Позиція ВП ВС: після втрати права на виконання рішення стягнення 3% річних неможливе

Велика Палата Верховного Суду у справі № 754/511/23 сформулювала важливий підхід до застосування статті 625 ЦК України у випадках, коли рішення суду про стягнення боргу залишається невиконаним, але кредитор втрачає право на його примусове виконання. Суд дійшов висновку, що після пропуску строку пред’явлення виконавчого документа до виконання та відмови суду в його поновленні вимога кредитора фактично втрачає можливість примусового захисту, а тому до неї не можуть застосовуватися правила про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

При цьому Суд відступив від попереднього висновку Касаційного цивільного суду, який допускав нарахування таких сум навіть у разі пропуску строку пред’явлення виконавчого листа до виконання.

Обставини справи

У 2008 році між банком і позичальницею було укладено кредитний договір, за яким остання отримала 132 000 доларів США зі сплатою 13,8 % річних та кінцевим строком повернення у 2038 році.

У зв’язку з невиконанням зобов’язань банк звернувся до суду. Рішенням районного суду від 5 липня 2011 року з позичальниці було стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 153 216,56 доларів США, а також пеню, штраф і судові витрати. У 2012 році на виконання цього рішення суд видав виконавчий лист.

Однак рішення суду так і не було виконано. У 2016 році державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження, а виконавчий документ повторно до виконання не пред’являвся.

Лише у 2022 році банк звернувся до суду із заявою про поновлення строку для пред’явлення виконавчого листа до виконання та видачу його дубліката, однак суд відмовив у задоволенні цієї заяви.

Після цього банк подав новий позов до боржниці про стягнення 3 % річних за статтею 625 ЦК України у розмірі 22 780,99 доларів США за період з 2017 по 2022 рік, нарахованих на суму боргу, визначену рішенням суду 2011 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. На їхню думку, після спливу строку пред’явлення виконавчого документа до виконання та відмови суду у його поновленні вимога кредитора втратила можливість примусового захисту, а тому стягнення 3 % річних як похідної вимоги є неможливим.

Позиція Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов’язання і не змінює його правової природи. Таке рішення лише підтверджує наявність боргу та надає можливість його примусового виконання.

Водночас право на примусове виконання рішення суду обмежене строком пред’явлення виконавчого документа до виконання. Якщо цей строк пропущено і суд відмовив у його поновленні, можливість примусового виконання вважається остаточно втраченою.

У такій ситуації борг як цивільно-правове зобов’язання формально продовжує існувати, однак вимога кредитора втрачає примусовий характер. Виконання такого зобов’язання можливе лише добровільно, і таке виконання не вважається безпідставним набуттям майна.

Велика Палата звернула увагу, що інфляційні втрати та 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, є акцесорними вимогами, тобто додатковими до основного грошового зобов’язання та такими, що залежать від нього. Тому вони можуть стягуватися лише тоді, коли основне зобов’язання підлягає примусовому виконанню.

Якщо ж можливість примусового виконання основної вимоги втрачена через пропуск строку пред’явлення виконавчого документа до виконання та відмову суду в його поновленні, відсутні правові підстави і для стягнення похідних вимог за статтею 625 ЦК України.

Суд також зазначив, що інший підхід створив би ситуацію, коли кредитор, втративши право на примусове виконання рішення суду про стягнення боргу, зберігав би можливість необмежено пред’являти нові позови про стягнення 3 % річних або інфляційних втрат. Це призводило б до тривалої невизначеності для боржника та суперечило б принципу правової визначеності.

З урахуванням цього Велика Палата Верховного Суду залишила касаційну скаргу банку без задоволення, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення 3 % річних. При цьому Суд сформулював правову позицію: після втрати права на примусове виконання рішення суду основна вимога втрачає примусову захищеність, а тому не може бути підставою для заявлення похідних вимог за статтею 625 ЦК України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.