Чи треба впроваджувати кримінальну відповідальність за керування транспортними засобами у стані сп'яніння: на що звертають увагу суди

Як відомо, 1 липня 2020 року набрав чинності закон щодо введення інституту кримінальних проступків № 2617-VIII. За цим законом такий склад правопорушення, як керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, перенесли із статті 130 КпАП до числа кримінальних проступків (ст. 286-1 КК України). Втім, вже 2 липня Президент Володимир Зеленський підписав зміни до цього закону та відповідний склад знов повернувся до переліку адміністративних правопорушень.

Такі пертурбації вже нарікли «першою алкогольною амністією», оскільки всі провадження, розпочаті у судах за ст. 130 КпАП, підлягали закриттю відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 247 КпАП (провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність).

Суди, безумовно, не змогли залишитися осторонь таких змін, що вплинуть на судову практику.

Зокрема, минулого тижня голова Херсонського апеляційного суду Олександр Коровайко та заступник голови суду Володимир Заіченко разом із колегами обговорили останні новели законодавства щодо запровадження кримінальної відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою (ст. 255-1 КК; 255-2 КК; 255-3 КК України), та зміни у зв’язку із запровадженням інституту кримінальних проступків.

В ході обговорення судді судової палати з розгляду кримінальних справ зауважили, що запровадження інституту кримінального проступку насамперед змінює ідеологію закону про кримінальну відповідальність та, відповідно, концептуальні підходи до правового регулювання кримінально-правових відносин.

Водночас, запровадження і поспішне скасування внесених раніше змін до ст. 130 КУпАП та самої пропонованої ст. 286-1 КК України щодо криміналізації відповідальності за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, на жаль, демонструють  відсутність визначеності у законодавчому регулюванні у цій сфері і негативно впливають на правозастосування.

Детальніше про значення для національного кримінального права та судової практики запровадження інституту кримінальних проступків «Судово-юридичній газеті» розповів голова Херсонського апеляційного суду, суддя судової палати з розгляду кримінальних справ, доктор юридичних наук Олександр Коровайко.

Досить нетривалий час у законодавстві проіснувала ст. 286-1 КК України, яка передбачала кримінальну відповідальність за керування транспортними засобами особами у стані сп’яніння. Все ж, чи є виправданою спроба запровадження саме кримінальної відповідальності за подібні правопорушення?

Обговорюючи питання доцільності посилення юридичної відповідальності за вчинення того чи іншого правопорушення і встановлення  кримінальної відповідальності, на  мій погляд, варто вдатися до ретроспективного  аналізу, звертаючись до статистичних даних у контексті  зазначеного питання та наявного досвіду його вирішення в інших країнах.  

У такий спосіб  ми можемо об’єктивно поглянути на  сутність проблеми і зробити висновок щодо  необхідності існування такого виду юридичної відповідальності саме як правового засобу запобігання та захисту суспільства від протиправних дій у цій сфері.  

Лише короткий період наглядно  ілюструє, що проблема  безпеки на дорогах  країни в означеному аспекті дійсно існує.

Так, до прикладу, упродовж  2018 року в порядку апеляційного перегляду судових справ за процедурою,  передбаченою КУпАП, в  судах апеляційної  інстанції нашої держави перебувало 12411 проваджень  за апеляційними скаргами  у справах про керування транспортними засобами у стані сп’яніння, що становило 47% від загальної кількості оскаржень у справах про адміністративні правопорушення усіх категорій.

При  дещо загальному зменшенні у 2019 році кількості судових справ цієї категорії,  які підлягали апеляційному перегляду, а саме  – 11283,  у порівнянні  з усіма  іншими справами про адміністративні порушення, це  співвідношення склало вже 48,6% .

Зокрема, частка справ про керування транспортними засобами особами у стані сп’яніння, які підлягали перегляду  Херсонським апеляційним судом у 2018 році, склала 43,9% від загальної кількості апеляційних скарг у справах про адміністративні правопорушення;  у той же час у 2019 році – вже 53,1%.

Очевидно, що збільшення кількості адміністративних правопорушень вказаної категорії останнім часом залишається сталою і невтішною тенденцією, не дивлячись на те, що законодавцем вкотре посилюється адміністративна відповідальність за вказані порушення.

І ця тенденція зберігається і надалі. Так, за перше півріччя 2020 року у провадженні Херсонського апеляційного суду перебувало 48,2% справ зазначеної категорії, це вказує на те, що навіть посилення адміністративної відповідальності не стало стримуючим фактором і  є серйозною загрозою у сфері безпеки дорожнього руху.

Підтвердженням цьому є і високий рівень смертності та травмувань  унаслідок дорожньо-транспортних пригод, спричинених керуванням транспортними засобами особами у стані сп’яніння. Так, лише з січня до травня 2020 року в Україні сталися 1664 дорожньо-транспортні пригоди за вказаної причини, з яких 18% - з постраждалими (49 осіб загинуло, 386 осіб було травмовано).

Загалом, під час обговорення у судовій палаті останніх змін до законодавства, нас з колегами об’єднала думка, що питання посилення юридичної відповідальності та віднесення складу адміністративного правопорушення,  передбаченого ст. 130 КУпАП, у площину кримінально-правого регулювання залишається актуальним і справа лише в часі повернення до цього питання.

Що ж до досвіду інших держав, з огляду на характер вказаного правопорушення та на потребу у забезпеченні превентивного впливу на прояви подібної протиправної поведінки, у тому числі шляхом встановлення кримінального покарання, він  має місце в багатьох європейських країнах, зокрема в Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Іспанії та інших державах. При цьому, цікавою є практика європейських держав щодо встановлення адміністративної та кримінальної відповідальності за керування транспортними засобами у стані сп’яніння залежно від визначеного у законодавстві кожної країни гранично допустимого рівня алкоголю у крові особи, повторності вчинення такого порушення та його наслідків.

У той же час, загальновідомим є факт про значно нижчий рівень керування транспортними засобами у стані сп’яніння і наслідків від цього у більшості європейських держав.

Олександре Івановичу, а як в цілому Ви оцінюєте запроваджені зміни щодо кримінальних проступків для української правової системи?

Загалом ідея запровадження інституту кримінальних проступків була започаткована ще в 2008 році на рівні Концепції реформування кримінальної юстиції України. В 2012 році було прийнято Кримінальний процесуальний кодекс України, у якому, виходячи з  диференціації кримінальних правопорушень,  визначено деякі особливості досудового розслідування  кримінальних проступків з відтермінуванням  дії у цій частині до прийняття відповідного закону.

А тому, саме із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 №2617-VIII з 1 липня 2020 року відбулися очікувані зміни, які стали реальним кроком до імплементації інституту кримінальних проступків в правову систему України.

З цією метою введено легальні визначення юридичних понять «кримінальне правопорушення», «кримінальний проступок» залежно від ступеня суспільної небезпеки, сформовано перелік кримінальних проступків, визначено основні засади спрощеного досудового розслідування у формі дізнання, запроваджено відмінні правові наслідки, тобто їх відсутність (від тих, які існують  щодо кримінальних правопорушень), як наприклад,  за готування до кримінального проступку, так і  наслідки для особи після відбуття покарання за скоєння проступку тощо.   

За своєю сутністю це є оновленням парадигми вітчизняного кримінального законодавства, яка у свою чергу базується на стандартах поширеної у законодавстві інших європейських держав практики розмежування проступків та злочинів і диференціації юридичної відповідальності за їх вчинення (Польщі, Латвії, Литви, Естонії, Австрії, Італії, Франції, Швейцарії, ФРН та інших).

Відповідаючи на питання щодо ефективності внесених змін, варто зазначити про  ті очікування правової спільноти, які  покладаються на інститут кримінальних проступків, серед яких: зменшення навантаження на органи досудового слідства, яке завдяки спрощенню процедури розслідування певних категорій кримінальних правопорушень має забезпечити швидке досудове  розслідування у формі дізнання та, відповідно, більш  ефективне розслідування тяжких та особливо  тяжких злочинів; прискорення судового розгляду, кінцевою метою якого є  забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень.

Водночас про  дієвість згаданих змін та подальший розвиток цього правового інституту можна буде вести мову лише через певний час, адже  наразі правоохоронна та судова системи тільки  починають працювати в умовах оновленого законодавства. І саме в процесі практичної діяльності створюватиметься новий досвід та подальші шляхи удосконалення механізмів реалізації ідеї розмежування злочинів та проступків.

Сподіваємось, що запроваджені законодавчі зміни сприятимуть виконанню завдань кримінального провадження, визначених  ст. 2 КПК України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.