказом від 4 листопада 2019 року звільнив його з посади на підставі статті 9 Закону № 1697 та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону № 113 (неподання прокурором прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв’язку з цим пройти атестацію). Автор клопотання, вважаючи цей наказ протиправним, оскаржив його в суді.

Вичерпавши всі національні засоби юридичного захисту, він звернувся до Конституційного Суду України. Автор конституційної скарги заявив клопотання перевірити оспорюваний припис Закону № 113 на відповідність Конституції України, оскільки на його переконання, він порушує низку статей Основного Закону України.

Ухвалюючи Рішення в цій справі Конституційний Суд України врахував власні юридичні позиції, міжнародні акти та практику Європейського суду з прав людини, а також керувався передусім тим, що конституційний лад в Україні ґрунтується на низці конституційних принципів, зокрема принципах демократії, верховенства права (правовладдя), поділу державної влади.

Конституційний Суд України наголосив, що з 30 вересня 2016 року за статтею 1311 Конституції України прокуратура інституційно є елементом загальної системи правосуддя, що вимагає від держави забезпечення незалежності статусу прокурора.

У Рішенні зазначено, що „ забезпечення державою належних гарантій від незаконного звільнення прокурора, діяльність якого пов’язана з функціонуванням системи правосуддя, є не лише елементом статусу прокурора, а й однією з передумов реалізації конституційного права на судовий захист“.

Конституційний Суд України в одному зі своїх рішень, розв’язуючи схожу конституційну проблему, зазначив „Верховна Рада України шляхом ухвалення законів, що є нормативними актами, не може звільняти окремого працівника або певні категорії працівників та повідомляти їх про можливе майбутнє звільнення. Звільнення особи можливе на підставі не закону, а лише індивідуального акта права, повноважень щодо ухвалення якого Верховна Рада України не має“.

Конституційний Суд України вважає, що хоча оспорюваний припис і не можна вважати індивідуальним актом права, яким Василенка С. М. було звільнено з посади прокурора, він все ж має ознаки акта правозастосування, оскільки в ньому констатовано, що суб’єкт права на конституційну скаргу та всі інші прокурори „з дня набрання чинності цим Законом <…> вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади“.

Оскільки Конституція України не містить припису, що наділяє парламент повноваженням ухвалювати правозастосовні акти у процедурі звільнення Василенка С.М., іншого конкретного прокурора або усіх прокурорів з їхніх посад, зокрема у спосіб персонального попередження прокурора законом про можливе майбутнє звільнення, є підстави вважати, що оспорюваний припис Закону № 113 Верховна Рада України ухвалила за межами своїх конституційних повноважень.

Конституційний Суд України також оцінив відповідність оспорюваного припису Закону № 113 принципу верховенства права (правовладдя).

Однією з вимог принципу верховенства права (правовладдя) є вимога юридичної визначеності, яка полягає, зокрема, у чіткості та зрозумілості норм права, передбачності їх змісту та можливих наслідків застосування або іншої форми реалізації цих норм права.

Використання в оспорюваному приписі Закону № 113 фрази „можливе майбутнє звільнення“ призвело до суперечливості його змісту, оскільки субʼєкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор з моменту набрання чинності (25 вересня 2019 року) оспорюваним приписом Закону № 113 могли вважати, що цей припис є або повідомленням про наступне неминуче звільнення з посади прокурора, або, що звільнення в подальшому могло бути не застосоване та розраховувати за певних умов на подальше перебування на посаді прокурора.

Тож субʼєкт права на конституційну скаргу та будь-який інший прокурор, на яких було поширено дію оспорюваного припису Закону № 113, не мали можливості чітко зрозуміти зміст, передбачити юридичні наслідки його застосування та спланувати свої подальші дії.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорюваний припис Закону № 113 містить одночасно як окремі ознаки акта правозастосування, тобто індивідуального акта права, адресованого прокуророві, якого попереджають „про можливе майбутнє звільнення з посади“, так і ознаки знеособленого нормативного припису, що не містить жодних персональних даних.

Отже, оспорюваний припис Закону № 113 не можна вважати „правом“ у державі, керованій верховенством права (правовладдям). Конституційний Суд визнав його таким, що не відповідає Конституції України», — повідомили у КСУ.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.