Чому норма КПК про закриття кримінального провадження у разі скасування складу злочину має проблеми з конституційністю

Як відомо, певні склади злочинів перейшли до Кримінального кодексу ще з радянських часів, «морально застаріли» та не складали фактичної суспільної небезпеки, і тому з часом Верховна Рада виключала їх з кримінального закону. Так відбулося з низкою «економічних» злочинів, а відносно нещодавно, у 2019 році, було виключено статтю 205 КК «фіктивне підприємництво» тощо.

Відповідно до КПК кримінальне провадження у такому разі підлягає закриттю. Так, згідно пункту 4 частини першої статті 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо «набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою».

Однак за загальним правилом скасування у законодавстві певного складу злочину як підстава для закриття провадження не є реабілітуючою обставиною. Тобто, факт протиправного діяння міг і не мати місця зовсім, розслідування могло фактично не відбуватися, однак згодом на особу лягав тягар того, що вона перебувала під кримінальним переслідуванням. Саме по собі формулювання у КПК «вчинене особою» вже стверджує як доконаний факт, що особа щось вчинила.

Це не просто моральний тягар, ризики для репутації, але і - для певних категорій - втрата  професії.

Наприклад, відповідно до закону про нотаріат свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути анульовано Міністерством юстиції України у випадку закриття кримінального провадження щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав (стаття 12).

Оскаржити закриття кримінального провадження з вказаної підстави неможливо (і практика, у тому числі, Верховного Суду з цього питання досить протилежна). Тобто, це тавро залишалося у біографії особи назавжди. При цьому, не секрет, що подання заяви про відкриття кримінального провадження може використовуватися, серед іншого, і як спосіб тиску на певну особу.

8 червня Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Кротюка Олександра Володимировича щодо відповідності Конституції України положення п. 4 ч. 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу, згідно з яким кримінальне провадження закривається в разі, якщо «набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою».

Суд визнав оспорюваний припис Кодексу таким, що не відповідає Конституції України (доповідач - суддя КСУ Віктор Городовенко).

Олександр Кротюк у своїй скарзі зазначав, що оспорюване положення КПК порушує презумпцію невинуватості особи, оскільки дозволяє закривати кримінальне провадження щодо підозрюваного чи обвинуваченого без належного доведення та встановлення дійсності самого факту первинного вчинення відповідного діяння особою, а також без згоди на здійснення такого закриття самою особою, порівняно із випадками закриття кримінального провадження, що здійснюється згідно з вимогами пункту 1 частини другої та частини восьмої статті 284 КПК України.

Фактично ця норма КПК, як вважав заявник, порушувала принцип «немає відповідальності без злочину» (як і немає покарання без закону). Особу, стосовно якої хоча і закрили кримінальне провадження, у подальшому сприймають як «злочинця» із відповідними наслідками, не даючи можливості довести протилежне.

КСУ і раніше у своїх рішеннях підкреслював, що державні органи та їх посадові особи повинні дотримуватися презумпції невинуватості і утримуватися від поводження з особою як зі злочинцем, доки особу не буде визнано винною у вчиненні злочину рішенням суду, що набрало законної сили. Адже принцип презумпції невинуватості, що визначений у приписах статті 62 Конституції, містять і Загальна декларація прав людини 1948 року, і Міжнародний пакет про громадянські і політичні права 1966 року, і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У розумінні Європейського суду з прав людини (зокрема справа Грабчук проти України від 21.09.2006) «презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону». Навіть за відсутності жодного формального висновку, що існують підстави припустити, що посадова особа вважає цю особу винною, цього достатньо.

Слід зауважити, що Венеційська комісія у своєму Дослідженні «Мірило правовладдя» також вказувала, що «презумпція безвинності є доконечною в забезпеченні права на справедливе судочинство».

Позиція судів країн Європейського Союзу, зокрема, Конституційного Суду Литовської Республіки також полягає у тому, що принцип презумпції невинуватості є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя в демократичній державі, що визнає принцип правовладдя.

Нагадаємо, відповідно до статті 5 Кримінального кодексу закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Тому очевидно, що рішення КСУ не означає, що осіб тепер будуть масово переслідувати, навіть якщо скасовано певний склад злочину. На це питання дають відповідь інші норми КК та КПК.

Дане рішення означає, що законодавцю варто замислитися над адаптацією норм кримінального процесу до європейських стандартів у відповідності до принципу правовладдя.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.