Зупинення податкового стягнення до вирішення спору по суті: позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу податкового органу у справі за позовом комунального підприємства «Харківводоканал» про оскарження рішення щодо примусового стягнення податкового боргу та застосування заходів забезпечення позову. Предметом перегляду стали судові рішення, якими було зупинено стягнення коштів з рахунків підприємства до вирішення спору по суті.
Суть справи та позиції судів
Комунальне підприємство «Харківводоканал» оскаржило рішення податкового органу про примусове стягнення коштів з його банківських рахунків та електронних гаманців у рахунок погашення податкового боргу. Підприємство вказувало, що податковий орган застосував механізм безспірного стягнення без урахування особливого правового режиму, встановленого для платників податків, які перебувають на території можливих бойових дій, а також без урахування того, що податковий борг виник до початку повномасштабної збройної агресії.
Позивач також зазначав, що податковий орган уже здійснює заходи з погашення податкового боргу за процедурою, передбаченою статтею 96 Податкового кодексу України, що, на його думку, виключає можливість одночасного застосування механізму безспірного стягнення коштів з рахунків платника за статтею 95 цього Кодексу.
Окремо позивач наголошував, що податковий борг виник унаслідок державного регулювання тарифів, тоді як держава не виконала зобов’язання з компенсації різниці між економічно обґрунтованими та встановленими тарифами, у зв’язку з чим має заборгованість перед підприємством.
Позивач заявляв, що є об’єктом критичної інфраструктури та забезпечує централізоване водопостачання і водовідведення у місті Харкові та Харківській області в умовах воєнного стану. На його думку, негайне списання коштів за оскаржуваним рішенням створює реальну загрозу зупинення безперервної роботи підприємства, унеможливлює виконання ним життєво важливих функцій та може призвести до техногенних наслідків.
У зв’язку з цим підприємство звернулося до суду не лише з позовом про скасування рішення податкового органу, а й із заявою про забезпечення позову, вимагаючи тимчасово зупинити стягнення коштів до перевірки законності спірного рішення в судовому порядку.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольнив заяву про забезпечення позову та зупинив стягнення коштів на підставі спірного рішення податкового органу до набрання законної сили рішенням у справі.
Суди виходили з того, що невжиття такого заходу може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист прав позивача, оскільки примусове списання коштів здатне паралізувати діяльність підприємства критичної інфраструктури. Водночас обраний спосіб забезпечення позову безпосередньо відповідає предмету спору, є співмірним заявленим вимогам і не означає вирішення справи по суті.
Податковий орган, не погоджуючись із такими висновками, подав касаційну скаргу, в якій стверджував, що суди неправильно застосували норми процесуального права.
Що вирішив Верховний Суд
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зосередився на правильності застосування судами положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову. Суд наголосив, що забезпечення позову є процесуальним механізмом, спрямованим на гарантування реального й ефективного захисту прав особи, а не на вирішення спору по суті. При вирішенні відповідного питання суди мають оцінювати, чи існує реальна загроза утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення, а також чи є обраний захід співмірним і адекватним предмету позову.
Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій не виходили за межі своїх повноважень і не давали оцінки законності оскаржуваного рішення податкового органу по суті. Підставою для застосування заходів забезпечення вони визначили саме ризик істотного ускладнення відновлення прав позивача у разі негайного стягнення коштів.
Суд касаційної інстанції звернув увагу на специфіку діяльності підприємства, його статус об’єкта критичної інфраструктури, роботу в прифронтовому регіоні, наявність систематичних пошкоджень об’єктів водопостачання та водовідведення, а також на доведені обставини фінансової нестабільності, посилені невиконанням державою зобов’язань щодо компенсації різниці в тарифах.
У сукупності ці чинники, на переконання Верховного Суду, обґрунтовано свідчать про ризик невідворотних наслідків у разі примусового списання коштів до завершення судового розгляду.
Суд також відхилив аргументи податкового органу щодо окремих рішень органів місцевого самоврядування, зазначивши, що вони оцінювалися судами не ізольовано, а в контексті всієї сукупності доказів і доводів, які підтверджували складне фінансове становище підприємства та потенційні наслідки стягнення.
У підсумку Верховний Суд дійшов висновку, що застосований захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального закону, є співмірним, тимчасовим і спрямованим виключно на збереження існуючого становища до вирішення спору по суті. Підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій не встановлено.
Касаційну скаргу податкового органу залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Постанова Верховного Суду у справі № 520/2073/25 набрала законної сили з моменту її ухвалення та є остаточною.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
