Провадження у справах про оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів

13:10, 11 октября 2018
Практика українських судів щодо розгляду клопотань про скасування рішень МКАС в основному базується на проарбітражній позиції.
Провадження у справах про оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів

Венедіктова Ірина,
доктор юридичних наук,
професор, 
завідувач цивільно-правових
дисциплін ХНУ імені В.Н. Каразіна, 
арбітр МКАС при ТПП України, 
член науково-консультативної ради при ВС

Процедурні питання оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів регламентуються розділом VIII Цивільного процесуального кодексу. Звернутися із заявою про скасування рішення можуть тільки сторони арбітражної угоди, що відрізняється від процедури оскарження рішень третейських судів, де потенційними учасниками можуть бути не тільки сторони, а й треті особи та особи, які не брали участь у розгляді справи, якщо третейський  суд вирішив питання про їх права та обов'язки (ч.1 ст. 454 ЦПК України).

У всьому світі поняття «третейський суд» є загальним, родовим поняттям, яке містить в собі поділ на внутрішнє та зовнішнє (міжнародні комерційні арбітражи) третейство. В принципі і ст. 21 ЦПК України прописана саме в руслі видового поняття. Однак, в в українському спеціальному законодавстві ці поняття чітко розділяються: на сьогоднішній день характерним для України залишається поділ на арбітражне судочинство і третейське судочинство. Законодавча регламентація правил третейського розгляду, заснованого на добровільній угоді сторін  про третейський  (арбітражний) розгляд міститься в двох законах: Законі України «Про третейські суди» і Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Правила третейського розгляду, а також виконання ряду важливих функцій сприяння та контролю державних судів (наприклад, підстави для скасування / відмови у визнанні та приведення у виконання рішень третейських судів) зумовлені сферою застосування кожного з двох названих Законів. Коли до компетенції постійно діючого третейського суду віднесено вирішення внутрішніх спорів, правила третейського розгляду визначаються відповідно до Закону України «Про третейські суди». Спори, що підлягають розгляду в порядку міжнародного комерційного арбітражу, розглядаються за правилами, що визначаються на підставі Закону України  «Про міжнародний комерційний арбітраж». Більш того, в ч. 4 ст. 1 Закону України “Про третейські суди” чітко прописано, що дія цього закону не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж. А в Законі України “Про міжнародний комерційний арбітраж” зазначено, що “”арбітраж” – {це} будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою”. Отже, у тих випадках, коли законодавець регулює питання загального характеру, більш часто використовується термін «третейський суд» і стосовно міжнародного комерційного арбітражу.

ЦПК України та Закон України “Про міжнародний комерційний” регламентують тільки оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, якщо місце арбітражу знаходиться в Україні. Якщо ж рішення винесене поза межами України, а позивач чи відповідач є резидентами України, то в порядку ст. 5 Нью-Йоркської Конвенції та ст. 475, 476 ЦПК України можна подати заяву з проханням відмовити у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу до апеляційного суду, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, протягом трьох років з дня прийняття рішення міжнародним комерційним арбітражем. Перелік обставин завдяки яким компетентний суд може відмовити у визнанні і виконанні арбітражного рішення є аналогічним до переліку підстав передбачених у ст. 459 ЦПК, ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»  та ст. 5 Нью-Йоркської Конвенції.

Оскільки в Україні діє на сьогоднішній день один інституційний міжнародний комерційний арбітраж – МКАС при ТПП України, то заява про скасування його рішень подається до Апеляційного суду м. Києва. Якщо сторони звернулись до арбітражу ad hoc, то, відповідно, заяву необхідно подавати до апеляційного суду області, за місцем знаходження арбітражу (щодо правил територіальної підсудності справ). Згідно ч. 2 ст. 23 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом як судом першої інстанції. Якщо заява подана з порушеннями вимог цієї частини, то 1) згідно п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України чи п. 1 ч. 1ст. 31 ГПК  України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до підсудності (територіальної інстанційності) іншого суду або 2) згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України чи п.1 ч. 1 ст. 175 ГПК України відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного або, відповідно, господарського судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави неналежної юрисдикції, суд повинен роз’яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Заява про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу має бути подана в строк, що не перевищує трьох місяців з дня отримання зацікавленою стороною оспорюваного рішення. Як вбачається, сам критерій визначення початку обчислення строку на оскарження рішення міжнародного комерційного арбітражу є не конкретизованим, в результаті чого дата отримання стороною рішення при певних обставинах (при направленні його рекомендованим листом з повідомленням поштою) може бути перевірена компетентним судом виключно шляхом запиту матеріалів справи в арбітражі. Необхідно звернути увагу на застосування різного критерія обчислення строків до скасування а) остаточного рішення та скасування –  до трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рішення; б) виправленого рішення (або роз’яснення рішення) чи ухвалення додаткового рішення – до трьох місяців, рахуючи з дня, з дня винесення арбітражним складом рішення з цього прохання.

Суд може прийняти заяву, якщо вона відповідає вимогам ч. 6 ст. 454 ЦПК України, тобто подана до закінчення трьох місяців з настання юридичних фактів. Згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. За загальним правилом обчислення строків, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 ЦК України).

 Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі у двох випадках:

1) за загальним правилом, коли ситуація підпадає під дію ст. 186 ЦПК: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами; у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред’явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;

2) за спеціальними вимогами: у разі оспорення рішення міжнародного комерційного арбітражу з підстав, не передбачених законом.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

У заяві про скасування рішення арбітражного суду повинен міститися певний перелік реквізитів передбачених ст. 455 ЦПК. У разі прийняття рішення постійно діючим арбітражним  судом в заяві вказується його офіційне найменування. Якщо ж рішення приймалося судом ad hoc, то в заяві про його скасування відзначається, що воно прийнято третейським судом, утвореним сторонами для вирішення конкретного спору. Під складом суду розуміється як колегіальне, так і одноосібне вирішення справи і прийняття по ньому рішення. У зв'язку з цим в заяві вказується, колегіально або одноособово приймалося рішення, а також прізвища та ініціали арбітрів; - найменування сторін арбітражного розгляду, їх місце проживання або місце знаходження. Для організації в якості найменування повинно вказуватися її офіційне найменування відповідно до законодавства про державну реєстрацію та установчих документів, а для фізичної особи - її прізвище, ім'я, по батькові. Вищеназвана інформація необхідна для можливості подальшої ідентифікації в компетентному суді осіб, які беруть участь у справі зі сторонами арбітражного розгляду. До заяви обов’язково додаються оригінал належним чином засвідченого рішення міжнародного комерційного арбітражу або належним чином завірені їх копії; оригінал арбітражної угоди, або належним чином завірена її копія; документи, що подані на обґрунтування підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу. Поряд з вищезазначеними документами та документами, що підтверджують сплату судового збору до заяви про скасування рішення арбітражного суду доцільно додавати належним чином завірені копії його правил (статуту, положення, регламенту). Обумовлено це тим, що більшість підстав для оскарження і скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу є процедурними.

Вимога про подання разом з заявою оригіналів або належним чином завірених копій є досить важливою, адже без цих документів неможливо встановити чи була арбітражна угода дійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, чи відповідав предмет спору предмету арбітражного застереження, чи не вийшов арбітраж за межі угоди, чи відповідав склад арбітражного трибуналу і арбітражна процедура угоді сторін або у разі її відсутності – вимогам закону, чи був сам спір арбітрабільним і чи не суперечить арбітражне рішення публічному порядку держави.

Якщо позивачем не додержані вимоги ст. 455 ЦПК України, то заява залишається без руху із визначенням її недоліків на строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Викликає непорозуміння ч. 6 ст. 455 ЦПК України про необхідність подачі електронних документів в формі звичайного документа до початку судового засідання. Таким чином, намічені тенденції щодо запровадження електронного  суду на практиці зводяться до електронного документообігу в суді. Абсолютно нівелюється можливість подати електронне рішенння он-лайн арбітражів, а також ставиться під сумнів ч.2 ст. 7 Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” про те, що угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона укладена шляхом обміну листами, електронними повідомленнями, якщо інформація, що міститься в них, є доступною для подальшого використання, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Класичне розуміння письмової угоди вже не відповідає технологічному розвитку і оформленню бізнесобороту і має стрімко змінюватись щодо реалій суспільних відносин. Якщо арбітражна угода була укладена шляхом обміну листами, відправленими електронною поштою і до арбітражного суду були передані скріншоти листування, а арбітражний трибунал, застосовуючи принцип компетенції-компетенції, визначив свою легітимність розглядати справу і виніс рішення, постає питання яким чином виконати ці вимоги законодавця?

Якщо суд не має підстав повернути заяву або відмовити у відкритті провадження він обмежений п’ятиденним строком з дня надходження заяви відкрити провадження по справі і визначає термін подачі другою стороною заперечень або пояснень, необхідних доказів своєї позиції учасникам справи.

Специфічною особливістю підготовчих дій по даній категорії справ є можливість витребування суддею компетентного суду матеріалів справи з арбітражного суду. Однак при цьому слід враховувати такі суттєві аспекти: суддя компетентного апеляційного суду, який розглядає справу про скасування рішення арбітражного суду має право витребувати з арбітражного суду самостійно або за клопотанням будь-якої сторони матеріали справи; витребування матеріалів справи з арбітражного суду можливо лише на стадії підготовки справи до судового розгляду і неприпустимо безпосередньо при судовому розгляді. Новелою кодексу стала можливість судді за власним волевиявленням витребувати з арбітражного суду матеріали справи, так як ініціатива подібної дії раніше була виключною прерогативою сторін арбітражного розгляду.

Як вбачається, подібне клопотання має бути заявлено в письмовій формі або зафіксовано в протоколі судового засідання. Заява однієї із сторін арбітражного розгляду про витребування матеріалів справи може розцінюватися як підстава для подібної дії.

Справи, розглянуті постійно діючим третейським судом, зберігаються у цьому третейському суді протягом 10 років з дня прийняття рішення третейським суду. Справи, розглянуті третейським судом для вирішення конкретного спору, за якими видано виконавчі документи, зберігаються у компетентному суді за місцем видачі виконавчого документа. На жаль, законодавець не визначає місця зберігання матеріалів справ, які розглядалися судом ad hoc, та за якими виконавчий лист не видавався.

Новелою ЦПК України є сприяння судів і міжнародних комерційних арбітражів у взаємному витребуванні доказів. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» третейський суд або сторона за згодою третейського суду можуть звернутися до апеляційного загального суду за місцезнаходженням доказів (місцем проживання свідка) з проханням про сприяння у допиті свідка, витребуванні доказів або їх огляді за їх місцезнаходженням. Суд може виконати це прохання в межах своєї компетенції і згідно із своїми правилами отримання доказів.

Відповідно же до положень розглянутої статті, арбітражна установа повинна сприяти провадженню у державному суді і надати витребувані матеріали арбітражного провадження. Справа направляється до суду протягом п'яти днів з дня надходження такої вимоги.

Після надходження до компетентного суду загальної юрисдикції заяви про скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу при дотриманні заявником вимог, передбачених ст. 454-456 ЦПК, суддя одноособово має розглянути її в строк, що не перевищує одного місяця. В цей термін входить не тільки термін безпосередньо розгляду справи, але і термін на підготовку справи до судового розгляду, а також термін на винесення ухвали у справі. Розгляд заяви про скасування рішення арбітражного суду відбувається за загальними правилами цивільного судочинства.

Сторони арбітражного розгляду повинні бути сповіщені належним чином про час і місце судового засідання. Сторонам може бути повідомлено про час і місце судового засідання шляхом направлення рекомендованих листів з повідомленням про вручення, телефонограмами, телеграмами, факсимільним зв'язком, електронною поштою, а також з використанням інших засобів зв'язку і доставки, що забезпечують фіксацію судового повідомлення. Неявка однієї або обох сторін арбітражного розгляду, повідомлених належним чином, сама по собі не є перешкодою для розгляду заяви про скасування рішення третейського суду по суті на підставі документів, що додавалися до заяви і заперечення на нього.

При розгляді справи за заявою про скасування рішення арбітражного суду суддя апеляційного суду вправі встановити тільки наявність або відсутність підстав для скасування, вичерпний перелік яких міститься в ст. 458 ЦПК України. Дана обставина є вкрай значущою, оскільки не дозволяє судді виходити за вказані в законі рамки і переглядати по суті рішення третейського чи арбітражного суду. Суддя апеляційного суду повинен прийти до переконання про наявність чи відсутність підстав для скасування рішення третейського чи арбітражного суду шляхом дослідження представлених до суду сторонами третейського чи арбітражного розгляду доказів. Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін може представляти докази: одна - в обгрунтування заявлених вимог про скасування рішення третейського чи арбітражного суду, інша - в обгрунтування своїх заперечень проти цього.

Розгляд справи про скасування рішення арбітражного  суду завершується постановленням однієї з двох ухвал:

- про відмову у задоволенні заяви і залишення рішення арбітражного суду без змін;

- про повне або часткове скасування рішення арбітражного суду.

Після розгляду судом заяви про скасування рішення арбітражного суду справа підлягає поверненню до  відповідної установи, якщо суд витребував справу. На нашу думку, якщо справа розглядалася судом ad hoc, то її матеріали доречно залишити у місцевому загальному суді, адже порядок зберігання матеріалів справи у суді, створеному для вирішення конкретного спору, законодавством не передбачено.

Питання оскарження рішень міжнародного комерційного арбітражу, винесених в Україні, крім ЦПК України також регулюються Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Закон був розроблений на основі Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж  і, як і Типовий закон ЮНСІТРАЛ, він не містить норм, що детально регламентують процедуру оскарження арбітражних рішень, а лише визначає підстави і встановлює принципи оскарження як такого. Відповідно до міжнародної практики роль державних судів при розгляді справ щодо оскарження арбітражних рішень є допоміжною і по відношенню до міжнародного арбітражу. Інакше кажучи, при розгляді клопотань про скасування, які, згідно зі статтею 34 Закону, є винятковим засобом оскарження арбітражного рішення, компетентний державний суд повинен виходити з необхідності сприяння міжнародному комерційному арбітражу як способу вирішення спорів. Саме в силу такого підходу міжнародним співтовариством був розроблений і на рівні конвенцій і типового закону,  перелік тих істотних порушень, допущення яких при винесенні арбітражного рішення підриває основи міжнародного комерційного арбітражу, а тому є достатньою підставою для скасування відповідного арбітражного рішення.

Вичерпний перелік підстав для скасування арбітражних рішень, встановлений ст.34 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і ст. 459 ЦПК і складається з двох груп підстав: 1) ті, що підлягають перевірці судом за заявою сторони, на якій лежить тягар доведення відповідних обставин; 2) ті, що підлягають перевірці судом ex officio, навіть якщо жодна зі сторін на них не посилається. Перша група включає в себе низку грубих процесуальних порушень, в тому числі недієздатність сторони арбітражної угоди, відсутність у сторони можливості подати свої пояснення з питань призначення арбітра або арбітражного розгляду, вихід арбітражним судом за межі арбітражної угоди, невідповідність складу арбітражного суду або арбітражної процедури угоді сторін і / або положенням Закону. Друга група містить всього дві підстави: протиріччя арбітражного рішення публічному порядку України і неарбітрабільність спору, розглянутого арбітражним судом, за законодавством України.

Практика українських судів щодо розгляду відповідних клопотань про скасування рішень МКАС, а це, перш за все, практика Шевченківського районного суду м. Києва та Апеляційного суду м. Києва, в основному базується на проарбітражній позиції. Між тим останнім часом спостерігається тенденція до ускладнення текстів арбітражних застережень, множинності договірних відносин і супутніх їм взаємопов'язаних контрактів, відповідно, ускладнюються як арбітражні, так і пов'язані з ними можливі процедури, в першу чергу – оскарження арбітражних рішень.

Також варта уваги Нью-Йоркська конвенція про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, яка не вказує на підстави скасування арбітражного рішення, але принципово важлива для розуміння щодо якого рішення не стане питання про скасування.

Умови для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу можна поділити на 2 великі групи – п. 1 ч. 2. ст. 459, де перелічені умови скасування арбітражного рішення, що стосуються процесуальних порушень під час арбітражного провадження і п.2 ч. 2 ст. 459 де, перелічені юрисдикційні порушення, що можуть потягнути за собою скасування арбітражного рішення.

Законодавець закріпив наступні умови оскарження арбітражного рішення:

а) одна із сторін в арбітражній угоді була недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України. Недієздатність сторони арбітражної угоди, як правило означає, що арбітражна угода була підписана суб’єктом, який не мав відповідних повноважень (наприклад, директор юридичної особи уклав арбітражну угоду, не маючи відповідних повноважень за статутом). Також укладена арбітражна угода повинна відповідати вимогам законодавства країн, представники яких підписують арбітражну угоду. Невідповідність арбітражної угоди даній вимозі буде вважатися підставою для подальшого скасування арбітражного рішення;

б) сторону не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення. Ця процесуальна підстава скасування арбітражного рішення є більш технічною і потребує уважного ставлення сторін та секретаріату міжнародного комерційного арбітражу до вчасного повідомлення всіх учасників процесу до призначення арбітрів та засідань. В цілому, підстави для скасування, пов'язані з процесуальними порушеннями, допущеними в ході арбітражного розгляду, не дуже часто використовуються сторонами для обґрунтування необхідності скасування арбітражного рішення. В значній мірі це пов'язано і з високим професійним рівнем арбітражного провадження.

в) рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою. Ці підстави втілюють принцип, відповідно до якого склад арбітражу має право вирішувати тільки ті питання, які сторони погодилися передати на його розгляд. При з'ясуванні того, що саме сторони винесли на розгляд  арбітражу, слід приділити увагу об’єму предмета арбітражної угоді і позовним вимогам, заявленим сторонами. Типові застереження, що публікуються арбітражними інститутами, зазвичай складені таким чином, щоб надати складу арбітражу дуже широку юрисдикцію щодо вирішення всіх суперечок, що випливають із або пов'язаних з основною угодою сторін. Суд має право на свій розсуд дозволити часткове примусове виконання арбітражного рішення, якщо воно лише частково виходить за рамки юрисдикції складу арбітражу, якщо частина цього рішення, яка винесена в рамках юрисдикції складу арбітражу, може бути відокремлена.

г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали закону. Перший з числа передбачених варіантів підлягає застосуванню, якщо сторона позбавляється свого права на призначення арбітра або її справа розглядається складом арбітражу, що не відповідає угоді сторін. Взагалі цей підпункт передбачає, що суд повинен, перш за все, вивчити наступні питання:

  1. чи погодили сторони те, яким чином формується склад арбітражу;
  2. якщо погодили, то слід з'ясувати зміст цієї процедури;
  3. чи була ця узгоджена сторонами процедура порушена;
  4. тільки в разі відсутності угоди сторін з питання про формування складу арбітражу, суд повинен застосувати закон країни, де проводиться арбітражний розгляд, щоб встановити, чи був склад арбітражу сформований відповідно до такого закону.

Якщо зупинитись на невідповідності арбітражної процедури, то метою даної статті не є надання стороні, що програла спір права на оспорювання процесуальних рішень, прийнятих складом арбітражу. Ця норма підпункту (г) не спрямована на відмову у визнанні і приведенні до виконання арбітражного рішення в разі, якщо у суду, який розглядає відповідне клопотання, склалася інша точка зору, ніж у арбітрів, наприклад, щодо заслуховування свідка, дозволу на перехресний допит свідка або кількості дозволених письмових заяв.

Навпаки, друга норма підпункту (г) спрямована на більш серйозні відступи від узгодженої процедури, включаючи, наприклад, випадки, коли сторони узгодили застосування регламенту певного інституційного арбітражу, але арбітраж був проведений за іншою процедурою, або сторони домовилися, що жоден інституційний регламент використовуватися не буде.

Другий підпункт частини 2 ст. 459 ЦПК України присвячений арбітрабільності (“а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу”) та публічному порядку (“б) арбітражне рішення суперечить публічному порядку України”).

Питання арбітрабільності спорів регламентується Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК України), де в ч. 5 ст. 4 вказується, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ГПК України спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім:

1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на цінні папери, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов’язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб’єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб’єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов’язані з ними законні інтереси;

15) справи про визнання торговельної марки добре відомою;

16) справи у спорах, які виникають із відносин, пов’язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, щодо: неправомірного використання позначень або товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; оскарження рішень Антимонопольного комітету України із визначених цим пунктом питань;

17) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.

Спори, передбачені п. 3 ч.1 ст. 20 ГПК України (справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів), що виникають з договору, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу лише на підставі арбітражної угоди, укладеної між юридичною особою та всіма її учасниками.

Як і раніше досить часто підставою для заяви клопотання про скасування арбітражних рішень є посилання на невідповідність рішення публічному порядку України. При цьому найбільшу складність становить правильне визначення самого поняття публічного порядку України. Крім того, ні в сучасній науковій літературі, ні в практиці судів не висвітлено питання про співвідношення матеріально-правової і процесуальної складових публічного порядку. Відносно рішень міжнародного комерційного арбітражу зарубіжна доктрина і судова практика застосовують категорію міжнародного публічного порядку держави, який включає: 1) основні принципи, що відносяться до правосуддя і моралі; 2) правила для забезпечення істотних політичних, соціальних або економічних інтересів держави (lois de polis); 3) обов'язки держави перед іншими державами і міжнародними організаціями. Наприклад, безперечним прикладом основоположного матеріального принципу є заборона зловживання правом, а до процесуального принципу такого порядку можна сміливо віднести вимогу про неупередженість арбітражного суду.

Для всіх правопорядків є характерною вимога арбітрабільності – арбітражне рішення має не протирічити публічному порядку. При цьому під публічним порядком часом розуміється дуже широкий пласт відносин. А, виходячи із теорії міжнародного права, категорія публічного порядку може застосовуватися в розрізі двох доктрин – позитивного і негативного застереження. За позитивним застереженням (франко-італійська доктрина) завжди застосовується пласт норм національного права заради захисту моральних і суспільних основ держави, навіть, якщо колізійна норма відсилає до іноземного права. В цьому ракурсі прописаний Закон України “Про режим іноземного інвестування”. За негативним застереженням (германська доктрина) не застосовується норма іноземного права в силу властивостей самої норми. Яскравим прикладом є ст. 12 Закону України про “Міжнародне приватне право”, що норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних  з основами правопорядку (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок  з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України.

За правовим висновком ВСУ, що міститься у постанові від 13.04.2016 № 6-1528цс15, порушення публічного порядку – це порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Таким чином йдеться про порушення публічно-правових норм, які мають імперативний характер і визначають основні засади суспільного ладу в державі.

З іншого боку, не можна не звернути увагу, що поняття “публічного порядку” залишається базовим поняттям, завдяки якому із арбітрабільних спорів а piori виключаються спори у валютній, митній, природоресурсній, податковій, антимонопольній сфері, сфері банкрутства, фондового ринку тощо.

Скасування судом рішення міжнародного комерційного арбітражу не позбавляє сторони права повторно звернутися до міжнародного комерційного арбітражу, крім випадків, передбачених законом. Регламент МКАС при ТПП України передбачає такий варіант розвитку подій і зазначає, що, у випадку повторного звернення до МКАС та прийняття до провадження спору між тими ж особами, про той же предмет і з тих же підстав у зв’язку зі скасуванням рішення МКАС судом арбітражний збір сплачується у розмірі 50% від суми арбітражного збору, який підлягає сплаті відповідно до пункту 1 розділу III цього Положення, але не менше встановленого у ньому розміру мінімального збору.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Як починає роботу Державне бюро розслідувань у Києві
Сегодня день рождения празднуют
  • Андрей Овсиенко
    Андрей Овсиенко
    член Высшего совета правосудия
Новости онлайн