ВС роз’яснив, чи є фіктивним договір поруки з невідомим боржнику поручителем

16:59, 5 марта 2021
Верховний Суд висловився щодо фіктивності договору поруки.
ВС роз’яснив, чи є фіктивним договір поруки з невідомим боржнику поручителем

Укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин із боржником («невідомий боржнику поручитель») є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов’язання. Цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, зокрема на їх спрямування на зміну територіальної юрисдикції (підсудності) спорів, що випливають з основного зобов’язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов’язанням.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 904/2979/20.

Обставини справи

Так, із матеріалів справи відомо, що Товариство з обмеженою відповідальністю «С» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «А» та товариства з обмеженою відповідальністю «Т» про визнання недійсним укладеного відповідачами договору поруки, на підставі статей 215, 234 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані фіктивністю оспорюваного договору, який, за твердженням позивача, укладався не з метою настання реальних наслідків, а з метою приховати справжні наміри його сторін - змінити територіальну юрисдикцію (підсудність) пред'явлення позову про стягнення заборгованості за укладеним ТОВ «С» (лізингоодержувач) та ТОВ «А» (лізингодавець) договором фінансового лізингу, а також іншими укладеними договорами поруки, на Господарський суд Дніпропетровської області (за місцезнаходженням ТОВ «Т»).

Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи, що позивач не є стороною Договору поруки, а оспорюваний договір направлений на реальне настання правих наслідків та частково виконувався сторонами.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду, в позові відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що позивач не довів обставин, з якими закон пов'язує наявність підстав для визнання фіктивним оспорюваного Договору поруки; не довів, яким чином, внаслідок укладення цього договору, порушені його права. За відсутністю належного обґрунтування порушеного права позивача укладенням оспорюваного правочину, в якому останній не є стороною, відсутні підстави для визнання його недійсним.

 Висновок Верховного Суду

Щодо фіктивності договору поруки

Так, ВС підкреслив, що договір поруки є двостороннім, він укладається між кредитором і поручителем. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов’язанні, забезпеченому порукою. Обов’язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки, хоча укладення тристороннього договору між кредитором, боржником і поручителем ЦК України не забороняє і не є звичною діловою практикою. 

Таке регулювання (можливість укладення договору поруки без згоди боржника) відповідає загальному підходу цивільного законодавства про можливість відступлення кредитором своїх вимог без згоди боржника (стаття 516 ЦК України).

Також Судді ВС зазначили, що суд, з'ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з'ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення. Оскільки договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети (за виключенням випадків коли поручитель бере плату за свої послуги з боржника відповідно до статті 558 ЦК України), то суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з'ясувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором і чи є такі мотиви добросовісними.

Відповідно до усталеної ділової практики боржнику відома особа поручителя і презюмується наявність певних відносин між боржником та поручителем (родинних, особистих, ділових, корпоративних, відносин пов'язаності, афілійованості, економічної залежності чи підпорядкування тощо). Саме ці відносини з боржником, як правило спонукають поручителя взяти на себе додатковий економічний тягар і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов’язань боржника.

ВС відзначив, що укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин із боржником («невідомий боржнику поручитель») є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов’язання. Цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, зокрема на їх спрямування на зміну територіальної юрисдикції (підсудності) спорів, що випливають з основного зобов’язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов’язанням.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ «Т» як поручитель частково виконав оспорюваний договір поруки (сплатив 09.06.2020 року 100 грн на користь ТОВ «А»), а ТОВ «А» як кредитор прийняв часткове виконання. На думку суду, зазначені обставини свідчать, що обидві сторони оспорюваного договору вчинили певні дії, спрямовані на його фактичне виконання. Отже, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, та даний правочин не може визнаватися фіктивним.

ВС нагадав, що у постанові від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18 Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що: у разі, коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний; фактичне вчинення відповідачами дій на виконання своїх обов'язків за договором поруки спростовує аргументи позивача про відсутність у відповідача наміру взяти на себе обов'язки позивача за основним зобов'язанням та про його укладання сторонами без спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного вище, Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне уточнити правовий висновок, що міститься у постанові від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, таким чином:

- при застосуванні приписів статті 234 ЦК України у вирішенні питання щодо того, чи наявні наміри сторін договору поруки щодо створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, несуттєве, часткове виконання (в порівнянні з розміром основного зобов’язання) поручителем своїх обов’язків за договором поруки не завжди свідчить про те, що оспорюваний правочин не є фіктивним, цей факт потрібно оцінювати у сукупності з іншими встановленими судами обставинами, на які посилається заінтересована особа.

Водночас, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав або інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено (відповідна позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Щодо порушеного права або інтересу позивача

ВС наголосив, що при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов’язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів, яким чином внаслідок укладення оспорюваного договору поруки порушено зі сторони відповідачів його права чи інтереси.

Основним аргументом позивача, з яким не погодилися суди попередніх інстанцій, було те, що відповідач використав оспорюваний договір для досягнення іншої, протиправної мети, а саме для штучної зміни територіальної юрисдикції (підсудності) справи.

Втім, Верховний Суд не погодився з тим, що позивач не є заінтересованим у розгляді даної справи за належною територіальною юрисдикцією (підсудністю).Позивач у даній справі неодноразово стверджував, що оспорюваний договір поруки укладений з метою зміни територіальної юрисдикції (підсудності) і саме в цьому вбачав порушення своїх інтересів. Таким чином, йдеться про те, що позивач вимагає визнання недійсним оспорюваного договору поруки для захисту свого процесуального інтересу, а не цивільно-правового.  

ВС зауважив, що потрібно розмежувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 43 ГПК України зловживанням процесуальними правами є необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою. Частина третя цієї статті передбачає, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Таким чином, ТОВ «С», як учасник справи (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача) інтереси якого могли бути порушені штучним об’єднанням позовних вимог з метою зміни територіальної юрисдикції (підсудності) цієї справи, може використати передбачені господарським процесуальним законодавством способи захисту від зловживання процесуальними правами іншими учасниками процесу.

Водночас, ВС враховується й та обставина, що ТОВ «С» є боржником за Лізинговим договором, і як боржник за основним зобов’язанням, товариство може бути зацікавленим у затягуванні судового розгляду справи про стягнення кредитором як управленою особою боргу з поручителів. Такий додатковий інтерес не є легітимним і не підпадає під судовий захист. У зв’язку з цим суд критично поставився до дійсних мотивів позивача з позовною заявою у цій справі.

Недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання обов`язків чи уникнення сплати боргу боржником (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 18.09.2019 у справі № 200/4202/14-ц).

Враховуючи викладене, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ «С» не довело наявність цивільно-правового інтересу у визнанні оспорюваного Договору поруки.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Следите за самыми актуальными новостями в наших группах в Viber и Telegram.
Плюс 600 млн на суди та відстрочка виконання рішень по соціальним спорам: чи підтримають депутати
Плюс 600 млн на суди та відстрочка виконання рішень по соціальним спорам: чи підтримають депутати
Loading...
Сегодня день рождения празднуют
  • Наталія Половінкіна
    Наталія Половінкіна
    суддя Чернівецького апеляційного суду
  • Наталя Шаптала
    Наталя Шаптала
    голова Конституційного Суду України у 2019 р.
  • Анатолій Ясельський
    Анатолій Ясельський
    голова Святошинського районного суду міста Києва
  • Наталія Новікова
    Наталія Новікова
    суддя Господарського суду Харківської області
загрузка...