Непредсказуемая «предсказуемость» от ВП ВС: новый стандарт отступления от правовой позиции

Інна Отрош,

суддя Господарського суду міста Києва, кандидат юридичних наук

У цій публікації ми проаналізуємо суспільно-політичні та юридичні підстави відступу ВП ВС від практики, сформованої у справі судді В. Усатого: передумови, мотиви, наслідки та що з цим робити далі.

Ні для кого не секрет, що незалежність судової влади активно знищується останні 12 років… Численні неурядові громадські організації, які розмножились в Україні в геометричні прогресії та за грантові кошти готові проводити безкінечні реформи судової системи, фактично, отримали контроль над цією системою. Одержуючи кошти від європейських держав та приватних фондів (а раніше і від USAID), вони займаються нічим іншим як особистим збагаченням та нарощуванням власного експертного «авторитету» для його майбутньої капіталізації (в першу чергу, у формі втручання у роботу суддів). Вони надають «тіньові звіти» європейцям, повідомляючи про необхідність чергової реформи (продовження/оновлення/повторення), адже завершення реформ означатиме припинення фінансування цих осіб з пониженою соціальною відповідальністю. А європейці їм щиро вірять, бо ніхто не надає іншої інформації на противагу.

Ми всі були свідками нещодавнього допиту на засіданні Тимчасової слідчої комісії ВРУ співзасновника та виконавчого директора однієї з таких ГО Фундації Dejure – М. Жернакова та 3 членів колишнього складу ГРД.  Підставою виклику Жернакова було публічне звинувачення колишніми членами ГРД Жернакова у завчасному складанні списків кандидатів, які мали потрапити до 4-го складу ГРД, та відповідно впливі на формування складу ради для отримання контролю над нею, а також у непрозорому фінансуванні ГРД та маніпуляціях Жернакова з грантами, наданими на роботу секретаріату ГРД.

Всі бачили аморальну поведінку цього «доброчесного» активіста, який зокрема заявив, що його Фундація сплачувала кошти за якісно виконану роботу деяким членам ГРД (які мають виконувати свою роботу на громадських засадах). Що саме малось на увазі М. Жернаков не пояснив. Але цей факт свідчить про явні корупційні ризики у діяльності членів ГРД, які є субʼєктами, на яких поширюється дія ЗУ «Про запобігання корупції».

Про рівень впливу цієї ГО на судову систему знає кожен юрист. Нагадаю, що 7 членів Фундації Dejure є членами ГРД. ГРД є, по суті, квазідержавним органом (з делегованими державою повноваженнями), який складається з представників декількох повʼязаних між собою громадських організацій та має визначену законом компетенцію у сфері формування суддівського корпусу: надання негативних висновків по доброчесності суддів/кандидатів у процедурі оцінювання відповідності посаді/конкурсах.

У стороннього спостерігача не раз виникав обґрунтований сумнів, що такі висновки складаються/не складаються/скасовуються на платній основі.

Саме члени цієї ГО активно подають дисциплінарні скарги на суддів, які чомусь мають пріоритетність розгляду у членів ВРП; саме вони намагались “протиснути” законопроект щодо перевірки декларацій доброчесності суддів ВС з метою шантажу та контролю над суддями ВС.

Члени цієї ГО давно переступили межу свободи слова та вираження поглядів, здійснюючи цілеспрямоване переслідування певних суддів (викладаючи маніпулятивні пости для демонізації образу суддів, проплачуючи таргетну рекламу), постійну критику судових рішень, принижуючи авторитет судової влади та втручаючись у розгляд судами конкретних справ, та відповідно у незалежність суддів та забезпечення права громадян на справедливий суд.

Нещодавно М. Жернаков назвав Верховний Суд «конченим», оскільки йому не сподобалось рішення ВП ВС щодо поновлення на посаді судді. Професійних активістів не цікавить законність та обґрунтованість судового рішення. Вони мислять виключно категоріями власного інтересу, революційної доцільності та гаслом «гарний хлопець – активіст/поганий хлопець – той, хто критикує активіста».

Для активістів подібні висловлювання стали нормою. Такою ж нормою стало мовчання суддів, і в першу чергу, Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, Ради суддів України. Причиною цього є:

- страх суддів втратити посаду;

- відсутність корпоративної етики («треба сидіти тихо – хай б’ють інших»);

- намагання деяких суддів зафрендитись з активістами з метою власного кар’єрного просування чи спокійного перебування на посаді (про таких суддів не пишуть публікації, їм не складають висновки ГРД, вони не забувають ставити лайки під постами Р. Маселка та М. Жернакова);

- зв'язок членів ВРП з активістами (перебування у складі ВРП професійного скаржника та вихідця з грантових активістів – Р. Маселка, що є нонсенсом та оксюмороном з огляду на статус та повноваження ВРП; явне для стороннього спостерігача перетворення ВРП на інквізицію та інструмент переслідування суддів (незаконні звільнення «неправильних» суддів; втручання у приватне життя суддів; незаконне використання матеріалів НСРД з метою звільнення суддів, зокрема, ОАСКу);

- переслідування більшістю членів Ради суддів власних кар’єрних інтересів замість опікування колективними інтересами судової системи тощо.

Наслідком цієї «імпотенції» судової влади у питаннях захисту власної незалежності є втрата авторитету та перехід під контроль професійних активістів. Колись боялись контролю над суддями зі сторони законодавчої/виконавчої влади – а зараз результатом «вдалих» реформ став контроль над суддями зі сторони невідомих юних активістів, які працюють на ниві відпрацювання іноземних грантів.

Явним прикладом впливу активістів на суддів ВС для стороннього спостерігача (як власне і кожного судді) є ухвалення 15.01.2026 ВП ВС рішення у справі № 990/62/24, в якому Суд відступив від нещодавно ним же сформованої правової позиції у справі судді В. Усатого (постанова від 13 червня 2024 у справі № 9901/198/20).

У цій справі ВП ВС визнала законним проведення пленарного розгляду ВККС питання щодо оцінювання відповідності судді посаді, скасувавши рішення КАС, прийнятого із застосуванням правового висновку ВП ВС у справі судді В. Усатого.

Не вдаючись до критики судового рішення (з огляду на суддівську етику), прослідкуємо ланцюг причинно-наслідкових зв’язків, які мали місце під час розгляду ВС справ щодо оцінювання суддів, та який є очевидним для будь-якого обізнаного стороннього спостерігача.

Досить довго існувала судова практика щодо законності проведення пленарного розгляду ВККС у процедурі оцінювання відповідності суддів посаді у випадку наявності висновку ГРД, незважаючи на імперативну норму щодо єдиного уповноваженого суб’єкту – колегії ВККС. Нагадаю, що вказана норма (пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) була змінена лише 30 грудня 2023 року, коли набрав чинності Закон України № 3511-ІХ.

13 червня 2024 ВП ВС у справі № 9901/198/20 (справа судді В. Усатого), здавалось, раз і назавжди поставила крапку у питанні суб’єкту проведення оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. У цій постанові ВП ВС чітко обґрунтувала відступ від попередньої практики, зробивши висновок щодо незаконності пленарного розгляду ВККС у процедурі оцінювання відповідності судді за наявності висновку ГРД, вказавши що до внесення змін до закону (до 30 грудня 2023 року) виключно колегія ВККС мала повноваження оцінювати висновок ГРД та приймати остаточне рішення.

Нагадаємо також, що під час розгляду справи судді В. Усатого судді ВП ВС звертались до Науково-консультативної ради при Верховному Суді. Відповідні наукові висновки, які були підготовлені членами Науково-консультативної ради, знаходяться у публічному доступі за посиланням.

Очевидно, що 4 з 6 наукових висновків (д.ю.н., професора Заярного О. А., д.ю.н Константого О. В., д.ю.н., професора Настюка В. Я. та  к.ю.н., доцента Сморидинського В. С.) і були взяті до уваги суддями Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи та ухвалення рішення у справі № 9901/198/20.

Що відбулось далі?

А далі відбувся бунт та ґвалт професійних активістів. Мали місце численні публікації у мережі фб, Українській правді та інших ресурсах щодо «зради» та неправильності рішення ВП ВС у справі судді В. Усатого. У цих публікаціях чітко прослідковуються заклики щодо реформи ВС та шантаж суддів ВС з метою впливу на прийняття наступних рішень КАС та ВП ВС в аналогічних справах, які перебували на розгляді ВС.

Яскравим прикладом була публікація 24.04.2025 на сайті інтернет-видання “Українська правда” (УП) під назвою “Верховний Суд на роздоріжжі: врятувати себе чи недоброчесних суддів”, авторами якої є Крейденкова В. В. (була членом 3 складу ГРД  та Фундації DEJURE) та Волошин О. М. (член 3 складу ГРД та Громадської організації "Центр економічної стратегії"). Цього ж дня, у ВП ВС мало відбутись судове засідання у справі судді Д. Баранова.

Критикуючи рішення ВП ВС у справі судді В. Усатого та вказуючи, що ВС наразі розглядає аналогічні справи щодо оцінювання суддів, зокрема справу за позовом Д. Баранова до ВККС  - О. Волошин та В. Крейденкова зазначають, що «ВС стоїть на порозі свого оцінювання і суспільство уважно стежить за розглядом справ щодо недоброчесних суддів. Очевидно, що воно запам’ятає кожне рішення, яке дозволило залишитися на посаді недоброчесним суддям».

Ці «доброчесні» особи прямо вказують на наявність законопроєкту щодо перевірки суддів Верховного Суду та що “фактичною новою причиною такої перевірки” є рішення Великої Палати Верховного Суду “у так званій справі судді Усатого, яке підірвало кваліфікаційне оцінювання 180 суддів”.

Публікація містить пряму погрозу від члена ГРД щодо надання оцінки членами ГРД рішенню ВП ВС у відповідній справі за позовом Баранова Д. О. та у всіх пов’язаних справах щодо оцінювання суддів, які розглядаються ВС, - під час проведення майбутньої перевірки членами ГРД декларацій доброчесності та родинних зв'язків суддів Верховного Суду (що було передбачено законопроєктом №13165). Тобто, активісти (і одночасно члени ГРД) дають зрозуміти суддям ВС, що вони не пройдуть перевірку декларацій доброчесності, якщо будуть виносити не «ті» рішення у справах щодо оцінювання суддів.

Надалі професійні грантові активісти надають «тіньові» звіти до Європейської Комісії, в яких наявна критика рішення ВС у справі судді Усатого та вказано про «можливість такого рішення «підірвати/зірвати процедури кваліфікаційного оцінювання за участю ГРД до грудня 2023 року».

Ми вже описували в окремій публікації питання щодо того, хто насправді стоїть за вимогами ЄС щодо судової реформи, а саме, про те, що вимоги та описані активістами «вигадані біди», викладені у тіньових звітах, отримують в наступному форму тверджень та рекомендацій у Звітах ЄК.

30 жовтня 2024 року Європейська Комісія презентувала Звіт у межах Пакета розширення Європейського Союзу 2024 року, в якому зокрема, зазначено, що «Верховний Суд у червні 2024 року виніс рішення, яке відхиляється від попередньої практики та може ПІДІРВАТИ процедури кваліфікаційного оцінювання за участю ГРД до грудня 2023 року».

У «Звіті щодо України за 2025 рік» від 04 листопада 2025 року зазначено: «Верховний Суд не скасував своє суперечливе рішення від червня 2024 року щодо кваліфікаційного оцінювання суддів, яке послабило роль Громадської ради доброчесності, а також ухвалив подальші рішення з питань добору суддів та дисциплінарної відповідальності суддів, які були піддані критиці з боку громадянського суспільства за відсутність послідовності та потенційний підрив судової реформи».

Тобто дослівно зацитовано те, що написали активісти у тіньових звітах.

В принципі, логічно, що донори довіряють звітам громадських організацій, яким надають фінансування для проведення реформ. Але ці організації явно користуються цією довірою для власних недоброчесних цілей.

Крім того, ніхто, на жаль, не надає альтернативне бачення чи спростування інформації, вказаної у тіньових звітах активістів: ні ВС, ні ВРП, ні Рада суддів України. Навпаки, вони, зазвичай, схвалюють подібні звіти та аплодують стоячи. Ніхто з цих органів не повідомляє ЄК, зокрема, щодо протиправного впливу активістів на суддів та їх відверті маніпуляції.

Саме так виглядала очевидна для всіх «суспільно-політична» картина, на фоні якої ВП ВС вирішила відступити від практики, сформованої у справі судді В. Усатого.

Як же ВП ВС мотивувала цей дивний для стороннього спостерігача відступ?

У постанові у справі № 990/62/24 ВП ВС виключно повторила правову позицію, яка мала місце до рішення у справі судді В. Усатого, але жодним чином не мотивувала сам відступ. Постанова містить єдине речення з цього приводу: «З огляду на наведене для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від попереднього висновку, викладеного у її постанові від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20 (провадження № 11-5заі24)».

ВП ВС, фактично, не вказує жодних мотивів відступу від попередньої правової позиції, а виключно зазначає мету відступу – «для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики».

Тобто 1,5 роки застосовувався правовий висновок, викладений у справі судді Усатого (були ухвалені численні рішення КАС), і який мав належне та зрозуміле для будь-якого юриста та судді правове обґрунтування, адже відповідав імперативній нормі закону та науковим висновкам членів НКР при ВС; цей висновок був сформований за наслідком відступу від попередньої позиції ВП ВС, а потім ВП ВС вирішила, що треба знов повернутись до попереднього висновку за відсутності будь-якого юридичного обґрунтування такого відступу.

Законом, дійсно, не передбачено підстави відступу від правового висновку ВС, однак такі підстави неодноразово були описані ЄСПЛ та самим ВС у їх рішеннях.

ВС у своїх рішеннях (зокрема, у постанові ВП ВС від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16) неодноразово зазначив, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними або застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

У рішенні від 18 січня 2001 р. у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява N 27238/95) ЄСПЛ наголосив на тому, що «в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен без поважних причин відходити від своєї практики, напрацьованої у попередніх справах» (п. 70). У рішенні від 31 липня 2008 року у справі «Проценко проти Росії» (заява № 13151/04) та рішенні від 23 липня 2009 року у справі «Сутяжник проти Росії» (заява № 8269/02) ЄСПЛ зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані не в інтересах правового пуризму, а лише в разі необхідності та за обставин істотного і непереборного характеру; з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи.

Відповідно до Висновоку КРЄС № 20 (2017) єдине застосування закону є визначальним задля принципу рівності перед законом. Окрім того, питання правових визначеності й передбачуваності є невід’ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.

Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, у той час як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права .

Зважаючи на викладене, для стороннього спостерігача є очевидними наступні моменти:

- відступ від сформованої практики у справі судді В. Усатого відбувався під явним публічним тиском професійних активістів, які неодноразово закликали до реформи ВС та оцінювання декларацій доброчесності суддів ВС;

- ВП ВС не навела жодного обґрунтування підстав такого відступу, а виключно повторила мотивування правової позиції, яка мала місце до рішення у справі судді В. Усатого;

- відступ від попередньої правової позиції не може мати на меті «забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики», оскільки сам по собі відступ є порушенням принципу юридичної визначеності та відповідно передбачуваності судової практики, та може мати місце виключно у випадку належного обґрунтування його необхідності, зокрема, наявності обставин істотного і непереборного характеру/з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи;

- необґрунтовані належним чином відступи від раніше сформованої ВС правової позиції у цілому та конкретно у цій справі мають наслідком: зниження довіри громадян до суду; порушення передбаченого ст. 6 Конвенції права на справедливий суд; дискримінацію та поставлення суддів у нерівне положення у процедурі оцінювання – та, як наслідок, порушення гарантій незалежності суддів;

Що робити з незалежністю судової влади?

Оновлений Кодекс суддівської етики передбачає, що у ситуаціях, коли незалежність та авторитет судової влади під загрозою, судді мають право виступати на їх захист як на національному, так і на міжнародному рівнях (ст. 1).

У ситуації, яка склалась сьогодні із посяганням на незалежність судової влади в України, право судді  виступати на захист авторитету судової влади має стати свідомим обов’язком.

З огляду на підривну діяльність професійних активістів та безперервне отримання ними донорських коштів від іноземних держав, зважаючи на відсутність активних дій щодо відстоювання інтересів судової влади зі сторони ВС, ВРП та Ради суддів України, з’їзд суддів має терміново ініціювати питання щодо звернення Ради суддів України до міжнародних інституцій, які опікуються питаннями незалежності судової влади, та до усіх іноземних донорів, які надають гранти ГО, які систематично підривають авторитет правосуддя в Україні, з повідомленням усіх обставин діяльності відповідних громадських організацій та закликом про припинення їх фінансування!

Кожен суддя, і в першу чергу ВС, повинен невідкладно звертатись з повідомленням про втручання у відправлення ним правосуддя зі сторони членів неурядових ГО у формі публікацій у ЗМІ та соцмережах, які містять явні ознаки намагання схилити суддю до винесення конкретного рішення! Право громадськості на критику судового рішення ніхто не порушує, але якщо така критика містить явні погрози, шантаж, а тим паче, лунає від організацій, члени яких є членами ГРД, або пов’язані з ними, та які задіяні у процедурах оцінювання відповідних суддів/пишуть скарги на суддів - це свідчить про явне втручання у відправлення правосуддя, оскільки суддя очевидно ухвалює рішення, перебуваючи у стані страху за власну посаду.

Суддям треба брати приклад з адвокатської спільноти та їх активності щодо відстоювання своєї незалежності та попередження спроб грантових активістів провести реформування адвокатури.

Так 5 лютого 2026 року в Європейському парламенті у Брюсселі відбулася презентація дослідницького звіту, присвяченого українській адвокатурі в умовах війни.

Звіт «Національна асоціація адвокатів України в контексті верховенства права та європейської інтеграції» було підготовлено командою експертів американської некомерційної організації Armada Network, заснованої у 1987 році. Ключовим спікером заходу став Кріс Холзен, який 20 років очолював Міжнародний республіканський інститут в Україні (програма сприяння демократії, що фінансується США). Команда експертів проаналізувала оприлюднений Тіньовий звіт до розділу «Правосуддя та фундаментальні права» Звіту Європейської комісії щодо України і підготувала власний документ.

Як зазначено на сайті Національної асоціації адвокатів України:

«К. Холзен порушив тему конфлікту інтересів у середовищі громадських організацій, де, за його словами, існує взаємопов’язана екосистема структур, які підсилюють одна одну у коментарях і аналітиці щодо адвокатури. Він говорив про закриті експертні мережі та про ризик, коли адвокація, фінансування й оцінювання змішуються, а під прикриттям підзвітності може формуватися механізм інституційного «захоплення», а не реальної відповідальності. «Це ризикує стати інструментом політики, що, на нашу думку, є небезпечним. Це захоплення, а не підзвітність, і це екосистема громадських організацій, які фінансуються грантами», - резюмував експерт.

Щодо тіньових звітів «У Брюсселі занадто багато людей покладаються на обмежене коло осіб в Україні, які виконують роботу та аналіз, через що не отримують повного уявлення про те, що відбувається», - пояснив К. Холзен.

Грег Гарпер (колишній конгресмен США та професійний прокурор) представив напрацювання Armada Network як документ про українську адвокатуру та правову реформу в контексті вступу України до ЄС і поставив під сумнів доцільність надання ваги звітам, якщо вони спрямовані на підрив довіри до професії.

«Навіщо ви створюєте турбулентність для понад 70 тисяч членів (мається на увазі кількість адвокатів в Україні, які є членами НААУ), надаючи будь-яку вагу так званим тіньовим звітам, - ставить запитання  Г. Гарпер. Цього має бути достатньо, щоб не втягуватися в пропагандистську війну, яку ведуть зовнішні групи. Ви не можете довіряти групам і публікаціям, метою яких є підрив довіри громадськості до професії. Ці зацікавлені й добре фінансовані зовнішні групи вдаються до маніпуляцій, майже не переймаючись правдою».

Ось так виглядає характеристика реальної мети та суті тіньових звітів та діяльності професійних активістів! І саме це повинні озвучувати європейським партнерам наші державні органи, ВС, ВРП та Рада суддів України, а не виконувати усі забаганки активістів задля збереження своєї посади чи інших “високих” цілей.

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.