Голова КСУ Станіслав Шевчук: «У Конституційному Суді має відбуватися боротьба ідей, а не людей»

08:00, 11 февраля 2019
Конституційний Суд України: як він працює і що відбувається прямо зараз
Голова КСУ Станіслав Шевчук: «У Конституційному Суді має відбуватися боротьба ідей, а не людей»

Конституційний Суд України у 2018 році здивував юридичну спільноту високою порівняно з останніми роками ефективністю роботи — торік він поставив крапку відразу у 13 конституційних поданнях, хоча до цього тривалий час ледь розглядав декілька подань на рік. Голова КСУ Станіслав Шевчук не приховує, що домогтися того, щоб Конституційний Суд запрацював на повну потужність, було дуже нелегко. Втім, він упевнений, що Суд нарешті працює так, як має працювати, і може протидіяти політичним впливам.

Про досягнення та проблеми Конституційного Суду, актуальні рішення, розгляд конституційних скарг, суддівську винагороду, боротьбу з витоками інформації та про те, коли буде розглянуто подання про ліквідацію ВСУ та конституційність кваліфікаційного оцінювання суддів, Станіслав Шевчук розповів «Судово-юридичній газеті».

 

 — Які проблемні питання в роботі КСУ Ви для себе виділяєте? Як змінилася його робота з прийняттям нового профільного закону? Чи великим є навантаження на суддів?

— Донедавна дійсно можна було говорити про проблемні питання в роботі Суду, оскільки він фактично перебував «у сплячці». Без сформованих колегій та сенатів ми не могли повноцінно працювати. Крім того, очікувалося призначення суддів КСУ за квотою Президента України та Верховної Ради України. Однак 2018 рік став для Суду плідним та насиченим. Ми ухвалили Регламент, сформували колегії та сенати, що відкрило нам шлях до розгляду конституційних скарг. Суд зайняв чітку позицію щодо неконституційної законотворчої діяльності, про що можуть свідчити ухвалені у 2018 році 13 рішень. Судді усвідомлюють свою відповідальність не лише за ухвалені рішення, а й за авторитет Суду загалом.

Наразі серед важливих завдань я відзначаю продовження формування авторитетного, відкритого та демократичного Суду і, як наслідок, ухвалення ним обґрунтованих актів з урахуванням приписів чинних міжнародних договорів і практики тлумачення цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна. Крім того, важливим є ухвалення перших рішень за конституційними скаргами, напрацювання Судом відповідної практики, а також забезпечення ефективної імплементації актів Суду в правову систему України.

Безумовно, з ухваленням Закону України «Про Конституційний Суд України» орган конституційного контролю нашої держави зазнав суттєвих змін як у порядку його організації, так і в діяльності. Про що мова?

По-перше, зазнали певних трансформацій повноваження Суду, було введено новий інститут конституційної скарги як одну з форм звернення до Конституційного Суду. Окрім скарг, новим предметом розгляду Суду стали також питання, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Водночас у Конституційного Суду України тепер відсутнє повноваження офіційного тлумачення законів.

По-друге, у зв’язку із запровадженням конституційної скарги виникла нагальна потреба у зміні організаційної структури Конституційного Суду України. Відповідно до вимог законодавства, у Суді було утворено Велику палату у складі 18 суддів, два Сенати по 9 суддів, а також 6 колегій. Крім того, у секретаріаті Суду було створено новий підрозділ, який займається, зокрема, попередньою перевіркою конституційних скарг.

Також важливим є те, що у 2017 році було вдосконалено офіційний веб-сайт Конституційного Суду з урахуванням потреб людей з обмеженими фізичними можливостями. До того ж, з’явилася не лише можливість переглядати онлайн-трансляції відкритих судових засідань на офіційному веб-сайті КСУ, а й архів цих трансляцій.

Важливим у контексті здійснення Судом своїх конституційних повноважень є той факт, що на сьогодні Суд працює в повному складі — 18 суддів. Це допомагає нам справлятися з навантаженням, яке з початком функціонування інституту конституційної скарги значно підвищилося. Сенати і колегії Суду наразі працюють у ритмічному режимі.

 

— Чи можна стверджувати, що КСУ сьогодні повністю деполітизований?

— У своїх виступах я завжди підкреслюю, що Конституційний Суд — це не політичний орган, який збирає голоси в обмін на певні обіцянки. У Конституційному Суді має відбуватися боротьба конституційних доктрин, а не політична боротьба, тобто боротьба ідей, а не людей.

Новий Закон України «Про Конституційний Суд України» значно посилив незалежність Суду та суддів. Важливим результатом конституційної реформи стало запровадження відбору суддів Конституційного Суду України на конкурсних засадах. Це важливий елемент суддівської незалежності, оскільки відтепер громадськість знає, який склад конкурсної комісії та хто є кандидатами. Відповідно до попередньої редакції Закону «Про Конституційний Суд України», за суб’єктом призначення залишалося право на звільнення суддів КСУ на власний розсуд. Наприклад, суддя, котрий був призначений парламентом, міг думати про те, що парламент може його й звільнити. Новим Законом України «Про Конституційний Суд України» визначено, що звільнити суддів може лише сам Суд.

Безумовно, ті акти, які ухвалює Суд, не завжди подобаються політикам, і ті іноді намагаються критикувати Суд та його роботу. Однак я переконаний, що здійснюючи свою роботу якісно, ухвалюючи обґрунтовані та мотивовані рішення, які містять критерії та ідеї, що дозволяють зовнішнім незалежним експертам та іншим зацікавленим особам зрозуміти, чому саме так, а не інакше вирішена справа та на підставі чого вона так вирішена, ми, у першу чергу, укріплюємо авторитет Конституційного Суду України, демонструючи громадськості його ефективну роботу. Крім того, наразі громадяни можуть самі переконатися в тому, як працює Суд, бо нарешті отримали можливість звернення до нього з конституційними скаргами.

 

 — Чи намагаються політичні структури тиснути на КСУ? Як вдається протидіяти такому тиску?

— Політикам подобається маніпулювати Конституційним Судом. Принаймні, це входить до їх планів. Однак, на моє переконання, судді повинні бути поза політикою та політичними процесами. Я вважаю неприпустимими будь-які дії органів державної влади та посадових осіб, що спрямовані на підривав основ демократії та верховенства права, а також авторитету Конституційного Суду.

Звичайно, у політиків є чимале бажання впливати на Суд. Водночас, на моє глибоке переконання, якщо громадськість буде з повагою і довірою ставитися до судової влади, жодна політична сила чи окремі особи неспроможні будуть вплинути на діяльність судів. А кожен суддя мусить пам’ятати, що він присягає чесно та сумлінно виконувати свої обов’язки, тому має діяти відповідно до Конституції України та норм чинного законодавства. До речі, зазначу, що польські громадяни, розуміючи, що в країні є політичний тиск на Конституційний трибунал Республіки Польща, вийшли з протестами на захист і підтримку органу конституційного контролю.

Сьогодні одним із пріоритетних напрямів діяльності Суду я визначив відновлення довіри до нього, оскільки саме довіра громадськості є основою для стабільної діяльності КСУ.

 

Чи вдалося налагодити роботу в колективі та чи бувають між суддями КСУ гострі суперечки?

— Кажуть, що в суперечці народжується істина. Ми ж завдяки дискусіям формуємо доктринальне бачення щодо вирішення того чи іншого питання. В Конституційному Суді України існує певна процедура підготовки проекту рішення, його обговорення. Суддя-доповідач фактично повинен переконати колег у правильності своєї позиції, і можуть звучати інші думки суддів з цього приводу. Трапляються випадки, коли суддя-доповідач має одну позицію, а більшість суддів іншу.

Кожен суддя — це особистість. Він незалежний, має своє бачення щодо вирішення того чи іншого питання та, безумовно, хоче, щоб його ідеї були враховані й зафіксовані у тексті рішення.

 

— Обговорюється питання щодо того, що Конституційний Суд не відмовив у відкритті провадження щодо неконституційності відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду, але й не відкрив провадження. Що наразі відбувається з цією справою?

 — 47 народних депутатів України порушили питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення абзацу 1 ч. 3, абзацу 2 ч. 3, ч. 4 ст. 208-4 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» №1861–VI від 10.02.2010 зі змінами. На їх думку, воно доповнює ст. 148 Конституції України, що вичерпно визначає вимоги до кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України, додатковою вимогою — необхідністю бути номінованим депутатською фракцією (депутатською групою) або групою позафракційних народних депутатів. Крім ч. 3, 4 ст. 148 Конституції України, це, як вважають заявники, суперечить ще й ряду інших її положень (ч. 3 ст. 22, ч. 2 ст. 24, ст. 38).

Третя колегія суддів Першого сенату ухвалою від 19.12.2018 відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі п. 3 ст. 62 Закону України «Про Конституційний Суд України» (невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим цим законом). Проте ухвала колегії суддів про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням не є остаточною. П. 2 § 45 Регламенту Конституційного Суду України передбачає, що у випадку постановлення колегією суддів більшістю голосів від її складу ухвали про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням секретар колегії передає конституційне подання на розгляд Великої палати для вирішення питання щодо відкриття конституційного провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 61 Закону України «Про Конституційний Суд України», Велика палата може постановити ухвалу про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням у разі незгоди з ухвалою колегії суддів про відмову у відкритті конституційного провадження у цій справі.

Наразі питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за згаданим конституційним поданням розглядається Великою палатою. З прийнятою нею ухвалою можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті КСУ (рубрики «На розгляді Суду» та «Акти КСУ»), адже така інформація є відкритою, її оприлюднення передбачене приписами ст. 42 Закону України «Про Конституційний Суд України».

 

— Раніше в пресі активно обговорювалися питання витоку інформації, зокрема щодо проектів рішень. Як вдалося побороти це та ким були організовані такі витоки?

— Дійсно є декілька інсайдерів, які періодично «зливають» інформацію. Шляхом посиленого захисту інформації, зокрема щодо проектів рішень, що роздаються для обговорення на закритій частині пленарних засідань, нам вдалося припинити витік інформації. Але проблема, безумовно, не зникла, бо ті особи, які цим займаються, мають мету дестабілізувати нашу діяльність, щоб Суд був слабким і повністю залежним від політиків, як це було раніше. Я переконаний, що їм це не вдасться.

 

— З чого починається Ваш робочий день? Які обов’язки, крім прямо передбачених законом, Ви особисто для себе виділяєте?

 — Мої обов’язки та повноваження прямо передбачені Законом України «Про Конституційний Суд України». На першому місці, звичайно, стоять прямі повноваження, пов’язані з діяльністю Суду. Я головую на засіданнях Великої палати та першого сенату. Другий сенат очолює заступник голови Суду Олександр Тупицький. У понеділок та п’ятницю судді Суду працюють в колегіях.

Моє головне завдання як голови — організувати діяльність Суду. Крім того, навантаження на мене як на суддю Конституційного Суду у зв’язку з обранням мене головою Суду ніхто не зменшував.

Звичайно, є й інші повноваження. Я представляю орган конституційного контролю України у відносинах з органами державної влади України, органами конституційної юрисдикції зарубіжних країн та міжнародними організаціями. У зв’язку з цим часто буваю у відрядженнях. В минулу суботу (26.01.2019) повернувся зі Страсбургу, де разом із заступником голови Суду О. Тупицьким брав участь в урочистому відкритті судового року на засіданні ЄСПЛ та у міжнародному семінарі на тему «Зміцнення довіри до судової влади».

Крім того, відбуваються зустрічі безпосередньо в Суді, зокрема з міжнародними колегами. Ще одним аспектом моєї діяльності є спілкування з громадськістю та засобами масової інформації. Так, цього року було проведено низку відкритих заходів з громадськістю, зокрема лекції, дискусії, зустрічі, і не лише в Києві, а й у інших містах України — Харкові, Чернівцях, Львові, Одесі.

 

Сьогодні багато говорять про ризики популізму для верховенства права та демократії. Чи вважаєте Ви, що такі ризики наразі дійсно є для України? Чи не надто в Україні захоплюються ідеями переваги думки громадськості, бажанням їй сподобатися? Чи не використовується принцип верховенства права для втілення якихось популістичних забаганок?

— Ризик популізму є завжди. На жаль, здобутками сучасної правової думки і практичним правовим інструментарієм користуються не лише сумлінні, високоморальні люди в ім’я високих цілей. Категорія добросовісного користування правами виникла як антипод зловживання правом, використання правових засобів у цілях, що можуть спотворити сутність права як такого.

В основі популізму лежать, як правило, безвідповідальність, спрощення складної реальності, боротьба за прихильність широких народних мас шляхом надання простих відповідей на складні запитання. Завдання ж Конституційного Суду — забезпечити верховенство Конституції. Він має дбати про те, щоб такі категорії, як верховенство права, права людини, демократичний устрій були поза сферою впливу популістів.

Наведу один приклад. У минулому році Суд ухвалив рішення по чорнобильцях, щодо яких Верховна Рада прийняла закон, що фактично скасував усі їх пільги (Закон №76). Декларована мета цього закону — «раціональне використання бюджетних коштів» у контексті скрутного фінансового становища держави. Дослідження процесу прийняття цього закону виявило, що фінансовий стан, фінансові можливості, якими на сьогоднішній день оперують органи державної влади для обмеження обсягу соціально-економічних прав людини, не досліджувалися. Принаймні, до проекту не додавалося жодних економічних розрахунків, що свідчили б про необхідність таких кроків щодо громадян, які віддали свої життя та здоров’я для відвернення наслідків Чорнобильської катастрофи.

Такі ситуації непоодинокі. Вони ще раз доводять: прийняття законів — справа надзвичайної відповідальності. Закони, що обмежують права людини, завжди провокують недовіру до влади, яка їх встановлює, а жодна влада не зможе ефективно функціонувати за відсутності критичного рівня довіри до неї. Остання сама по собі зобов’язує органи державної влади діяти у спосіб, який не залишить сумнівів не тільки у доцільності, а й у необхідності відповідних кроків.

Щодо захоплення громадською думкою. Я б говорив, швидше, не про «захоплення», а про маніпулювання нею. Дуже небезпечними можуть виявитися кроки влади, які здійснюються нібито «під впливом громадськості» або іншими привабливими гаслами, а насправді просто відтворюють відповідну політичну або ще якусь кон’юнктуру.

 

 — Які позиції КСУ, висловлені останнім часом, Ви вважаєте ключовими для громадян?

— Насамперед, ті, якими Суду вдалося підтримати громадян України в соціальному плані.

Наприклад, рішення у справі про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання №1-р/2018 від 27.02.2018. У ньому зазначено, що запровадження оподаткування пенсії, починаючи з певного її розміру, є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану та справедливого підходу до встановлення пенсії, адже її фактичний розмір, що визначається з урахуванням співвідношення між тривалістю страхового стажу та розміром заробітної плати (доходу) застрахованої особи, зменшується. Більше того, на відміну від позиції законодавця, який прирівняв пенсію до різних видів доходів громадян, Суд дійшов висновку, що пенсія — це не дохід, а один із видів соціальних виплат у розумінні ст. 46 Конституції України. Відповідно, положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Ще приклад — вже згадане рішення Великої палати Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018. На основі аналізу ст. 16 Конституції України і характеру передбаченого нею обов’язку держави Суд визнав необхідність окремого підходу до категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, підтвердив, що встановлені у законах України пільги, компенсації та гарантії є особливою формою відшкодування завданої цій категорії громадян шкоди, і констатував, що скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов’язку. Згадані пільги, компенсації та гарантії Суд визнав такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків при внесенні змін до законодавства України. В результаті було визнано неконституційними низку положень законів України та встановлено порядок виконання цього рішення КСУ. Зокрема, вказано на необхідність застосування ст. 53, 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, що діяла до їх зміни оспорюваним законом.

За приблизно таким же підходом рішенням Великої палати у справі про соціальний захист ветеранів війни та членів їх сімей №12-р/2018 від 18.12.2018 Суд відновив попередній рівень соціального захисту, зокрема, учасників війни та осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.

Зверну також увагу на деякі позиції Суду щодо стану захищеності прав недієздатних осіб. У 2018 році рішенням Великої палати Конституційного Суду України №8-р/2018 від 11.10.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) окремі положення Закону України «Про звернення громадян», згідно з якими не підлягали розгляду звернення осіб, визнаних судом недієздатними, за якими допускались звернення зі скаргами в інтересах недієздатних осіб лише їх законних представників. Вмотивовуючи це рішення, Суд виходив, зокрема, з того, що визнання фізичної особи судом недієздатною не означає автоматичного позбавлення її здатності мати права та обов’язки у відповідних сферах правовідносин, зокрема в питаннях звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Відтак, встановлення положень, за якими компетентні особи не розглядають звернення осіб лише з підстави визнання їх по суду недієздатними, є недопустимим. Це позбавило б недієздатних осіб ефективного юридичного механізму, необхідного для реалізації ними конституційних прав і свобод, захисту та поновлення цих прав і свобод у разі порушення. А закріплення виключно представницького способу реалізації ними права на звернення не долає вказаного обмеження: захист прав, свобод і законних інтересів людини, які забезпечуються шляхом звернення до органів державної влади чи місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, не можуть завжди і повністю залежати від волі іншої людини.

Мені здається, зазначені та деякі інші рішення, прийняті Судом у цьому році, спрямовані на підвищення рівня захисту прав людини у правовій, соціальній державі, якою проголосила себе Україна.

 

— На яких рішеннях КСУ Ви би закцентували увагу юридичної спільноти?

— Перш за все, на рішенні, яким Суд наголосив на неможливості зміни Конституції України у будь-який спосіб, не передбачений Основним Законом (рішення Великої палати Конституційного Суду України №4-р/2018 від 26.04.2018). У ньому, по-перше, підтверджено неспівставність з вимогами Основного Закону порушення конституційної процедури прийняття закону, що має істотний вплив на остаточний результат його ухвалення, а по-друге, підкреслено, що наявні конституційні процедури внесення змін до Конституції України передбачають обов’язкову участь у цьому процесі парламенту, тому обмеження конституційних повноважень Верховної Ради у процесі внесення змін до Конституції України входять у суперечність з нею. Відтак, у випадку внесення змін до Конституції України без дотримання вимог, встановлених нормами її розділу ХІІІ «Внесення змін до Конституції України», зміст відповідного законопроекту не може бути підданий превентивному конституційному контролю, що, у свою чергу, ставить під загрозу передбачені, зокрема, ст. 157 Конституції України об’єкти такого контролю (права і свободи людини і громадянина, незалежність і територіальну цілісність України).

Ще одне дуже важливе рішення — №2-р/2018 від 28.02.2018, яким визнано неконституційним Закон України №5029–VI від 03.07.2012 «Про засади державної мовної політики» через порушення обов’язку народних депутатів України брати участь у голосуванні щодо законопроектів та пропозицій до них особисто. Йдеться, як Ви розумієте, про давню, хронічну хворобу нашого законодавчого органу. Суд підтвердив, що особисте голосування народного депутата України означає його безпосереднє волевиявлення з питань, які розглядаються парламентом, а недотримання цих вимог суперечить природі представницького мандата народного депутата України і принципу рівності статусу народних депутатів України.

Згадаю також рішення Великої палати Конституційного Суду України №3-р/2018 від 24.04.2018, у якому було зазначено, що позитивний обов’язок держави стосовно впровадження належної системи захисту життя, здоров’я та гідності людини передбачає забезпечення ефективного розслідування фактів позбавлення життя та неналежного поводження, у тому числі й щодо осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі під повним контролем держави. Відтак, держава повинна впроваджувати законодавство, яке забезпечувало б здійснення ефективного розслідування за заявами, повідомленнями про порушення конституційних прав людини на життя та повагу до її гідності у місцях позбавлення волі компетентним державним органом (його службовими особами), що не перебуває в інституційній або ієрархічній залежності від державного органу (його службових осіб), якому підпорядковано систему місць позбавлення волі та який несе відповідальність за її функціонування. На цій основі визнано неконституційними положення ч. 6 ст. 216 Кодексу, згідно з якою слідчі органів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби України. При цьому втрата цією нормою чинності відтермінована на три місяці з дня ухвалення рішення про її неконституційність з метою уникнення тривалої прогалини у правовому регулюванні цих важливих питань.

Сподіваюсь, згадані рішення сприятимуть зміцненню правового порядку в державі.

 

— У яких справах між суддями КСУ точаться чи точилися найгостріші дискусії?

— Ви отримаєте відповідь на це питання, якщо подивитесь, скільки часу знадобилося для прийняття рішення у справі, або на кількість окремих думок до нього. Найчастіше серед таких справ — ті, що мають відповідний політичний резонанс або стосуються реалізації важливих інститутів народовладдя (всеукраїнський референдум) чи функціонування ключових інститутів влади (справа щодо конституційності законодавчих положень стосовно судової реформи). Останнім часом серйозні дискусії мали місце в провадженнях, у рамках яких розглядалися соціальні питання (пенсійне забезпечення, соціальні пільги для окремих категорій громадян).

 

— З того часу, як запрацював інститут конституційної скарги, скільки скарг було розглянуто та які рішення в основному приймаються? Якого характеру скарги переважають?

— За період з 30 вересня 2016 по 31 січня 2019 року до Конституційного Суду України надійшло 1237 конституційних скарг. З цієї кількості 393 (31%) скарги за формою відповідали вимогам Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі − Закон) і були розподілені між суддями Суду в порядку, встановленому Регламентом Суду, а 844 (69%) було повернуто суб’єктам права на конституційну скаргу як такі, що за формою не відповідали вимогам Закону (з відповідними роз’ясненнями та зазначенням про можливість повторного звернення з дотриманням вимог Закону).

З 393 розподілених між суддями Суду конституційних скарг відкрито 41 конституційне провадження, з яких колегіями суддів — 36, сенатами — 5. При цьому деякі справи були об’єднані в одне конституційне провадження, у зв’язку з чим наразі на розгляді Суді знаходяться 34 справи.

Здебільшого це конституційні скарги щодо:

  • соціального/пенсійного забезпечення державних службовців, працівників прокуратури, військовослужбовців, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
  • забезпечення права на апеляційний перегляд та касаційне оскарження судових рішень.

 

— Якими є найтиповіші помилки у скаргах? Чи ведеться роз’яснювальна робота для громадян? Які особливості при зверненні з конституційною скаргою слід враховувати звичайним громадянам та представникам юридичної спільноти?

— Аналіз конституційних скарг, які надійшли до Суду, дає можливість визначити типові помилки, які допускають автори клопотань під час оформлення та подання скарг. Вони полягають у тому, що:

– порушуються питання, які не можуть бути об’єктом конституційної скарги: висловлюється незгода та оскаржуються рішення судів у системі судоустрою України, оскаржуються дії державних органів та їх посадових осіб, підзаконні акти, положення законодавчих актів, які в остаточному судовому рішенні у справі особи не застосовувались, тощо;

– не визначається предмет перевірки на конституційність, тобто не зазначаються конкретні положення закону України, які належить перевірити на відповідність Конституції України, та/або конкретні положення Конституції, на відповідність яким належить перевірити закон;

– не наводиться жодних аргументів саме щодо неконституційності закону України (його окремих положень) та/або не зазначається гарантоване Конституцією України право людини, яке зазнало порушення в результаті застосування оспорюваних положень закону;

– не зазначаються відомості про документи і матеріали, на які посилалися особи, не надаються їх копії;

– до матеріалів конституційної скарги не долучається копія остаточного судового рішення, засвідчена в установленому порядку судом, що його ухвалив (надаються фото/ксерокопії такого рішення).

Задля підвищення обізнаності населення щодо функціонування в Україні інституту конституційної скарги в Конституційному Суді України регулярно проводиться роз’яснювальна робота для громадян, адвокатів, юристів-практиків, представників громадських організацій та інших зацікавлених осіб у вигляді лекцій, майстер-класів, фахових зустрічей та інших просвітницьких заходів.

Крім того, секретаріатом Суду було підготовлено та розміщено на офіційному веб-сайті Суду Пам’ятку для громадян та юридичних осіб про порядок внесення конституційних скарг до Конституційного Суду України, а також рекомендації для громадян та юридичних осіб про порядок звернення до Конституційного Суду України з конституційними скаргами.

Окремо варто наголосити, що кожній особі при повернені його конституційної скарги у разі її невідповідності за формою вимогам Закону надаються роз’яснення із зазначенням, яким саме вимогам Закону вона не відповідає, а також зазначається про можливість повторного звернення до Суду з дотриманням вимог Закону.

При звернені з конституційними скаргами до Конституційного Суду України як звичайним громадянам, так і представникам юридичної спільноти необхідно дотримуватись вимог Конституції України та Закону щодо форми та змісту скарги, строків її подання, адже дотримання цих вимог є передумовою прийнятності конституційної скарги та розгляду Конституційним Судом України питання щодо відкриття конституційного провадження у справі.

 

— Чи потребує подальшого вдосконалення Закон про КСУ?

— Маючи півторарічний досвід інтенсивної роботи з цим Законом, ми можемо ствердно відповісти на це питання. Будь-який закон має відповідати критерію юридичної визначеності, який є складовою принципу верховенства права. Відповідно, законодавець міг би розкрити, конкретизувати зміст окремих понять, застосованих у Законі. Зокрема, тих, які певною мірою є оціночними, оскільки їх неоднозначне розуміння може призвести до звинувачень Конституційного Суду в необмеженій дискреції.

Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 77 Закону, «як виняток, конституційна скарга може бути прийнята поза межами вимог, встановлених п. 2 ч. 1 цієї статті, якщо Суд визнає її розгляд необхідним із мотивів суспільного інтересу». У цьому випадку доцільно було б хоч певною мірою окреслити критерії «суспільного інтересу».

Так само існує певна невизначеність щодо поняття «незворотні наслідки», застосованого у ч. 2 ст. 78 Закону. Згідно з цією нормою, «підставою для забезпечення конституційної скарги є необхідність запобігти незворотнім наслідкам, що можуть настати у зв’язку з виконанням остаточного судового рішення». Та які саме наслідки маються на увазі, не зовсім зрозуміло.

Мені здається, що було б також слушно повернути в Закон України «Про Конституційний Суд України» положення, яке містилося у ч. 3 ст. 61 Закону в редакції 1996 року, а саме: «У разі, якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними». На жаль, у чинній редакції Закону такого положення немає. Це питання дуже актуальне, адже під час конституційного провадження може бути зроблений висновок про невідповідність Конституції України не лише положень, які оспорюються у конституційному поданні, зверненні чи скарзі, а й інших положень того самого або інших актів, котрі пов’язані з оспорюваними нормами і впливають на вирішення справи по суті. Це зняло б усі підозри у тому, що Конституційний Суд, самостійно (поза межами предмету клопотання) вирішуючи питання щодо неконституційності інших актів чи їх окремих положень, діє всупереч вимогам ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19 Основного Закону України.

 

— Чи є розуміння, як далі буде розвиватися КСУ? Чого чекати від нього у найближчі роки?

— Як сказав німецький вчений (фізик) Георг Крістоф Ліхтенберг, «майбутнє має бути закладене в сьогоденні. Це називається планом. Без нього ніщо у світі не може бути гарним». Так, ми не можемо знати наперед, але ми можемо виконувати свою роботу якісно сьогодні.

А сьогодні вже змінилося багато, змінився і сам Конституційний Суд України, і це важко не помітити. Конституційна реформа сприяла, зокрема, зміцненню гарантій незалежності суддів та підвищенню авторитету Суду в очах громадськості. Наразі орган конституційного контролю України працює у повному складі: 18 суддів, 5 з яких обрані вже за конкурсом.

Як я вже казав, найважливішим досягненням конституційної реформи є запровадження інституту конституційної скарги як ефективного інструменту захисту прав і свобод людини. Конституційна скарга змінить обличчя правової системи країни, адже завдяки цьому механізму громадяни України можуть захистити свої права, порушені на рівні закону, безпосередньо в органі конституційної юрисдикції. Ми очікуємо перші наші рішення за конституційними скаргами найближчим часом.

Крім того, за результатами 2018 року ми ухвалили 13 рішень і надали 4 висновки. Якщо порівнювати нашу результативність з попереднім роком, то вона збільшилась у 5 разів. Велика увага приділяється обґрунтуванню рішень, вони містять певні критерії та ідеї, завдяки чому проста людина, яка цікавиться проблемами конституційного права, може самостійно дізнатися, про що йдеться. Адже для нас важливо, щоб наші рішення могли розуміти не тільки вузькі фахівці, а й переважна більшість людей. Мотивація рішень має бути досконалою, щоб люди, які прагнуть справедливості, могли самостійно оцінити будь-яке з цих рішень.

Якщо підсумувати, то головне, чого можна і потрібно очікувати від Конституційного Суду України — сумлінне виконання повноважень, передбачених Конституцією України.

 

— Які проблемні питання наразі виникають у зв’язку з визнанням певних норм неконституційними та подальшими діями суб’єктів владних повноважень щодо виконання рішень КСУ?

— Основна проблема у тому, наскільки швидко і точно вони виконуються. Переважна більшість рішень щодо неконституційності стосуються окремих положень законів, інколи — законів у цілому (якщо має місце порушення конституційної процедури їх прийняття). Тому очікування щодо їх виконання адресуються, насамперед, до законодавчого органу — Верховної Ради України. Заради справедливості слід зазначити, що останнім часом парламент прагне оперативно реагувати на рішення Суду щодо неконституційності, хоча й не завжди вдало. Зі свого боку, Суд сприяє тому, щоб уникнути виникнення довгої і небезпечної прогалини в законодавчому регулюванні, відтерміновуючи на певний період набрання чинності відповідним рішенням (про це вже трохи згадувалося вище). Упродовж першого кварталу має бути оприлюднена щорічна інформаційна доповідь Конституційного Суду України за підсумками його діяльності у 2018 році. У ній питання виконання рішень Суду буде детально висвітлено.

 

— 4 грудня Конституційний Суд України виніс рішення за конституційним поданням Верховного Суду України щодо конституційності положень ч. 3, 10 ст. 133 Закону «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015. Це рішення КСУ викликало великий резонанс в суддівському середовищі і породило численні тлумачення його положень, а також його наслідків. Державна судова адміністрація вважає, що в рішенні КСУ не сказано, з якої розрахункової величини має встановлюватися суддівська винагорода для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання. Кого саме стосується це рішення КСУ? Чи стосується воно якось суддів у відставці (у плані підвищення їм розміру довічного утримання)?

— Дійсно, 4 грудня 2018 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №11-р/2018 у справі за згаданим конституційним поданням. Я б не назвав це рішення надто резонансним, але воно справді викликало певний інтерес у суддівському середовищі.

Цим рішенням визнано неконституційними положення ч. 3 та 10 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», оскільки законодавець у цьому випадку звузив зміст та обсяг гарантій незалежності суддів. Крім того, визнаючи неконституційним положення ч. 3 ст. 133 вказаного Закону, Конституційний Суд України зазначив, що воно підлягає застосуванню у його первинній редакції, яка існувала на момент набрання чинності Законом «Про судоустрій і статус суддів» у 2010 році. Нагадаю, цією редакцією передбачалося встановлення посадового окладу судді у розмірі 15 мінімальних зарплат, визначених законом, проте не відразу, а поступово, певними етапами: з 1 січня 2011 року — 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року — 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року — 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року — 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року — 15 мінімальних заробітних плат.

У зв’язку з прийняттям цього рішення до Конституційного Суду почали звертатися судді з проханням роз’яснити порядок його виконання та правильність дій окремих органів державної влади у частині визначення розміру суддівської винагороди.

Відразу зазначу, що ні голова Конституційного Суду України, ні судді не уповноважені надавати роз’яснення щодо того, як застосовувати рішення Суду, або оцінювати правильність дій органів державної влади. Крім того, у Законі «Про Конституційний Суд України» питання надання роз’яснень щодо порядку виконання рішень КСУ досить чітко унормовані. Так, відповідно до ч. 2 ст. 95 Закону, Суд за клопотанням учасника конституційного провадження, який брав участь у справі, може роз’яснити порядок виконання рішення та висновку Суду. Тобто виключно Суд уповноважений надати такі роз’яснення за наявності відповідного клопотання. Зазначу також, що рішення Конституційного Суду України не можна розглядати, виконувати чи застосовувати у відриві від інших положень законодавства України.

Відповідаючи на питання, кого стосується рішення Конституційного Суду України №11-р/2018, зауважу таке.

Склалася така ситуація, що деякі судді відповідно до п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону «Про судоустрій і статус суддів» 2010 року в редакції Закону «Про забезпечення права на справедливий суд». Це судді, які з тих чи інших причин ще не пройшли кваліфікаційне оцінювання. Вказане рішення Конституційного Суду України впливає на розмір суддівської винагороди таких суддів.

Крім того, Конституційний Суд України визнав неконституційними положення, за якими суддя, котрий не здійснював правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Однак це стосується лише випадків, коли судді не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їх поведінкою.

Щодо суддів у відставці ще раз наголошую, що будь-яке рішення Конституційного Суду України необхідно аналізувати у системному зв’язку з іншими положеннями законодавства України. Кожен випадок виходу судді у відставку є індивідуальним і може мати свої особливості. Водночас існують загальні положення законодавства про судоустрій та статус суддів, які врегульовують питання призначення та перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.

 

— Як Ви особисто вважаєте: чи законна процедура кваліфікаційного оцінювання суддів?

— У мене є особиста думка з цього приводу, однак я не маю права її висловити, поки не завершено провадження і не ухвалено остаточне рішення за конституційним поданням щодо судової реформи.

 

— Коли чекати на рішення по поданню ВСУ щодо ліквідації цього суду? Серед суддів прямо говорять, що це рішення буде прийнято тільки після ймовірної зміни влади в країні навесні 2019 року.

— Не хотілося б коментувати твердження про те, що рішення по цих справах з’являться після можливої зміни влади у 2019 році. Підтекст таких тверджень очевидний. Однак прошу зважити на те, що відповідне конституційне подання ВСУ внесене і розглядається в провадженні досить давно. Мабуть, все ж були причини, що не дозволили Суду швидко ухвалити рішення щодо нього і тим самим уникнути підозр у тому, що він діє політично упереджено. Водночас зверніть увагу на те, що у цьому та деяких інших випадках від повноти, всебічності здійснюваного конституційного контролю залежить правильність обраного курсу реформаторських процесів у державі, у певному розумінні — доля її розвитку. І уявіть міру відповідальності суддів та Суду за прийняте рішення.

Я розумію, що розгляд справ в Конституційному Суді, навіть такої складності, не може тривати нескінченно. Тим більше, що існують нормативні строки такого розгляду. Однак наразі Суд інтенсивно працює у відповідних провадженнях, опрацьовуються та обговорюються численні аспекти питання з тим, щоб з’ясувати реальну сутність, дійсну мету здійснення відповідних кроків держави та оцінити їх з позицій Конституції України. Якщо ми не вийдемо на гранично зважене рішення, це може мати наслідком дисбаланс у правовій системі та в усій організації державної влади (принаймні, влади судової) і, що найгірше, повторення аналогічних ситуацій у майбутньому.

З огляду на згадане навряд чи можливо дати чітку, в датах, відповідь на те, коли чекати відповідних рішень. Сподіваюсь, вони з’являться ще у першій половині цього року. Однак із гіпотетичною «зміною влади» в країні я це ніяк не пов’язую. Зрештою, для Конституційного Суду не має значення, як змінюється влада, якщо вона діє у межах того, що вимагає і дозволяє Конституція України. Як вдало висловився з цього приводу один із засновників США, не має значення, хто буде наступним Президентом, якщо у мене є Конституція.

 

— Що заважає прийняти рішення у резонансних справах? Зокрема, щодо Закону «Про очищення влади», подання Верховного Суду України щодо законності його ліквідації тощо?

— На це питання я практично відповів, відповідаючи на попереднє. Повторюю: проблема, зрештою, не в тому, що заважає прийняти рішення в згаданих Вами справах, а в тому, щоб ті рішення базувалися на Конституції України, щоб була з’ясована дійсна мета прийняття оскаржених положень законів, визначено, наскільки вона відповідає тим цінностям та принципам, які виражені в букві Конституції України та визначають її дух.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Руслан Рябошапка: не можуть в найбіднішій країні Європи судді бути найбагатшими
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Ирина Булгакова
    Ирина Булгакова
    судья Кассационного хозяйственного суда Верховного Суда
  • Лилия Катеринчук
    Лилия Катеринчук
    судья Кассационного хозяйственного суда Верховного Суда
  • Татьяна Войтенко
    Татьяна Войтенко
    судья Подольского районного суда Киева