Чи можна стягнути з боржника суму в іноземній валюті без зазначення еквіваленту в гривні: думка Верховного Суду

Верховний Суд, вирішуючи питання стягнення грошової суми в іноземній валюті, неодноразово наголошував, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

З аналізу правових норм Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України. У разі укладення цивільно-правових угод сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти — фізичні особи, які перебувають на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто фактично суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Тлумачення статей 1046 та 1049 Цивільного кодексу України дає змогу зробити висновок, що належним виконанням зобов’язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, в розмірі та в тій валюті, яка визначена договором позики, а не виключно в національній валюті України.

Нагадаємо, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Конституція не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законами України «Про валюту і валютні операції» та «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Прийнятий у 2019 році Закон України «Про валюту і валютні операції» встановлює винятки щодо яких при можливе використання іноземної валюти. Так, усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за:

1) операціями зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (у тому числі дивідендів) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій;

2) операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії;

3) операціями з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1-5 частини другої та частиною третьою статті 9 цього Закону, що надаються небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій;

4) операціями з розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій, казначейських зобов’язань України, номінованих в іноземній валюті, якщо це передбачено проспектом цінних паперів (умовами їх розміщення);

5) операціями з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, якщо ініціатором або отримувачем за такою валютною операцією є банк;

6) іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами Національного банку України.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі №723/304/16-ц суди першої та апеляційної інстанцій, помилково зазначили у своїх рішеннях висновок про стягнення з відповідача на користь позивачів боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні.

Свобода здійснення валютних операцій передбачає право фізичних та юридичних осіб — резидентів укладати угоди з резидентами та (або) нерезидентами та виконувати зобов’язання, пов’язані з цими угодами, у національній валюті чи в іноземній валюті, у тому числі відкривати рахунки у фінансових установах інших країн.

Так, у справі №761/12665/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Як зазначив Верховний Суд, заборона укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України, відсутня.

А отже, укладення договірних зобов’язань в іноземній валюті та їх виконання не суперечить чинному законодавству.

Аналогічні правові висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду справах:

• № 761/12665/14-ц,
• № 373/2054/16-ц,
• № 464/3790/16-ц.  

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Верховний Суд розтлумачив термін «преюдиційні факти».

Крім того, ми писали, що Велика Палата винесла постанову на виконання рішення ЄСПЛ у справі довічно засудженого.