Покази свідків не можуть бути єдиною підставою встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки

Показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а наявність у сторін дитини свідчить лише про те, що сторони до укладання шлюбу мали відносини як чоловік та жінка.

На цьому наголошував Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової плати Касаційного цивільного суду у справі № 738/1452/17.

Обставини справи

Громадянин України звернувся із позовом до особи_2 , в якому просив встановити факт проживання з відповідачем однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 1997 року по 25 грудня 2007 року, визнати домоволодіння їхньою спільною сумісною власністю, визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку та поділити в натурі вказане між ним та відповідачем у рівних долях.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 1997 року по 2002 рік проживав однією сім’єю з відповідачем без реєстрації шлюбу. У 2002 році у них народилася спільна дитина. З 2002 року по 2005 рік вони всі разом проживали у будинку, який належав йому на праві приватної власності.

У 2005 році за спільні кошти був придбаний будинок, який зареєстрували на відповідача. У 2007 році вони офіційно уклали шлюб. Після продажу у 2013 році його власного будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, отримані грошові кошти були витрачені на ремонт та поліпшення будинку.

Позивач вказував, що здійснені за період шлюбу поліпшення будинку є істотними, а отже, він є об`єктом права спільної сумісної власності, тому підлягає поділу. Після розірвання у 2017 році їхнього шлюбу він намагався у добровільному порядку вирішити питання розподілу спільно нажитого майна – житлового будинку та земельної ділянки, проте відповідач не погоджувалась, що змусило його звернутись до суду за захистом своїх прав.

Рішення судів

Менський районний суд у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з недоведеністю позивачем факту спільного проживання на час придбання спірного будинку, його вимога про визнання домоволодіння спільною сумісною власністю, визнання за ним права власності на 1/2 частину нерухомого майна та його поділ у натурі є безпідставною. Крім цього, позивачем не надано доказів вартості домогосподарства до його поліпшення та після, що позбавило суд можливості визначити, чи відбулось істотне збільшення вартості майна внаслідок спільних трудових і грошових затрат та коштів позивача, отриманих від продажу власного будинку.

Постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслюють, що пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв’язках. Обов’язковою умовою для визнання їх членами сім’ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. 

Також ВС наголошує, що для визнання майна спільною власністю на підставі статті 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім`єю без шлюбу – у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ВСУ від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:

1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);

2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

ВС підкреслює, що доводи касаційної скарги про те, що факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 1997 року по 2007-й, в тому числі і на час придбання відповідачем спірного домоволодіння, підтверджується показаннями свідків.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо існування між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, та придбання спірного житлового будинку за їх спільні сумісні кошти або спільною працею у матеріалах справи відсутні.

Не можна погодитися з доводами касаційної скарги про те, що наявність у сторін спільного сина може свідчити про наявність у сторін по справі спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а свідчить лише про те, що сторони до укладання у 2007 році шлюбу мали відносини як чоловік та жінка, проте не свідчить про утворення родини та спільність побуту.

Враховуючи наведене, колегія суддів, залишила касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.

Також ми повідомляли про поділ майна подружжя: яке майно є спільною сумісною власністю.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.