Механизм наследственной трансмиссии и условия его применения Верховным Судом
Олександр Кухарєв,
доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді, викладач Національної школи суддів України, лектор Вищої школи адвокатури НААУ
Згідно зі ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Аналогічна за змістом норма міститься в ст. 1774 проєкту Цивільного кодексу України (Кодексу права приватного), оприлюдненого на офіційному вебпорталі Верховної Ради України (посилання).
Таким чином, спадкова трансмісія – це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця, який не встиг реалізувати своє право на прийняття спадщини, до його спадкоємців, тобто перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.
Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.
Спадкоємець, який помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, називається трансмітентом, а його спадкоємці, до яких перейшло право спадкування, що належало б йому, іменуються трансміссарами.
На практиці поширеними є ситуації, коли спадкоємець помирає невдовзі після смерті спадкодавця, не вчиняючи жодних дій, спрямованих на прийняття спадщини або на відмову від її прийняття. Утім важливо врахувати, що у разі, якщо смерть спадкоємця сталася після спливу тривалого строку з часу відкриття спадщини, і він за життя не встиг прийняти спадщину, спадкова трансмісія не застосовується. Наприклад, батько позивача не прийняв спадщину і помер через 10 років після смерті діда позивача, тобто після спливу строку, встановленого для прийняття спадщини. Це виключає використання механізму спадкової трансмісії (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 р., справа № 155/1584/18, провадження № 61-10364св20, посилання).
Як наголосив Верховний Суд у постанові від 08.02.2023 р. (справа № 522/3031/16-ц, провадження № 61-12894св21, посилання), за спадковою трансмісією перехід права на спадкування здійснюється не за правилом черговості, а за правом закликання до спадкування правонаступника померлого спадкоємця.
Спадкова трансмісія не є окремим видом спадкування. У ст. 1217 ЦК України наведено вичерпний перелік видів спадкування – за заповітом та за законом. Хоча у правовій доктрині робляться спроби розширення видів спадкування шляхом включення до такого переліку спадкування за правом на обов’язкову частку у спадщині, спадкування за договором, спадкування за рішенням суду.
Об’єктом спадкової трансмісії є суб’єктивне цивільне право на прийняття спадщини, що не було здійснене спадкоємцем у зв’язку з його смертю.
Як в судовій практиці (див., напр., постанову Верховного Суду від 28.02.2024 р., справа № 495/6360/19, провадження № 61-3191св23, посилання), так і в юридичній літературі (див., напр.: Жилінкова І. В. Актуальні питання спадкового права України. Харків : Ксилон, 2009. С. IV-18) висловлюється позиція про те, що спадкова трансмісія базуються на юридичній фікції, адже закон виходить із такого: оскільки спадкоємець мав право прийняти спадщину, але не встиг цього зробити внаслідок смерті, то він нібито спадщину прийняв. У такий спосіб моделюється акт прийняття спадщини, незважаючи на ту обставину, що фактично спадкоємець не висловив волю шляхом подання відповідної заяви у зв’язку зі своєю смертю. Окреслений законодавчий підхід можна пояснити необхідністю забезпечення стабільності майнових правовідносин.
Верховний Суд сформулював такі умови застосування спадкової трансмісії:
1) смерть спадкодавця;
2) закликання до спадкування спадкоємця-трансмітента;
3) смерть спадкоємця-трансмітента після смерті спадкодавця, але до спливу строку на прийняття спадщини (смерть трансмітента має настати протягом шести місяців з дня, наступного після смерті спадкодавця);
4) право на прийняття спадщини або відмова від її прийняття після смерті спадкодавця не було здійснене трансмітентом;
5) трансмітент має спадкоємця (трансміссара), який закликається до спадкування після смерті трансмітента;
6) трансміссар в установлений законом строк здійснив своє право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця (постанова Верховного Суду від 28.02.2024 р., справа № 495/6360/19, провадження № 61-3191св23, посилання).
В цьому аспекті слід наголосити, що ЦК України передбачено два способи прийняття спадщини: 1) подання відповідної заяви нотаріусу або посадовій особі органу місцевого самоврядування; 2) постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Додатково закон містить правову презумпцію прийняття спадщини малолітніми, неповнолітніми, недієздатними та обмеженими в цивільній дієздатності спадкоємцями. Зазначені особи вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не відмовилися від її прийняття.
При цьому, якщо трансмітент постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини або стосовно нього діє правова презумпція прийняття спадщини, механізм спадкової трансмісії не може бути задіяний. Це зумовлено тим, що трансмітент встиг за життя прийняти спадщину, що відкрилася після смерті спадкодавця. Тобто відповідне право вже реалізоване, у зв’язку з чим воно не може перейти в порядку спадкової трансмісії.
Спадкову трансмісію важливо відрізняти від спадкування за правом представлення:
- Спадкова трансмісія можлива як при спадкуванні за законом, так і при спадкуванні за заповітом, тоді як спадкування за правом представлення виникає лише при спадкуванні за законом.
- Спадкова трансмісія виникає тоді, коли трансмітент помер після відкриття спадщини, але не встиг її прийняти. У разі ж смерті спадкоємця до відкриття спадщини, застосовується спадкування за правом представлення.
- За спадкової трансмісії не обмежується коло спадкоємців – трансміссарів. Головне, щоб особа закликалася до спадкування після смерті трансмітента. Водночас при спадкуванні за правом представлення ст. 1266 ЦК України обмежує коло спадкоємців.
Визначальним для правильного застосування ст. 1276 ЦК України є відповідь на питання: чи повинен трансміссар для прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії після смерті першого спадкодавця в установлений законом строк здійснити своє право на прийняття спадщини шляхом подання заяви про прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії чи достатньо прийняти спадщину шляхом подання заяви про прийняття всієї спадщини лише відносно трансмітента?
До трансміссара переходить лише право на прийняття спадщини, яким особа може скористатися, а не сама спадщина. Перехід же спадкового майна є наслідком реалізації права на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця. Не належить до об’єкта спадкової трансмісії право на прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті трансмітента, адже це є самостійним суб`єктивним правом, відмінним від права на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця.
У разі застосування механізму спадкової трансмісії мають місце дві спадщини, що відкрилися:
1) після смерті спадкодавця;
2) після смерті трансмітента.
Трансміссар має право на прийняття:
– спадщини в порядку трансмісії;
– спадщини, що відкрилася після трансмітента.
Це два самостійних суб’єктивних цивільних права, які можуть бути реалізовані незалежно одне від одного. Спадкоємці трансмітента можуть прийняти спадщину в порядку спадкової трансмісії і відмовитися від прийняття спадщини або, навпаки, можуть прийняти спадщину після смерті трансмітента і відмовитися від прийняття спадщини, що відкрилася у зв`язку зі смертю першого спадкодавця. Дії трансміссарів у цих двох самостійних правовідносинах незалежні та мають різні правові наслідки.
Таким чином, перехід права на прийняття спадщини відповідно до ст. 1276 ЦК України не є компонентом спадщини, що відкрилася після смерті трансмітента. Трансміссар, здійснюючи право на прийняття спадщини, набуває спадкової маси не від трансмітента, який так і не встиг її прийняти, а від першого спадкодавця. Утім до трансміссара переходить право не лише прийняти спадщину, а й відмовитися від її прийняття, адже спадкоємець завжди має варіантність поведінки – він не зобов’язаний набувати тих прав і обов’язків, що мав за життя спадкодавець та які не припинилися внаслідок його смерті.
У разі переходу права на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії застосовуються як загальні правила, що регламентують способи, строки прийняття спадщини та відмови від її прийняття, так і спеціальні норми переходу права на прийняття спадщини до трансміссара.
На підставі викладеного можна дійти висновку, що оскільки право трансміссара на прийняття спадщини в порядку трансмісії та право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті трансмітента є самостійними суб’єктивними цивільними правами, то спадкоємець має вчинити самостійні юридичні дії, які засвідчували б його волевиявлення, спрямоване на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця (в порядку спадкової трансмісії), так і після смерті трансмітента (спадкоємця за заповітом або за законом, який помер після відкриття спадщини після смерті першого спадкодавця і не встиг її прийняти), зокрема подати дві окремі заяви про прийняття кожної із спадщин або в одній заяві зазначити про прийняття обох спадщин (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 р., справа № 720/2683/19, провадження № 61-15347св20, посилання).
Таким чином, спадкова трансмісія за своєю природою є інструментом спадкового правонаступництва, юридико-технічним прийомом, що забезпечує перехід спадщини від спадкодавця до трансміссара. Перехід права на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії не є окремим видом спадкування або випадком сингулярного наступництва при спадкуванні. Отже, є підстави розглядати спадкову трансмісію як особливий порядок здійснення права на спадкування.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
