Комітет переглянув власне рішення щодо законопроекту про адміністративну процедуру

15:39, 18 марта 2021
Законопроект про адміністративну процедуру довелося повторно рекомендувати до другого читання через висновок Головного юридичного управління.
Комітет переглянув власне рішення щодо законопроекту про адміністративну процедуру
Следите за актуальными новостями в соцсетях SUD.UA

Комітет з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування на своєму засіданні 17 березня змінив своє рішення від 3 березня 2021 року, яким було рекомендовано Верховній Раді ухвалити у другому читанні законопроект про адміністративну процедуру (реєстр. № 3475).

Про те що Верховній Раді повторно рекомендували ухвалити законопроект, повідомив у соцмережах нардеп Андрій Стріхарський.

Попередньо, Комітет на засіданні 3 березня 2021 року рекомендував Верховній Раді ухвалити законопроект в другому читанні та в цілому. Проте вже 17 березня Комітет переглянув своє рішення, переглянувши перелік правок, які були враховані в законопроекті.

Приводом для цього стали зауваження Головного юридичного управління апарату Верховної Ради України, Управління документального забезпечення та Мін’юсту до законопроекту. Зауваження надійшли в Комітет вже після того, як комітет ухвалив висновок про передачу проекту акта в сесійну залу. Внаслідок цього голова підкомітету з питань адміністративних послуг та адміністративних процедур Лариса Білозір вимушена була просити повторно розглянути зазначений законопроект. Тому Комітет розглянув 20 пропозицій до законопроекту та переглянув 19 поправок, які раніше були враховані. Тож, в цілому врахували 220 поправок, 135 врахували частково, 12 врахували редакційно і 426 відхилили.

Зауваження Головного юридичного управління торкаються:

1) термінології;

2) принципів адміністративної процедури;

3) представництва особи;

4) процедури виконання рішень;

5) відсутності права на судовий захист або навпаки його наявності за відсутності процесуальних механізмів його реалізації;

6) відсутності законопроектів про внесення змін до суміжного законодавства;

7) прав, обов’язків та статусу осіб, які беруть участь в адміністративній процедурі;

8) відводів та зовнішнього контролю;

9) представництва осіб.

Окремі положення, на думку юристів, виглядають такими, що не відповідають Конституції, а також потребують редакційного доопрацювання, оскільки містять окремі термінологічні неточності та неузгодженості.

Зокрема, дискусійною є частина третя статті 79 проекту, якою встановлено, що «у разі відсутності адміністративного органу вищого рівня скарга щодо прийнятого адміністративного акта, процедурних рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу подається до того самого адміністративного органу, який прийняв адміністративний акт, вчинив процедурні дії та/або прийняв процедурне рішення чи допустив бездіяльність, що оскаржуються, якщо при ньому утворено комісію з розгляду скарг. Такий адміністративний орган має статус суб’єкта розгляду скарги».

Діяльність комісії з розгляду скарг, яка буде переглядати рішення свого ж адміністративного органу, як правило, викликатиме сумніви щодо об’єктивності та неупередженості такої комісії під час здійснення нею «квазі-судових» повноважень.

Низка зауважень стосується виконавчого провадження.

 Наприклад, у частинах перших статей 93, 94, абзаці другому частини третьої статті 96 проекту вживається формулювання «законодавство про виконавче провадження». При цьому у частині п’ятій статті 96 проекту зроблено посилання на закон про виконавче провадження.

Термін «законодавство» є значно ширшим за поняття «закон», оскільки включає як закони, так і підзаконні акти. З огляду на це, а також враховуючи, що питання примусового виконання судових рішень та рішень інших органів регулюються Законом України «Про виконавче провадження», слова «законодавство про виконавче провадження», «закон про виконавче провадження» юристи запропонували замінити словами «Законом України «Про виконавче провадження».

Частиною п’ятою статті 96 проекту пропонується встановити, що «рішення адміністративного органу про накладення на зобов’язану особу - адресата адміністративного акта грошового стягнення є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому законом про виконавче провадження». Інакше кажучи, таке рішення органу набуває статусу виконавчого документа.

Юридичне управління припускає, що штучне розширення переліку рішень органів державної влади, пов’язаних, зокрема із застосуванням фінансових санкцій, інших заходів впливу, які підлягатимуть примусовому виконанню виконавцями, також може призвести до перевантаження виконавців зростаючою кількістю проваджень, які він не спроможний буде виконати фізично.

Крім того, статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені вимоги до виконавчого документа. Однак вимог до виконавчого документа, зокрема щодо його змісту та оформлення, строку пред'явлення до виконання проект не містить, що нібито не узгоджується із Законом України «Про виконавче провадження».

До того ж наведеними положеннями проекту не враховано й те, що рішення адміністративного органу про застосування заходів впливу, яке підлягатиме примусовому виконанню, з урахуванням статті 55 Конституції України, одночасно може бути оскаржено в судовому порядку.

Крім того, у частині першій статті 96 проекту, відповідно до якої визначатиметься розмір стягнення, що накладається на зобов’язану особу у разі, коли нею адміністративний акт не виконано, розмір такого стягнення визначається у прив’язці до розміру мінімальної заробітної плати, в той час як у Кримінальному кодексі України та Кодексі України про адміністративні правопорушення розмір штрафу визначається у прив’язці до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Стаття 100 проекту присвячена оскарженню застосування заходів впливу. Частиною другою цієї статті встановлено, що рішення щодо скарги приймається органом розгляду скарги протягом десяти календарних днів з дня її отримання.

Таким чином із зазначених положень проекту вбачається оскарження рішення з цього питання лише в адміністративному порядку та не передбачено можливості його оскарження в суді.

Окрему увагу управління приділило питанню представництва.

Відповідно до речення другого частини першої статті 31 законопроекту «особа не має права брати участь в адміністративному провадженні або у вчиненні окремих процедурних дій через її представника у разі, якщо законом передбачена особиста участь такої особи». Однак наведене положення суперечить положенням Конституції та законів України. Так, згідно зі статтею 1312 Конституції України «для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура». Водночас відповідно до частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав». Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що «адвокатська діяльність – незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту». А пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що «представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов’язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов’язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні». До того ж частиною першою статті 237 Цивільного кодексу України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє».

Таким чином, представництво особи в органах державної влади чи місцевого самоврядування є видом професійної правничої допомоги, яка гарантована Конституцією України.

Тобто, визначені законопроектом обмеження щодо участі особи в адміністративному провадженні через її представника у разі, якщо законом передбачена особиста участь такої особи, фактично позбавляє особу права на правову допомогу, чим не узгоджується із положенням Конституції та законів України.

Раніше  Рада направила в КСУ проект про зміни до Конституції, яким встановлюється порядок призначення керівників НАБУ та ДБР.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Нестандартный подход к разделу имущества и получению алиментов при разводе – прямой эфир
Telegram канал Sud.ua
Нестандартный подход к разделу имущества и получению алиментов при разводе – прямой эфир
Главное о суде