«Адміністративна юстиція — це надбання нашої держави», — Михайло Смокович

Бесіду вела
Наталя Мамченко,
«Судово-юридична газета»

«Якщо влада не боїться свого народу — вона створює адміністративні суди, які допомагають людям її контролювати», — вважає голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Михайло Смокович. Він був серед тих суддів, які брали участь у створенні адміністративної юстиції в Україні та одним з перших призначений до складу Вищого адміністративного суду України. «Судово-юридична газета» в ексклюзивному інтерв’ю з головою КАС ВС з’ясувала, що змінилося в адміністративній юстиції з дня прийняття 13 років тому Кодексу адміністративного судочинства України та чи це є зміни на краще.

— 6 липня — визначна дата для адміністративної юстиції. Як відбувалося прийняття Кодексу адміністративного судочинства України?

— Коли ми говоримо про дні адміністративної юстиції, то, звичайно, ми згадуємо 6 липня 2005 року — день прийняття Верховною Радою Кодексу адміністративного судочинства України. Саме цей нормативно-правовий акт став поштовхом до початку діяльності адміністративних судів і до розвитку системи адміністративних судів. І найголовніше, став тим інструментом, який сприяє захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина у нашій державі.

Цей процес відбувався непросто. У 2005 році я вже був суддею Вищого адміністративного суду України, але суд свої повноваження ще не здійснював. Усі судді займалися організаційно-підготовчими заходами щодо започаткування адміністративного судочинства. Ми працювали над текстом Кодексу, зустрічалися з відповідними експертами з інших країн: Німеччини, Франції, Литви, Польщі. Не буду приховувати, що ми зустрічалися і з депутатським корпусом, переконували їх, що адміністративна юстиція в Україні необхідна.

Кодекс був прийнятий Верховною Радою 17 березня 2005 року. Ми вважали це перемогою, але поспішили радіти, адже Президент наклав вето. Тоді знову пішли рутинні дні нашої роботи щодо обговорення застережень, які були зазначені у вето.

З одним з цих застережень ми погоджувалися, а саме з тим, що до моменту створення системи адміністративних судів, їх функції мають виконувати господарські суди у справах, які на той час відносились до юрисдикції господарських судів, а за новим КАСУ мали перейти до адміністративної юрисдикції.

6 липня 2005 року Верховна Рада зрештою проголосувала за цей Кодекс у новій редакції 305 голосами парламентарів і подолала вето. Це величезний успіх для українського суспільства, адже в усіх країнах, у тому числі в Україні, адміністративна юстиція — це надбання. Це результат боротьби суспільства, боротьби українського народу за те, щоб виконувати свої конституційні функції щодо контролю за владою. Конституцією прямо передбачено, що український народ контролює владу, але для цього необхідні інструменти. Таким інструментом і стали адміністративні суди.

— Як Ви ставитеся до змін, що були внесені до Кодексу адміністративного судочинства у 2017 році? Які нові повноваження з’явилися у адміністративних судів та як вони їх застосовують?

— Зміни, внесені до КАСУ 3 жовтня 2017 року, безумовно, дуже об’ємні, але мені приємно, що у новій редакції Кодекс спрямований на ефективний, динамічний судовий захист прав і свобод людини та громадянина в адміністративному судочинстві.

Ключове, що суди мають нові повноваження. В багатьох країнах адміністративні суди не мають таких повноважень, якими вони наділені в Україні. Це крок уперед, але при цьому судам треба досить виважено застосовувати ці механізми.

Зокрема, ми і раніше, починаючи з 2005 року, могли перевіряти нормативно-правові акти суб’єктів владних повноважень (СВП) на відповідність актам вищої юридичної сили, крім тих нормативно-правових актів, які належать до юрисдикції Конституційного Суду. Наразі ж, крім цих повноважень, суд, визнавши попередній акт протиправним, може зобов’язати СВП прийняти новий нормативно-правовий акт з урахуванням позиції суду. Тобто, якщо це стосується, наприклад, встановлення тарифів, і суд прийде до висновку, що вони завищені і СВП, приймаючи рішення, не дослідив встановлені законодавством моменти, то суд зобов’язує прийняти новий акт, вже з урахуванням позиції суду щодо їх розміру та інших складових. Таким чином, фактично судам надані повноваження на втручання в нормотворчу діяльність.

Це важливо. Я думаю, що законодавець пішов на такий крок, оскільки були випадки, коли суд скасовував нормативно-правовий акт, а СВП нічого на його заміну не приймав, не вчиняв жодних необхідних дій. У такому випадку міг діяти старий нормативно-правовий акт, який не задовольняв прав громадян.

Такі зміни передбачені законодавцем не для того, щоб суди перебирали на себе повноваження інших гілок влади, а саме для захисту прав людини і громадянина в Україні.

Ще одним важливим нововведенням є можливість суду у випадку, коли суд прийде до висновку, що норма закону не відповідає Конституції, вирішити спір так, як він вважає за необхідне, а потім звернутися до Пленуму Верховного Суду, який, у свою чергу, може прийняти рішення про звернення до Конституційного Суду про визнання цієї норми неконституційною.

Законодавця привело до прийняття таких положень те, що сьогодні у провадженні судів є дуже багато справ, зупинених у розгляді до вирішення питання Конституційним Судом. Але ж ми бачимо, яка динаміка розгляду справ у Конституційному Суді. Людина просто не отримує ефективного захисту, коли на роки справи залишаються зупиненими, натомість у сфері публічно-правових відносин громадянину дуже швидко треба відновити порушені права.

Дуже приємно, що значно розширений та оновлений інститут примирення. Ми запозичили процедуру примирення з канадських процесів. Сьогодні, якщо сторони бажають примиритися, то справа розподіляється судді-медіатору, який за певними процедурами вирішує це питання.

Також для захисту прав громадян є нова форма провадження — це зразкове провадження у типових справах. Іноді в суспільстві лунає думка, ніби це вигадано для того, щоб суди боролися з навантаженням, але це помилкова думка. Звичайно, якщо у типових справах є зразкове рішення, то такі справи не можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони розглянуті відповідно до позиції Верховного Суду у зразковій справі. Але основна мета цього провадження у тому, щоб громадяни України в типових справах отримали якнайшвидше ефективний судовий захист і справи були динамічно розглянуті судами першої інстанції, для яких взірцем є зразкова справа.

Нарешті поставлено крапку у питанні гласності і відкритості судового процесу. Сьогодні доступ до зали судового засідання у відкритому процесі — вільний, при цьому ані журналістам, ані іншим присутнім не потрібно отримувати на фото чи відео зйомку дозвіл суду або цікавитись думкою сторін у справі. Лише у випадку, коли мова йде про пряму трансляцію судового засідання, то тут законодавець передбачив необхідність дозволу на це суду. Втім, навіть ця норма, на мою думку, передбачає виключно церемоніальну роль суду у цій процедурі. Звісно, це не стосується судових засідань, які відповідно до закону, є закритими.

Дуже важливими є зміни щодо касаційного перегляду справи. Пунктом 8 ст. 129 Конституції України передбачено гарантоване апеляційне провадження, а от касаційне — лише у випадках, передбачених законом. Таким чином ми йдемо за європейськими стандартами, коли апеляція є обов’язковою, а касація — ні. Законодавець ввів відповідні фільтри щодо допуску до касаційного провадження.

Загалом, на мій погляд, внесені до КАСУ зміни дають можливість адміністративним судам більш ефективно захищати права, свободи та інтереси людини.

— Як вирішується питання, коли у суддів різні правові позиції?

— У касаційній інстанції на сьогодні є 4 процесуальних органи, які розглядають касаційну скаргу: колегія суддів, яка може бути розширена, палата відповідної спеціалізації, об’єднана палата і Велика Палата. Ці органи введені законодавцем для забезпечення єдності судової практики і для процедури відходу від встановлених правових позицій. Якщо колегія суддів хоче відійти від правової позиції іншої колегії суддів у подібній справі, то вона повинна передати таку справу на розгляд палати. Тоді всі судді палати збираються і вирішують, чи відступати від певної позиції. У випадку, якщо вони вирішили відступити від цієї позиції, то їх рішення є своєрідним рекомендаційним взірцем для судів першої та апеляційної інстанції.

Але й на цьому не завершується відступ від правових позицій. Якщо при розгляді наступних справ колегія буде вважати, що є необхідність відступити від позиції палати, то є можливість звернутися з цим питанням навіть до Великої Палати.

Крім цього у касаційному суді є об’єднана палата, яка використовується у випадках, якщо у спеціалізованих палатах КАС по-різному застосовується норма матеріального права. Тобто, в одній палаті колегія вирішила, як застосувати норму, а в іншій палаті інша колегія має своє бачення з цього приводу. Це не означає, що вона повинна прийняти інше рішення, вона може лише звернутися до об’єднаної палати, щоб та розглянула таку касаційну скаргу. Дані новели КАСУ вже практикуються і, на мій погляд, досить-таки вдало для судової практики.

— Чи є вже приклади, коли після рішення суду орган влади прийняв новий нормативно-правовий акт з урахуванням позиції суду?

— Якщо говорити про зразкову справу, така справа у нас була за позовом до пенсійних органів щодо перерахунку пенсій пенсіонерам органів внутрішніх справ. У цьому випадку не лише відбулося виконання рішення у конкретній справі, а вирішилося питання на рівні уряду стосовно виплати пенсій усім пенсіонерам МВС шляхом прийняття відповідної постанови уряду. Під таку категорію позивачів підпадало до 200 тисяч громадян України.

Таким чином цією постановою уряд захистив права не тільки тих осіб, які звернулися до суду і справи яких знаходилися в місцевих судах, поки Касаційний адміністративний суд розглянув зразкову справу, але й усіх громадян відповідної категорії, які ще не звернулися до суду.

Крім цього, з урахуванням позиції суду також у зразковій справі органи влади приймали рішення щодо захисту прав переселенців на соціальні виплати.

— Чи потрібні додаткові зміни до КАСУ? І чи потрібні адміністративній юстиції для ефективного захисту нові закони та кодекси, зокрема кодекс (закон) про адміністративні процедури, Виборчий кодекс та інші акти?

— Що стосується необхідних змін саме в частині судочинства, то сьогодні, коли ми розглядаємо справи у складі п’яти суддів стосовно Верховної Ради України, Президента, ВРП, ВККС, КДКП, часто виникають питання з відводами суддям. Раніше ми вирішували заяву про відвід усім складом суду, а тепер така заява передається для розгляду іншому судді, який обирається за допомогою автоматизованої системи. Ми бачимо, що ефекту від такого механізму мало. Жодної такої заяви про відвід не задоволено після того, як її передали на розгляд іншому судді, але такий механізм створює можливість для зловживань з боку сторін, для штучного затягування розгляду справи.

Коли ми говоримо про адміністративну юстицію, то маємо на увазі не лише адміністративні суди, які розглядають адміністративні спори. Адміністративна юстиція — це також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які розглядають заяви, звернення, клопотання усіх громадян України. І наразі у них немає узагальненої систематизованої процедури розгляду таких звернень. Кожен суб’єкт владних повноважень має свій порядок та свої процедури розгляду звернень. Ми хочемо шляхом прийняття закону про адміністративні процедури привести таку діяльність до єдиної процедури, і для громадянина, і для СВП. Тоді і судам буде простіше розглядати такі спори.

Закон про адміністративні процедури для всіх суб’єктів владних повноважень встановлюватиме однакові правила. Сьогодні ж суб’єкти владних повноважень часто не дотримуються навіть своїх базових законів, і звідси виникають конфлікти.

Звичайно у кожного СВП можуть бути особливості, але їх в цій процедурі 10%. А на 90% суб’єкти владних повноважень під час розгляду заяв, звернень громадян мають діяти однаково. Лише тоді буде зрозумілість і прозорість.

Що стосується Виборчого кодексу, то звичайно, він необхідний, оскільки профільні закони по-різному визначають важливі позиції. Щоправда, ми досі знаходимося у пошуку ідеальної виборчої системи, тож маємо часто змінюване виборче законодавство, а для ефективності застосування Виборчого кодексу необхідна усталеність законодавства.

— З яким навантаженням наразі працюють судді КАС ВС? Чи зменшується залишок справ?

— Навантаження на суддів КАС ВС не зменшується і є досить великим, бо до суду надходить дуже багато касаційних скарг. Якщо брати статистику, то станом на кінець півріччя 2018 року у Касаційному адміністративному суді в обороті була приблизно 61 тисяча справ (з 15.12.2017 до 1.07.2018). З них розглянуто біля 19 тисяч справ. Це означає, що третина справ, які були в обороті, розглянуті, і це чимало.

Кількість справ умовно розділена нами на залишки, що перейшли від ВАСУ та Верховного Суду України і ті, що надійшли з моменту започаткування роботи Верховного Суду. Розглянутих справ більше, ніж тих, що надійшли з моменту початку роботи Верховного Суду. Тобто, залишок «омолоджується».

З 19 тисяч розглянутих справ, половина — це залишки, інша частина — нові справи, що надійшли на розгляд КАС ВС.

Що стосується суддів, якщо брати за палатами, у двох третин від складу суду в обороті було до 3 тисяч справ. У мене особисто було приблизно 2100 справ, тому що я отримую 100% навантаження судді (Михайло Смокович відмовився від того, щоб щодо нього застосувався коефіцієнт навантаження за адміністративну посаду голови КАС ВС — прим. ред.), пільг я не маю. На сьогоднішній день у мене в залишку біля 1150. І думаю, якщо ми з моїм офісом судді такими темпами будемо працювати й надалі, то до кінця року зменшимо залишок до 300-400 справ.

Крім того, в КАС ВС більше 700 справ було в проваджені суду по першій інстанції. Фактично 2 дні на тиждень судді розглядають справи, де стороною є Верховна Рада, Президент, ВРП, ВККС і КДКП. Це складні справи, які забирають багато часу і сил.

— Якщо подивитися на статистику розгляду справ окремими суддями, то можна побачити, що дехто розглянув за півроку близько тисячі справ, а дехто удвічі менше. З чим пов’язаний такий розрив?

— Встановлювати якийсь «норматив» — неправильно. Швидкість розгляду залежить від багатьох якостей самого судді, від того, як він організовує роботу. Звичайно, як суддя, який працював у першій інстанції більше 10 років та більше 15 років — у касації, я ділюсь досвідом. Крім цього, статистика дуже тонка наука і її завжди слід розглядати у контексті. Так, наприклад, кількість справ, розглянутих суддями, у статистичних даних, які формує КАС ВС, враховує не лише справи, які розглянуто по суті, але й ті справи, у яких відмовлено у відкритті провадження та ті, які повернуті без розгляду. Тобто до цього показника потрапляють усі справи, які «пішли» з суду. Разом з тим, якщо ми подивимось на цифри розгляду справ саме по суті, то зрозуміємо, що розрив по суддях там значно менший. Дійсно, багато хто з суддів активно користується наданими кодексом можливостями щодо відмови у відкритті провадження, дехто з більшою обережністю застосовує ці механізми. Але одне можу сказати напевно: суддівський корпус у нас дуже потужний, особливо, з точки зору наукового рівня. Судді мотивовані, незважаючи на навантаження, всі працюють інтенсивно, з великою віддачею і патріотизмом. Дивлячись на динаміку росту кількісного розгляду справ, думаю, у нас все вийде.

— Чи є проблема з визначенням справ незначної складності і малозначних справ?

— КАСУ абсолютно чітко передбачено, що таке складні справи і малозначні справи. Питання виникають лише під час визначення форми розгляду цих справ: в загальному порядку чи у спрощеному. Складні справи розглядаються в загальному порядку або у передбачених законом випадках — у спрощеному. Наприклад справи, де стороною є Президент України, ВРУ, ВРП, ВККС, КДКП належать до складних справ і розміщені у відповідній главі Кодексу, але КАСУ прямо передбачено, що вони розглядаються у спрощеному провадженні.

Що стосується малозначних справ, то є відповідні напрацювання. Якщо сторони хочуть довести обставини показаннями свідків, експертизою тощо, тоді суду необхідно перейти у загальний порядок, якщо ж сторони про це не заявляють — вони розглядаються в спрощеному порядку.

— Чи багато справ КАС ВС передав на розгляд Великої Палати та яких саме? Чи наразі є визначеність щодо юрисдикції земельних спорів?

— Моя позиція полягає у тому, що ми самі повинні розбиратися з правовими позиціями в касаційних судах. І Велика Палата, думаю, задоволена, що ми до них не звертаємося часто з питаннями по визначальних правових позиціях.

Але законодавець в окремих випадках прямо передбачив, що ми повинні звернутися до ВП. Зокрема, коли в касаційній скарзі сторона прямо зазначає про визначення юрисдикції (наприклад, вказує, що це справа не адміністративної юрисдикції). Таких категорій справ у нас дуже багато. В основному, це земельні спори.

Прикро, що у багатьох є бачення, що у сфері земельних відносин немає елементу влади та спорів, які мають розглядати адміністративні суди. Відомо, що у Латвії чи Німеччині, наприклад, з моменту подання заяви про виділення земельної ділянки в оренду, власність, користування і включно до прийняття рішення про задоволення цієї заяви або відмови у цьому, ця сфера правовідносин перевіряється адміністративними судами. Вже після прийняття рішення суб’єктом владних повноважень про виділення земельної ділянки, а саме укладення договорів, актів на передачу землі, це стає сферою цивільною. Щоправда, у цих країнах обмежені строки оскарження такої процедури. У нас це 6 місяців, у них ці строки дуже стислі — 10 днів, щоб дати можливість реалізації рішення СВП чи скасувати його. Але, в будь-якому разі, це сфера контролю адміністративних судів.

З цього приводу 1 квітня 2010 року Конституційний Суд розтлумачив положення КАСУ у колишній редакції, і у т. ч. положення Земельного кодексу і Закону «Про землю». Але чомусь тут виникають проблеми, і у Великій Палаті наразі немає єдиної думки з цього питання.

Крім того, у нас є справи, які виникли у зв’язку з застосуванням Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», де прямо зазначено, що суб’єкти у цих правовідносинах є суб’єктами публічного права. Але в касаційній скарзі ставиться питання, що така справа розглянута не у тій юрисдикції, і ми вимушені направити її до ВП.

Що стосується правових позицій щодо застосування норм матеріального права, то є лише декілька справ, з якими ми звернулися до ВП. Вони стосуються правових висновків, які були раніше зроблені ВСУ, і законом прямо передбачено, що ми повинні звернутися до ВП, якщо хочемо відійти від позиції ВСУ.

Це, наприклад, справи про відшкодування ПДВ і про відшкодування митних зборів, де установивши, що є відповідні порушення, ми могли поставити питання про стягнення з бюджету цих коштів. Верховний Суд України спосіб відновлення порушеного права з стягнення переплачених сум збору з бюджету замінив на складання висновку про повернення цих коштів. Тобто, суд зобов’язує СВП скласти висновок про повернення коштів перевізнику або іншому позивачу, і цей висновок має йти у казначейство, а коли воно щось зробить, невідомо. В окремих випадках це породжує наступні спори.

Крім того, у нас є звернення до Великої Палати по складових грошового забезпечення військовослужбовців, з якого має обраховуватися для них пенсія. Ст. 63 Закону «Про соціальних захист військовослужбовців та їх сімей» називає ці складові. Практика Верховного Суду України йшла таким шляхом, що вони включали в це грошове забезпечення повністю всі виплати, які отримував військовослужбовець під час служби, і з яких вираховувалися податки та збори. Але закон говорить по-іншому, і з цього приводу було тлумачення Конституційного Суду щодо статті 63, де зазначено, це всі виплати, передбачені законами. КАС ВС звернувся до ВП, щоб вона поставила крапку в цьому питанні.

Також були проблеми в податкових спорах, де контрагент визнаний вироком суду фіктивним. Постало питання, що у такому випадку і платник податку, який мав відносини з ним, повинен нести відповідальність. До такого висновку прийшов ВСУ. Зараз тенденція у КАС ВС змінюється, і якщо в судовому порядку доведено, що платник навіть не знав про фіктивність контрагенту і не міг знати, то він не повинен нести відповідальність.

Загалом, таких справ передано до ВП лише декілька. Ми намагаємося все вирішити самостійно. І на мій погляд, першочергове завдання Великої Палати — це розмежування судових юрисдикцій. Тому передбачення у законодавстві обов’язку звертатися до ВП у разі необхідності відступити від висновку ВСУ, не є необхідним.

— Які справи, пов’язані з судовою реформою, наразі розглядаються у КАС ВС? Зокрема, що стосується процедури конкурсу до ВС, кваліфікаційного оцінювання суддів тощо?

— Оскарження процедури конкурсу до Верховного Суду завершується. Навіть сьогодні (10 липня — прим. ред.) ми розглядали одну з таких справ, і позивач просила залишити її заяву без розгляду.

Були відповідні позовні заяви про оскарження указу Президента щодо призначення суддів на відповідні посади. Також у певних випадках суд відмовляв у відкритті провадження, тому що позивачі не зазначали, в чому порушення їх прав або відмовляв, якщо вони не довели, що таким актом порушені їх права.

На сьогоднішній день багато справ щодо кваліфікаційного оцінювання суддів. Це досить цікаві справи, де не тільки оскаржується процедура кваліфоцінювання, а навіть оскаржується методика підготовки тестів і практичних завдань.

— Які справи, пов’язані з проходженням публічної служби, наразі переважають?

— Таких справ досить багато. В країні активно відбувається реформа державного апарату, тому це стосується і працівників прокуратури, і органів внутрішніх справ, і державних службовців

Якщо говорити про працівників органів внутрішніх справ, то в багатьох випадках їх поновлено на посадах і на службі в органах Нацполіції, тому що атестація, на підставі якої люди були звільнені, не була передбачена законодавством. Хоча зрозуміло, що законодавець намагався прийняттям закону про Національну поліцію оновити її склад. Звичайно, дуже багато проблем і з працівниками прокуратури, тому що відбулася відповідна реформа, проводяться конкурси, вони також звертаються до суду з позовами про поновлення на посадах.

Особливо багато справ щодо оскарження рішень КДКП про звільнення та притягнення до дисциплінарної відповідальності. В основному проблеми не в застосуванні норм матеріального права, а у встановленні обставин — чи мав місце проступок, щодо якого є рішення Комісії.

— Чи вважаєте Ви, що має місце дискримінація в оплаті праці суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання?

— Поштовхом для створення більш жорстких умов стала позиція суддівського корпусу і Ради суддів України на той час, адже це оцінювання судді мали пройти ще за Законом «Про забезпечення права на справедливий суд». Але тоді РСУ зайняла позицію, що це приниження гідності суддів.

Підвищена заробітна плата була передбачена як заохочення для того, щоб судді проходили оцінювання. Якщо суддя бажає довести свою компетентність і доброчесність, він отримує заробітну плату за новими правилами. Тому я не бачу дискримінації в розмірі грошового забезпечення.

Що стосується конфлікту, який виник при збільшенні мінімальної заробітної плати до 3200 грн, слід зауважити, що це збільшення було спрямоване на тих, у кого вона була менше, ніж 3200 грн. Тобто, для них зробили такий мінімум. А для посадових осіб, у яких мінімальна заробітна плата є базою для обрахунку їх окладу, прямо передбачено, що він розраховується із суми 1600 грн. Крім того, і раніше оклад обраховувався з 1600 грн. Тому на зменшення ніхто не пішов і підводити це під ч. 3 ст. 22 Конституції не можна.

Таких справ було багато, але тут мають місце прямі норми закону, які навіть тлумаченню не підлягають.

— Чи має право суддя отримати грошову компенсацію за роботу у вихідні дні?

— Що стосується роботи в позаробочий час апарату суду, в т. ч. у вихідні та святкові дні, то звичайно субсидіарно мають застосовуватися норми КЗпП. Особливістю тут є робота суддів, тому що законом чітко визначені їх оклад і доплати, і у них ненормований робочий день. Але у випадках передбачених законом (йде виборчий процес або у кримінальному процесі слідчий суддя має вийти у вихідний день і розглядати подання прокурора про взяття під варту), коли суддя має забезпечити розгляд справ у позаробочий час, йому мають проводитися відповідні нарахування за роботу у вихідні і святкові дні. Вважаю, позиція РСУ з цього приводу є правильною.

— Чи звертався вже КАС ВС до членів Науково-консультативної ради при ВС та з яких питань?

— Ми, навіть не чекаючи затвердження складу НКР при ВС, перші звернулися до науковців-кандидатів у члени цієї Ради, щоб вони дали відповідні роз’яснення.

В першу чергу, ми зверталися щодо процесуальних фільтрів в процедурі допуску касаційної скарги до розгляду в суді касаційної інстанції. Ці питання ми досить детально зараз вивчаємо і залучаємо суддів з інших країн. Ми не хочемо допустити помилки, адже питання доступу людини до правосуддя є вкрай важливим.

Також ми зверталися з завданнями до членів НКР щодо соціальних спорів і спорів, пов’язаних із зверненням податкових органів до платників податків в порядку передбаченому статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наразі дуже значне питання — це розуміння інтересу. Громадянин захищає в суді права, свободи та інтереси. Звичайно, це поняття уже досліджувалася КСУ, є його рішення, але все одно проблеми виникають.

У справі, в якій ми звернулися до членів НКР, член територіальної громади оскаржує рішення ради про звільнення окремих суб’єктів підприємницької діяльності від сплати податку. Він каже — я член громади, певні особи звільнені від сплати місцевого податку, цей податок має йти в громаду, на розвиток інфраструктури тощо. Він доводить, що порушується його інтерес, по-перше, на участь у діяльності громади як її члена, а по-друге, інтерес на розвиток громади. Також він доводить, що не всім підприємцям дали таку пільгу щодо несплати податку, а обраним.

Ця ситуація важлива тим, що у нас є багато таких спорів, коли до суду звертаються громадські організації, в статутах яких є соціально спрямовані завдання. Наприклад, із забезпечення збереження екології, і вони оскаржують постанову Уряду про початок будівництва АЕС. І тут має значення саме інтерес.

Тому ми звертаємося до Науково-консультативної ради ВС, щоб вони нам в цьому допомогли. Адже чим більше думок, тим більше вони розвивають наші позиції, або їх підкріплюють.

— Чи сформовано вже апарат КАС ВС та чи проводяться конкурси?

— У нас найкращий апарат. Багато працівників нашого апарату були підготовлені ще у Вищому адміністративному суді України. Нам дуже поталанило, що керівником нашого секретаріату є Богданюк Наталія Леонтіївна. Коли стояло питання про керівника апарату, то я, як голова суду, дивився передусім на фаховий рівень. Вона працювала у відділах і управліннях, які займалися узагальненням судової практики, вивченням статистики, була керівником структурних підрозділів, а розуміння саме цих процесів — основне, чим на сьогоднішній день повинен володіти керівник секретаріату КАС.

Конкурс на посаді у апарат проводяться, є багато посад, які мають обійняти науковці. Ми спостерігаємо за роботою конкурсної комісії і маємо надію, що нові працівники будуть ефективно і фахово забезпечувати роботу КАС ВС.

— Протягом останніх двох місяців вся професійна спільнота спостерігала за різноманітними позаробочими ініціативами КАС ВС? Велопробіг, висадка дерев, футбол… це такий собі тімбілдінг, щоб згуртувати новий колектив?

— Всі ці заходи, які Ви назвали, і велопробіг, і висадка ялин в Маріїнському парку, і змагання з міні-футболу на кубок адмінюстиції, який відбувся в Одесі, проводилися в рамках відзначення днів адміністративної юстиції в Україні. До цих днів також приурочена і І Міжнародна науково-практична конференція, яка відбулася 5-6 липня, і конкурс серед студентів юридичних спеціальностей на кращу статтю про адміністративне судочинство, і урочиста зустріч з суддями ВАСУ у відставці та головами апеляційних та окружних адмінсудів у відставці, з людьми, які починали становлення адмінсудочинства в Україні та й зараз продовжують багато робити для його розвитку на позиціях науковців та викладачів вищих навчальних закладів. До речі, під час урочистих зборів було вирішено (і всі судді радо підтримали цю ідею) запровадити дні адміністративної юстиції в Україні на постійній основі. Тобто такі заходи будуть відбуватися щороку напередодні річниці прийняття Кодексу адмінсудочинства.

Мені приємно, що до відзначення днів адмінюстиції активно долучилися апеляційні та окружні адміністративні суди. У Вінницькому апеляційному адмінсуді провели квести для школярів, модельне судове засідання зі студентами, зробили відеопрезентацію історичного становлення адмінюстиції в Україні, влаштували велопробіг за участі суддів та працівників апарату суду. Львівський апеляційних адмінсуд підготував цікаві інформаційні стенди біля приміщення суду про адмінюстицію, виставку дитячих малюнків «Суд очима дитини», влаштував відкриту тематичну лекцію для учнів Львівської обласної Малої академії наук учнівської молоді. Дніпропетровський та Рівненський окружні адмінсуди організували Дні відкритих дверей для школярів старших класів та студентів. Тернопільський та Житомирський окружні адмінсуди провели у своїх регіонах судові форуми, Сумський окружний адміністративний суд — круглий стіл. В багатьох судах відбулися урочисті збори чи наради. Тобто судді та працівники творчо підійшли до цього. Вважаю подібні ініціативи дуже важливими, адже вони направлені не лише на те, щоб згуртувати колектив, але, в першу чергу, мають просвітницьку мету. Це можливість донести місію адміністративного судочинства людям та нагадати всім нам, що адміністративні суди створені в нашій державі для того, щоб захищати права і свободи людини і громадянина і жодного часу та жодних зусиль не шкода для такої діяльності. Навіть якщо це вихідний, навіть якщо величезне навантаження, ми все одно повинні знаходити можливість для живого, прямого та щирого спілкування з людьми, бо ми працюємо для людей.