Верховний Суд пояснив, коли під час окупації роботодавець може призупинити трудовий договір з педагогом

Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 644/368/23 щодо правомірності призупинення дії трудового договору з педагогічним працівником під час тимчасової окупації та визначення права такого працівника на отримання середнього заробітку в період воєнного стану.

Суть справи

Позивач звернувся до суду з позовом до Ізюмського ліцею № 6 Ізюмської міської ради, третя особа — Управління освіти Ізюмської міської ради, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ закладу освіти від 01 квітня 2022 року № 50-к/тр «Про призупинення дії трудового договору» в частині, що стосується його як вчителя трудового навчання, поновити дію трудового договору за період з 01 квітня 2022 року до 27 грудня 2022 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за зазначений період у розмірі 117 700,72 грн, а також 100 000 грн моральної шкоди.

Позивач зазначав, що працював у ліцеї на посаді вчителя трудового навчання з серпня 1982 року до 27 грудня 2022 року. Наказом від 01 квітня 2022 року було призупинено дію укладеного з ним трудового договору до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

На думку позивача, зазначений наказ є незаконним і таким, що не відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки відповідач не довів факту абсолютної неможливості забезпечити його роботою та виконання ним трудових обов’язків. Крім того, позивач вказував, що наказ має дискримінаційний характер, оскільки призупинення трудових договорів було застосовано не до всіх працівників закладу освіти, а лише до певної їх частини.

Також позивач посилався на положення статті 57-1 Закону України «Про освіту», якими передбачено гарантії збереження за працівниками закладів освіти місця роботи та середнього заробітку під час дії воєнного стану. У зв’язку з порушенням його трудових прав він просив стягнути середній заробіток за період з 01 квітня 2022 року до дня звільнення — 27 грудня 2022 року, а також відшкодувати моральну шкоду, завдану незаконними діями роботодавця.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Індустріального районного суду міста Харкова від 05 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суди виходили з того, що призупинення дії трудового договору було здійснено з дотриманням вимог статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Було встановлено, що у зв’язку з тимчасовою окупацією міста Ізюма роботодавець не мав можливості створити будь-які умови для праці, а працівник не міг виконувати трудові функції.

При цьому за працівником зберігалося робоче місце, а трудовий договір не був припинений. Суди також зазначили, що відповідно до частини четвертої статті 13 зазначеного Закону відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Позиція та висновки Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності призупинення дії трудового договору. Судами встановлено, що позивач працював у ліцеї на посаді вчителя трудового навчання, а з 01 квітня 2022 року на підставі відповідного наказу дію трудового договору з ним було призупинено у зв’язку з військовою агресією проти України.

Суд касаційної інстанції врахував, що у період з 01 квітня 2022 року до 08 вересня 2022 року місто Ізюм перебувало під тимчасовою окупацією російської федерації. У цей час у місті був відсутній зв’язок, а приміщення ліцею було захоплено військовими. За таких обставин роботодавець не мав можливості забезпечити належні умови праці та безпеку працівника, а виконання трудових обов’язків, у тому числі дистанційно, було об’єктивно неможливим.

Разом з тим Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій передчасно дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, оскільки належним чином не перевірили обґрунтованість цих вимог.

Суд зазначив, що статтею 57-1 Закону України «Про освіту», доповненою Законом № 2126-ІХ від 15 березня 2022 року, держава гарантувала працівникам закладів освіти, зокрема, збереження середнього заробітку на час особливого періоду незалежно від місця їх проживання або перебування.

Верховний Суд наголосив, що зазначена норма є спеціальною щодо статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки вона поширюється на окрему категорію суб’єктів — працівників закладів освіти. 

Застосування принципу lex specialis derogat generali означає, що у випадку колізії між загальною та спеціальною нормами перевага надається спеціальній нормі.

Водночас Верховний Суд не вирішував питання про наявність у позивача права на стягнення середнього заробітку по суті, а лише зазначив, що ці обставини мають бути належним чином досліджені судом першої інстанції під час нового розгляду справи.

Отже, у спірних правовідносинах стаття 57-1 Закону України «Про освіту» як спеціальна норма має перевагу над статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як загальною нормою, що відповідає принципу lex specialis derogat generali.

Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій передчасно відмовили у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, оскільки не перевірили належним чином обґрунтованість цих вимог, не встановили розміру заробітної плати позивача для визначення середнього заробітку та не визначили особу, на яку законом покладено обов’язок здійснити відповідні виплати.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили належним чином обставини, необхідні для вирішення вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, ці вимоги підлягають новому розгляду.

У зв’язку з цим касаційна скарга задоволена частково: рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у визнанні незаконним та скасуванні наказу про призупинення дії трудового договору, а також у частині поновлення дії трудового договору залишено без змін. Водночас у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди ці рішення скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд також сформулював правовий висновок, відповідно до якого стаття 57-1 Закону України «Про освіту» у правовідносинах щодо відшкодування середнього заробітку працівникам закладів освіти за час призупинення дії трудового договору має пріоритет перед статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки є спеціальною нормою та закріплює державну гарантію збереження середнього заробітку педагогічним працівникам у період воєнного стану.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.