Стягнення боргу за розпискою: що повинні виявляти суди, досліджуючи боргові розписки чи договори позики

У разі пред’явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов’язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такого висновку дійшов  Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/11670/17.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики у розмірі 15 600, 00 грн.

На обґрунтування позову посилався на те, що 03 червня 2016 року відповідач отримала від позивача грошові кошти в борг у розмірі 15 600, 00 грн, що підтверджується розпискою від 13 червня 2016 року, яка написана власноруч відповідачем та передана позивачу.  Згідно із наведеною розпискою відповідач зобов’язана повернути отримані від позивача грошові кошти до 13 червня 2017 року. Пізніше позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, які він надав відповідно до розписки, написаної власноруч, але відповідач проігнорувала вимогу, з нею втрачені контракти.

Відповідач позов не визнала, звернулася із зустрічним позовом, який мотивувала тим, що у 2014 році, перебуваючи на пенсії, шукала роботу, у зв’язку із чим познайомилася із родиною позивача. Після співбесіди їй запропонована робота продавцем.  Вона написала заяву про прийом на роботу стажиста продавця. Заробітна плата виплачувалася щотижня. На вимогу роботодавця заяву про прийом на роботу стажистом продавця вона писала щомісяця.

Пізніше родина позивача взяла в оренду у торгівельному центрі торгові точки з торгівлі ювелірними виробами. У ювелірному відділі працювали два продавця. У кінці травня, домовившись із позивачем, вона на тиждень пішла у відпустку. Вийшовши на роботу після відпустки, другий продавець, який працювала разом з нею, вранці передала їй картонну коробку із ювелірними виробами старих колекцій, які не продавалися, та просила покласти в сейф. Перед обідом цього ж дня виявилося, що ця картонна коробка зникла, про що було повідомлено позивача. Отримавши цю інформацію, позивач призначив та провів у відділі переоблік. У результаті переобліку виявлено нестачу товару на суму 23 968, 00 грн, яку позивач вимагав сплатити

Відповідач зазначала, що інший продавець в категоричній формі відмовилася від оплати нестачі. Позивач своїм рішенням поклав відповідальність на відповідача та зобов’язав її відшкодовувати вартість ювелірних виробів, що зникли.

Цього ж дня відповідач у рахунок часткового погашення нестачі, зняла з себе та передала позивачу власний золотий ланцюжок вагою 6,05 грамів, який позивач оцінив у 6 294, 00 грн. Крім цього, вона погодилася на те, що не отримає свою чергову заробітну плату у розмірі 1 050, 00 грн, яка пішла в рахунок погашення нестачі, та відпускні у розмірі 1 000, 00 грн, які також були враховані позивачем у рахунок погашення нестачі за товар, що зник. Після цього розмір нестачі залишився у 15 624, 00 грн.

У червні 2016 року позивач став вимагати від неї або сплатити йому всю суму, що залишилася, або написати розписку про отримання від нього в борг 15 600, 00 грн та надав надрукований зразок розписки, який відповідач повинна переписати власноруч.

Побоюючись залишитись без роботи, вона переписала зміст наданого зразка розписки та поставила під ним свій підпис. Фактично грошові кошти за цією розпискою вона не отримувала, та пізніше звільнилася.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні первісного позову відмовленою. Зустрічний позов задоволено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що під час роботи відповідача у ювелірному відділі виникла нестача ювелірних виробів, відповідальність за яку покладено на відповідача за первинним позовом, у зв`язку із чим і була написана розписка про отримання у борг 15 600, 00 грн, що фактично грошові кошти, зазначені у розписці, відповідачу передані не були.

З огляду на встановлені судом обставини справи суд дійшов висновку про задоволення зустрічного позову в частині визнання недійним договору позики, яким є розписка.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору,  а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і  від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що посвідчує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Також ВС зазначив, що за своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред’явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов’язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Так, у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволенні зустрічного позову, виходили із того, що під час роботи відповідача у ювелірному відділі позивача виникла нестача ювелірних виробів, відповідальність за виникнення якої покладено на відповідача, у зв`язку із чим і була написана розписка про отримання у борг 15 600, 00 грн, що фактично грошові кошти, зазначені в розписці, передані не були.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій встановили справжню правову природу правовідносин між сторонами, які виникли внаслідок трудової діяльності відповідача, та дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли контролюючі органи можуть не допустити до проведення перевірки.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.