Верховный Суд определил юрисдикцию спора об обжаловании приказа Минюста об отказе в удовлетворении жалобы на действия госрегистратора

Верховный Суд удовлетворил кассационную жалобу Минюста и частично удовлетворил кассационную жалобу Компании (третье лицо), отменил решение судов первой и апелляционной инстанций, направив дело на рассмотрение в суд первой инстанции.

По этому делу истец – общество – обратился в суд с иском, в котором просил признать противоправным и отменить приказ Минюста, которым ему отказано в удовлетворении жалобы на действия государственного регистратора о внесении изменений в сведения, содержащиеся в Едином государственном реестре юридических лиц, физических лиц-предпринимателей и общественных формирований (ЕГР), о руководителе и местонахождении общества и исключении сведений о лице, которое может совершать действия от имени юридического лица, и обязать ответчика повторно рассмотреть эту жалобу.

Суды предыдущих инстанций иск удовлетворили. Не соглашаясь с судебными решениями, ответчик и третье лицо обратились с жалобами в Верховный Суд; одним из доводов кассационных жалоб Минюста и Компании было нарушение административными судами правил предметной юрисдикции, поскольку спор по этому делу носит корпоративный характер и, соответственно, должен решаться в порядке хозяйственного судопроизводства. В подтверждение своих доводов жалобщики ссылались правовые выводы Большой Палаты Верховного Суда и Верховного Суда.

Що вирішив Верховний Суд

Розглядаючи касаційні скарги у цій частині, Верховний Суд врахував, що питання предметної юрисдикції спору на стадії касаційного розгляду вирішується шляхом передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, крім випадків, визначених у пунктах 1- 3 частини шостої статті 346 КАС України.

Суд також звернув увагу, що у випадку, коли у судах першої чи апеляційної інстанцій було заявлено про порушення правил предметної юрисдикції, учасник справи має обґрунтувати наявність судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.

За наявності постанови Великої Палати Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа не передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду, проте скаржник має обґрунтувати необхідність застосування судами попередніх інстанцій такої правової позиції.

Суд врахував, що Мін`юст та Компанія, як й інші учасники справи, не заявляли у судах попередніх інстанцій про порушення правил предметної юрисдикції.

Порівнюючи подібність спірних правовідносин у справах, в яких Велика Палата Верховного Суду вказала, що за наявності спору між учасниками громадської організації з приводу керівника, оскарження дій державного реєстратора не пов`язане із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, та у справі, яка розглядається, Верховний Суд дійшов висновку про їх нерелевантність.

Водночас, з усталеної судової практики Суд встановив, що спірні правовідносини щодо визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту, прийнятого за результатом розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, та зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну скаргу, є публічно-правовими, а такий спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

З огляду на це, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені у касаційних скаргах правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду сформульовані у справах, в яких предметом оскарження були реєстраційні дії, або позовні вимоги, що стосувалися зобов`язання відповідача здійснити певні реєстраційні дії, що зумовлено, головним чином, незгодою позивачів з відповідними змінами, ухваленими щодо юридичних осіб, і саме це стало підставою для проведення або скасування реєстраційних дій. За висновками Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, такі спори мають вирішуватися у порядку господарського судочинства з огляду на первинність у цих правовідносинах корпоративного елементу та похідний характер спору про правомірність наказів Мін`юсту, прийнятих відповідно до Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128.

Водночас висновок про публічно-правову природу спору, зроблений у справах, в яких предметом оскарження були виключно накази Мін`юсту за результатом розгляду скарг на рішення (дії або бездіяльність) державного реєстратора (суб`єкта державної реєстрації) з підстав порушення Мін’юстом встановленої процедури розгляду відповідних скарг або невідповідності змісту наказу Мін’юсту встановленим вимогам законодавства, але без необхідності безпосереднього втручання суду у самі реєстраційні дії та підстави їх вчинення.

Враховуючи те, що скаржники в судах першої та апеляційної інстанцій не заявляли про порушення правил предметної юрисдикції, не підтвердили наявність судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у подібних правовідносинах, розглянутих у порядку цивільного або господарського судочинства, Верховний Суд вказав на відсутність підстав передавати цю справу до Великої Палати Верховного Суду для вирішення питання предметної юрисдикції спору.

Постанова Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі №420/8202/23 (адміністративні провадження № К/990/36258/23, К/990/36151/23).

Автор: Наталя Мамченко 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.