Насильницьке зникнення: проблемні питання кримінальної відповідальності

13:36, 7 июля 2020
Стаття 146-1 КК потребує серйозного нормативного удосконалення, інакше чекати обвинувальних вироків суду за вчинення насильницького зникнення людей не варто.
Насильницьке зникнення: проблемні питання кримінальної відповідальності

Олександр Бабіков,

перший заступник Директора Державного бюро розслідувань  

спеціально для «Судово-юридичної газети»             

З 2015 року Україна є активним міжнародним учасником у сфері забезпечення захисту людей від їх насильницького зникнення. У червні того ж року було прийнято Закон України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень», а у липні 2018 року Кримінальний  кодекс України доповнено статтею 146-1 «Насильницьке зникнення».

Однак після двох років з моменту криміналізації цього діяння в Україні немає жодного вироку (ухвали) суду про визнання кого-небудь винним за вчинення цього кримінального правопорушення, про що свідчать дані Єдиного реєстру судових рішень.

Водночас реальним показником наявності судових перспектив у цьому напрямку є факт того, що станом на початок липня 2020 року Державне бюро розслідувань здійснює досудове розслідування 12 кримінальних проваджень за статтею 146-1 Кримінального кодексу України.

Складнощі у процесі досудового розслідування насильницьких зникнень зумовлені, насамперед, специфікою кримінально-правової норми.

По-перше. У тексті Міжнародної конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень 2006 р. двічі наголошується, що насильницьке зникнення належить до злочинів проти людства (аналогічними є й положення підпункту «і» пункту 1 ст. 7 «Злочини проти людяності» Римського статуту Міжнародного кримінального суду).

Проте вітчизняні парламентарі передбачили відповідальність за це кримінальне правопорушення у Розділі ІІІ «Кримінальні правопорушення проти волі, честі та гідності особи» Особливої частини Кримінально кодексу України. Такий підхід був, ймовірно, зумовлений сутнісними характеристиками насильницького зникнення у ст. 2 Конвенції, де зазначено про протиправні дії у формі «викрадення» та «позбавлення волі». Звідси безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення у ст. 146-1 Кримінального кодексу України є воля особи.

По-друге. Формулюючи об’єктивну сторону насильницького зникнення в обох частинах статті 146-1 Кримінального кодексу України, законодавець виходив з приписів статей 2 та 6 цієї Конвенції. Однак, порівняно з міжнародними нормами, ст. 146-1 Кодексу не передбачила вказівки на:

а) конструкцію «залишення особи без захисту закону» як наслідок вчинення протиправних дій;

б) співучасть у цьому діянні;

в) обставини, що можуть пом’якшувати (сприяння поверненню зниклої особи живою, з’ясуванню обставин насильницького зникнення або встановленню особи виконавців акту насильницького зникнення) або обтяжувати (смерть зниклої особи, вчинення акту насильницького зникнення стосовно вагітних жінок, неповнолітніх, інвалідів або інших особливо вразливих осіб) кримінальну відповідальність.

По-третє. Проблемними для кримінальної відповідальності за насильницьке зникнення є також труднощі у тлумаченні низки юридичних конструкцій, дублювання кримінально-правових термінів, наявність численної пунктуації при описі складу кримінального правопорушення, відсутність логіки при формулюванні санкцій, диспропорція при визначенні понять «представник держави» та «представники іноземної держави» у примітці до ст. 146-1 Кримінального кодексу України тощо.

Слід зважати і на те, що у цій нормі наведено лише типові форми, що полягають у позбавленні волі людини (арешт, затримання, викрадення), відтак їх перелік не є вичерпним, а тому юридична конструкція «позбавлення волі людини в будь-якій іншій формі» означає, що можуть бути вчинені подібні протиправні дії, що виключатимуть виявлення людиною своєї справжньої волі (наприклад, безпідставний привід або тримання під вартою).

Щодо правозастосовної практики, то в ній також існує чимало складних моментів. Зокрема, слідчі судді подекуди зобов’язують уповноважених осіб правоохоронних органів вносити до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про насильницьке зникнення, вчинене … працівниками приватних безпекових фірм та «охоронцями-гардеробниками» (див. ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 січня 2020 року), а це суперечить юридичній природі аналізованого кримінального правопорушення, що повинно вчинятися виключно спеціальним суб’єктом – представником держави, у тому числі іноземної, зокрема таким, що є керівником.

Усе зазначене вище свідчить тільки про одне: стаття 146-1 Кримінального кодексу України потребує серйозного нормативного удосконалення, інакше чекати обвинувальних вироків суду за вчинення насильницького зникнення людей не варто. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Новых судей привели к присяге: как прошла церемония при участии Зеленского
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Ольга Совгиря
    Ольга Совгиря
    заместитель председателя Комитета Верховной Рады Украины по вопросам правовой политики
  • Таисия Геза
    Таисия Геза
    судья Восточного апелляционного хозяйственного суда
  • Виктор Кривенко
    Виктор Кривенко
    судья Конституционного Суда Украины
  • Светлана Шаренко
    Светлана Шаренко
    председатель Киевского районного суда Харькова
  • Владимир Петренко
    Владимир Петренко
    судья Киевского районного суда Одессы
загрузка...