Верховний Суд: хоча й свобода пересування може бути обмежена лише законом, але спосіб реалізації державою прав і свобод її громадян визначається потребою мобілізації оборонних людських ресурсів

Незважаючи на відсутність закону, який би безпосередньо обмежував право українського студента виїжджати за кордон, спосіб реалізації державою прав, свобод та інтересів її громадян визначається потребою мобілізації оборонних людських ресурсів для забезпечення захисту державності. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 серпня 2023 року по справі № 380/7792/22.

Так, Верховний Суд нагадав, що у Рішенні від 14.11.2001 №15-рп/2001 Конституційний Суд України підкреслив, що свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України).

КСУ у цьому Рішенні наголосив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, а не іншими нормативними актами.

Втім, як зазначив Верховний Суд у цій постанові, закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, на момент розгляду справи не прийнято.

«Такого закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, законодавцем не прийнято і станом на сьогоднішній день. Питання реалізації цих прав і свобод унормовані у національному правопорядку рядом окремих законів», - зазначив КАС ВС.

Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII.

Правила перетинання державного кордону громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів відповідно до цього Закону та інших законів.

Нормами частини першої статті 6 Закону № 3857-XII визначені підстави для тимчасового обмеження права громадянина на виїзд з України. Частиною третьою статті 6 Закону № 3857-XII визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що в Україні введено воєнний стан. Пунктом 2 Указу Президента № 64/2022 постановлено військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону «Про правовий режим воєнного стану».

Призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов`язок громадян як з`являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.

Статтею 23 цього ж Закону передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої якої призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, серед інших, не підлягають здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Громадяни, які перебувають у запасі і не призвані на військову службу або не залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час мобілізації, можуть бути відповідно до закону залучені до виконання робіт, які мають оборонний характер (частина друга статті 22 Закону № 3543-XII).

Громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті (частина шоста статті 22 Закону № 3543-XII).

Тож на підставі наведеної норми обмеження свободи пересування для військовозобов`язаних осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, пов`язане саме із оголошенням загальної мобілізації у період правового режиму воєнного стану.

Той факт, що Закон № 3857-ХІІ не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону № 389-VIII та Закону № 3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.

Оцінюючи доводи позивача про відсутність у нього на момент спроби перетину кордону будь-яких обмежень, позаяк він, як здобувач вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, колегія суддів зазначає, що вказана обставина не дорівнює звільненню його від обов`язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову. При цьому, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.

Позивач є здобувачем вищої освіти у національному закладі освіти, а тому його право на освіту у зв`язку із відмовою у перетині державного кордону не порушено, як не порушена і його свобода пересування у розумінні Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання».

Підсумовуючи вищевикладене, Верховний Суд підкреслив, що, враховуючи першочерговий пріорітет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Суд приходить до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.