Чи зобов’язані прокурор і суд роз’яснювати обвинуваченому право на суд присяжних — позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявою засудженого про перегляд ухвали суду касаційної інстанції, якою було залишено без змін судові рішення щодо його засудження за організацію готування до умисного вбивства на замовлення.

Заявник просив переглянути вирок суду першої інстанції, вирок апеляційного суду та ухвалу касаційного суду з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм кримінального та кримінального процесуального законодавства.

Суть справи № 751/4876/15-к

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з листопада по грудень 2014 року обвинувачений з мотивів особистої неприязні, пов’язаної з майновими претензіями до потерпілої, з якою раніше проживав однією сім’єю без реєстрації шлюбу, вирішив організувати її умисне вбивство на замовлення.

Знаючи про те, що один із його знайомих раніше притягувався до кримінальної відповідальності, він запропонував йому позбавити потерпілу життя. Під час обговорення умов злочину сторони погодили винагороду за вбивство у сумі від 20 до 25 тисяч доларів США. Обвинувачений передав завдаток у розмірі 2 тисяч доларів США та пообіцяв решту винагороди передати шляхом відчуження автомобіля.

З цією метою він отримав згоду свого батька на продаж належного йому автомобіля марки «Nissan pick-up», після чого оформив довіреність на розпорядження цим транспортним засобом на особу, якій було доручено організацію вбивства, та передав їй автомобіль.

Усвідомлюючи суспільну небезпечність таких намірів і не бажаючи вчиняти злочин, ця особа звернулася до Управління Служби безпеки України в Чернігівській області із заявою про підготовку злочину. За пропозицією правоохоронних органів він погодився взяти участь у спеціальній операції з метою запобігання вчиненню злочину.

У межах цієї операції було залучено іншу особу зі зміненими анкетними даними, яка мала видати себе за виконавця вбивства. Під час зустрічі з обвинуваченим сторони обговорили можливі способи позбавлення потерпілої життя, питання створення алібі та порядок повідомлення про виконання злочину.

Згодом організатору злочину було повідомлено, що замовлене вбивство нібито виконано. На підтвердження цього йому продемонстрували фотознімки з імітованим зображенням тіла потерпілої. Після цього він отримав частину коштів, які залишилися від переданого завдатку, і був затриманий працівниками правоохоронних органів.

Таким чином, обвинувачений як замовник та організатор умисного вбивства вчинив готування до цього злочину, однак його злочинний умисел не був реалізований у зв’язку з викриттям правоохоронними органами під час проведення спеціальної операції.

Рішення судів попередніх інстанцій

Вироком Новозаводського районного суду міста Чернігова від 22 лютого 2016 року особу було визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною першою статті 14 та пунктом 11 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України. Із застосуванням статті 69 КК України йому було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років. Також було ухвалено стягнути на користь потерпілої 50 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди та вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.

Вироком Апеляційного суду Чернігівської області від 28 вересня 2016 року вирок суду першої інстанції було скасовано в частині призначеного покарання та ухвалено новий вирок, яким засудженому призначено покарання у виді десяти років позбавлення волі. В іншій частині вирок залишено без змін.Ухвалою суду касаційної інстанції від 13 червня 2017 року касаційні скарги засудженого та його захисника залишено без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій — без змін.

Позиція заявника та інших учасників провадження

У заяві про перегляд судових рішень засуджений посилався на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм кримінального та кримінального процесуального права.

Зокрема, він стверджував, що касаційний суд неоднаково застосував положення частини другої статті 68 КК України при призначенні покарання за готування до умисного вбивства.

Крім того, заявник вказував на порушення вимог частини першої статті 384 КПК України, оскільки під час підготовчого судового засідання йому не було роз’яснено право на розгляд кримінального провадження судом присяжних.

Захисник підтримав доводи заяви. Потерпіла та її представник заперечували проти її задоволення. Прокурор також вважав заяву необґрунтованою.

Позиція та висновки Верховного Суду

Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 384 КПК України прокурор і суд зобов’язані роз’яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.

Законом України від 7 вересня 2016 року № 1492-VIII було внесено зміни до статей 64 і 68 Кримінального кодексу України, відповідно до яких довічне позбавлення волі не застосовується за готування до злочину, крім окремих винятків.

Таке роз’яснення повинно бути здійснено двічі: прокурором під час завершення досудового розслідування та судом під час підготовчого судового засідання. При цьому прокурор зобов’язаний надати таке роз’яснення під час завершення досудового розслідування, а суд — під час підготовчого судового засідання.

Право на розгляд справи судом присяжних є складовою права на захист та гарантією справедливого судового розгляду. Невиконання судом вимог статті 384 КПК під час підготовчого судового засідання є істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить, що прокурор роз’яснив обвинуваченому право на розгляд справи судом присяжних. Водночас суд першої інстанції під час підготовчого судового засідання такого роз’яснення не здійснив, що підтверджується журналом судового засідання та технічним записом.

При цьому підтвердження обвинуваченим отримання пам’ятки про права та обов’язки не може вважатися належним виконанням судом обов’язку, передбаченого статтею 384 КПК України.

Верховний Суд наголосив, що право обвинуваченого на розгляд кримінального провадження судом присяжних визначається санкцією статті Кримінального кодексу, за якою особу обвинувачено, а не фактичною можливістю призначення довічного позбавлення волі у конкретному випадку.

Верховний Суд також наголосив, що право на розгляд справи судом присяжних зберігається за обвинуваченим незалежно від стадії вчинення злочину, якщо санкцією статті Кримінального кодексу передбачено можливість призначення довічного позбавлення волі.

Отже, нероз’яснення судом цього права є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та ставить під сумнів здійснення правосуддя судом, який відповідає стандарту «суду, встановленого законом» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування ухвали суду касаційної інстанції, а також рішень судів першої та апеляційної інстанцій із направленням кримінального провадження на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас Суд залишив засудженого під вартою до вирішення питання про запобіжний захід судом першої інстанції, але на строк не більше шістдесяти днів.Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого суд зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому у вчиненні як закінченого, так і незакінченого злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження щодо нього судом присяжних.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.