Артур Ємельянов: волонтерство, допомога фронту, справедливі рішення, судова реформа та обшуки ДБР

З березня 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, на сторінці колишнього судді та заступника голови Вищого господарського суду України Артура Ємельянова у соцмережах замість адвокатських новин – регулярні повідомлення про результати волонтерської діяльності з допомоги військовим, постраждалим від злочинів держави-агресора та українцям, які вимушені були залишити свій дім.

«Зібрали та направляємо гуманітарну допомогу до Чернігова», «повернулися зі сходу України, с. Барвінкове, передали потрібне нашим хлопцям на першій лінії оборони», «були у наших захисників під Бахмутом, в Костянтинівці, Краматорську, Слов’янську, Кривій Луці та Барвінково, привезли необхідні ліки до госпіталю», «проїхали вздовж лінії фронту зі Слов’янська до Запоріжжя, привезли нашим захисникам StarLink, турнікети, тепловізор, плитоноски…», «здолали маршрут довжиною 1644 км, змогли передати генератори, їжу, берці, теплий одяг, спальні мішки та будівельні матеріали для облаштування бліндажів, передали нашим хлопцям Джип та причеп, а назад забрали 3 автомобіля на ремонт, зокрема, постраждалу після ракетного обстрілу ворога машину швидкої допомоги, яка забирала наших поранених з Бахмутського напрямку….», - з початком війни усі його ресурси, як пояснює Артур Ємельянов, були спрямовані на налагодження та розгортання мережі гуманітарних складів, пошук постачальників та долучення волонтерів.

Він не полишає і свою основну роботу, адже війна породжує нові правові дилеми, зокрема, це відшкодування збитків, спричинених агресією не лише бізнесу, але й територіальним громадам та окремим громадянам. Ці дилеми накладаються й на те, що українська судова система наприкінці 2023 року виходить на нове коло реформ.

Як сприймаються реформи людиною, що більше двох десятків років присвятила своє життя суддівській роботі, а зараз бачить їх зі сторони захисту, як поєднуються адвокат та волонтер, як війна змінює світогляд та чому він займається волонтерською діяльністю, Артур Ємельянов розповів «Судово-юридичній газеті».

Також ми поцікавилися історією з обшуками, про які нещодавно з’явилася інформація у ЗМІ, зокрема, чому через 5 років «отримало нове життя» кримінальне провадження, де Артур Ємельянов фігурує як потерпілий.  

Війна змінює свідомість

За деякий час до та у перші дні після 24 лютого 2022 року ми спостерігали, як з України їдуть різні відомі особистості. Про те, що деяких «державних діячів» раптом не виявилося на робочому місці, розповідав і Президент, згадуючи початок повномасштабного вторгнення. Чому Ви вирішили лишитися та займатися координацією допомоги армії та громадянам?

24 лютого 2022 року змінило життя всіх українців. Те, що здавалось неможливим у 21-ому сторіччі, в те, що ніхто не міг повірити – таки сталось. Війна!

У мене ніколи не виникало бажання поїхати. Буду відвертим, два-три дні з початку повномасштабної війни з рф була розгубленість та нерозуміння що робити. Перше, що приходило на думку, йти служити. Я написав заяву, і два тижні це питання стояло переді мною гостро. Але на початку березня мені почали дзвонити з проханнями про допомогу, і тоді виникла необхідність у напрямі волонтерства.

На той момент було створено кілька фондів – у Чехії, Австрії та Швейцарії, також до надання допомоги долучилися італійці.

Представники цих фондів почали телефонувати, бо у них була проблема із доставкою гуманітарних вантажів в Україну. Елементарні затрати на транспортні послуги та інше, проте без цього найнеобхіднішого не було б в Україні.

За перші 8-9 місяців роботи австрійський фонд передав не менше 400 тон вантажу. Це були гуманітарні грузи. На кордоні з Угорщиною не пропускали нічого, що могло б підпадати під категорію військового призначення, але нам вдавалося провозити плити (для бронежилетів – прим. ред.). Тоді плити були великим дефіцитом, бо Україна ще не налагодила їх виробництво. Далі пішло обмундирування, тепловізори, приціли, коптери. Їх передавали безпосередньо члени моєї родини та знайомі, які давно живуть за кордоном. Дуже багато допомагав на той час Посол України у Швейцарії Артем Рибченко, за що я йому щиро вдячний.

Перші вантажі ми здавали в Ужгородський гуманітарний центр. Згодом постало питання, здавати вантажі чи відвозити самому.

Коли ми передавали необхідне на запит Чернігівської територіальної громади, я спитав, чи дійде до них і отримав відповідь – «ми не можемо гарантувати, ми все на Київ відправляємо». Тоді я відповів, що це так не працює, і ми будемо робити по-іншому – відвозити туди, де цього потребують.

Ми почали возити напряму. Запит від хлопців, 95-та бригада знаходилися тоді в Ніжинському районі, і ми везли туди. Потім почали возити у Барвінково, тоді на Харківському напрямі було дуже важко, під Святогорськом та Барвінково знаходилися 93-тя та передислокована 95-та бригади, які тримали цей напрям протягом 4 місяців.

А потім запрацювало «сарафанне радіо», багато де потрібні були автомобілі. Я зосередився на генераторах, квадрокоптерах, автомобілях, ремонті машин, Старлінках, тепловізорах, нічних прицілах, побутових речах для військових. Багато допомагали Покровській міській раді. Їздили у Курахово, де «працює» 79-та ОДШБ. Передавали обладнання, медикаменти, автівки. Ми постійно працюємо з 6-7 бригадами.

Хлопці дякували: усмішками, приємними словами, подяками, прапорами, підписаними  бригадами, і це найкраща винагорода за нашу роботу.

Тому, коли я телефонував хлопцям та розповідав, що стосовно мене відкрили кримінальне провадження нібито «за сприяння державі-агресору» – вибачте, але таких матюків я давно не чув. Це дійсно треш.

Пройшовши за десять років крізь різні події, я розумію, що можна очікувати чого завгодно. Але є об’єктивна реальність і є те, що ти справді робиш.

Ви самостійно супроводжуєте вантажі до лінії фронту?

Так. Супроводжую вантаж, оскільки тоді є впевненість, що це точно потрапить у руки до тих людей, які цього потребують. На жаль, були випадки, коли ми передавали певним територіальним громадам, які надавали мені листи-запити з військових частин, умовно кажучи, «цвяхи, сокири, лопати». А потім знайомі телефонували та просили певні речі на ту ж частину, куди кілька тижнів тому за цим же списком я все передав. Там на кілька тон вантажу було. Я – до цієї територіальної громади, прошу акти прийому-передачі, питаю, куди усе ділося. Тому, коли я особисто доставляю, я впевнений, що це точно опиниться у військових, яким це справді потрібно.

Одне з питань, яке безпосередньо торкається війни та судів, це компенсація збитків, завданих ракетними ударами ворога по містам, селищам, домівках окремих родин. Воно вже постає, і з часом буде ще гострішим. Як Ви бачите вирішення цієї проблеми?

Сьогодні ми готуємо програму по супроводженню територіальних громад у частині питань, пов’язаних з відшкодуванням та отриманням від держави-агресора її коштів, що знаходяться за кордоном, компенсації втрат та спричиненої шкоди.

Дійсно, існує глобальна проблема. Коли за компенсацією звертаються юридичні особи, вони мають можливість найняти кваліфікованих юристів, підготувати документи.

Втім, сам собою факт спричинення шкоди і навіть візуалізація, експертиза ще не дають гарантії отримання відшкодування. Як кажуть, є процес, але важливий результат. Так от, на сьогодні наша ініціативна група готує своєрідну методичку – алгоритм дій, за яким ми будемо  реалізувати у закордонних судах рішення українських судів. Тому ми зараз ведемо діалоги з британськими юристами і готуємося до відповідної конференції.

Цей напрям, який наша група готує для того, щоб безкоштовно допомогти територіальним громадам отримати відшкодування за нанесені збитки.

Одночасно, робота української судової системи в цьому напрямку має дуже велике значення.

В Україні вже постає питання соціальних виплат військовим та членам їх родин. І, як відомо, державні органи в Україні намагаються судитися з людиною за соціальні виплати до останнього. Тому є чимало прикладів. Чи має право на існування така практика, коли ветерани чи їх родини будуть змушені судитися з державою за належні їм виплати, а держоргани будуть відмовлятися виконувати рішення судів?

Те, що відбувається внаслідок війни сьогодні, у першу чергу, змушує замислюватися про справедливість.

Наслідки війни будуть тяжкі. Коли ми переможемо та поставимо у цій війні крапку, другою складовою буде психологічний стан тих людей, які пройшли через фронт. Сьогодні вони працюють «на адреналіні», навіть ті, хто вже 7-8 років там, і я розумію, що цим людям потрібна буде допомога. Особливо, якщо наслідком стала інвалідність. І якщо держава в особі судів та інших органів не буде їх підтримувати – це буде величезна несправедливість.

Якщо почнеться протистояння військових та державних органів, то це буде велика проблема для України. І після перемоги ми отримуємо досить серйозний вибух. Цього не можна допустити. Треба відшукати способи віддати цим людям усе їм належне.

Необхідно передбачити можливість виносити і виконувати рішення по цим питанням у максимально стислі строки. А судам, при всіх не до кінця зрозумілих ситуаціях, приймати рішення на користь військових та їх сімей. Не забуваємо, вони ризикують своїм життям та втрачають здоров’я.

Про безсилля керівників судової влади на фоні чергової реформи

Сьогодні в Україні знов говорять про «нову судову реформу». Чого, на Вашу думку, ще не вистачає для завершення реформування судів?

Реформа судової системи триває з моменту проголошення незалежності України у 1991 році. Лише змінюються акценти. Єдина реформа, яка, на мій погляд, все ж була доведена до кінця – це перетворення арбітражних судів на господарські. Тоді було підготовлено новий кодекс, і до 2000-х років завершено формування господарської юрисдикції. З 2000 року фактично все, що відбувалося в судовій системі, так чи інакше стосувалося намагання або підкорити суддів, або мати можливість незаконно впливати на них, отримувати якісь преференції.

Неважливо, хто це – особи з владних структур, правоохоронні органи, громадські діячі чи інші, в будь-якому разі проблема залишається одна – наскільки суд незалежний від цих впливів.

Сьогодні, на мій погляд, найважливішим у реформуванні є баланс участі громадських діячів, міжнародних організацій, науковців та професійних суддів.

Все повинно розглядатися в аспекті законодавства та норм права. Я не виключаю, що в деяких випадках громадськість долучається, оскільки бажає продемонструвати актуальність питання, зокрема, коли це стосується резонансних справ. Якщо це меседж про важливість цього питання для суспільства – це добре. Але не секрет, що в багатьох випадках це замовлення зацікавлених осіб. Тому будь-яке втручання – це втручання.

Я спостерігав, як відбувається судочинство в інших країнах, і можу оцінити різницю між нашими реаліями та іншим світом. Не можу уявити собі, щоб за кордоном будь-хто прийшов у судове засідання та почав розповідати судді, як приймати рішення. Він буде відразу ж видалений. Якщо громадські діячі виносять якісь питання на обговорення, вони повинні мати докази та аргументи, що дають можливість це робити.

Не секрет, що різні гілки влади в Україні завжди намагалися підкорити собі суд, але суд, у більшій чи меншій мірі, протидіяв цьому, і достатньо впевнено. До тих пір, поки не склалася, як сьогодні, «імпотенція» деяких керівників судової влади.

Окремо взятий суддя не може себе захистити, у нього обмежені можливості представити свою позиція суспільству, позиціонувати себе. Він буде один проти масиву всіх впливів.

Будучи у свій час на адміністративній посаді в судовій владі, завжди вважав своїм завданням обмежити впливи на суддю і дати йому можливість спокійно працювати. Наскільки правильно та фахово виходило – це вже інше питання.

А сьогодні ми спостерігаємо безсилля. В першу чергу, воно має місце у керівників господарських судів у місті Києві. Це як перша інстанція, так і Верховний Суд – Касаційний суд господарської юрисдикції, де на сьогодні не мають бажання відстоювати позицію суддів.

У них є лише бажання відбути певний строк на посаді, займатися якимись другорядними питаннями. Як результат такої позиції, вперше за всю історію існування господарських судів, ми спостерігаємо, як під егідою укрупнення судів виникає ідея злити господарські суди з іншими. Частину справ віддати цивільній юрисдикції, частину – адміністративній, таким чином ліквідувавши господарські суди.

Мені як адвокату, який зараз перебуває по інший бік «барикад», насправді не має різниці, в якому суді захищати права клієнта. Але я знаю фахівців, які працюють в господарських судах, і розумію відмінності. Це люди, які звикли працювати швидко, розуміються не тільки в законодавстві, а і в економічних питаннях функціонування держави. Швидкість розгляду – це швидкість обертання коштів.

Наразі ж голови Касаційного господарського суду, господарського суду міста Києва не звертають увагу на ризик ліквідації підпорядкованих їм судів.

Хоча перш за все, саме керівник першої інстанції столичного суду, який є взірцевим для господарських судів, повинен протистояти спробам впливу на себе, на суддів очолюваного суду, відстоювати законність. 

Але сьогодні це нікому не потрібно. Можливо, вони не бажають розвалити систему, але точно за неї не борються.

З огляду на ті роки, які я пропрацював в господарських судах, мені сумно за цим спостерігати. Втім, кожен гідний того керівника, якого собі обрав. А судді самі обирають голів – осіб, які мають убезпечувати їх роботу.

На Ваш погляд, судді наразі залякані тим, що їх чекає далі?

Якщо є «скелети у шафі», то, значить, їм є чого лякатися.

Проте, коли ми говоримо про оцінювання у ВККС, то треба йти за певною прозорою методикою, де в результаті буде відображатися не просто бажання – «давайте цього суддю залишимо, а цього звільнимо», а будуть братися до уваги об’єктивні фактори.

І, безумовно, мають бути наслідки. Якщо ВККС, проаналізувавши обставини, приходить до висновку, що є зловживання, декларація доброчесності чи е-декларація містять недостовірні дані, результатом має бути звернення ВККС до правоохоронних органів. Але якщо немає доказів того, що суддя вчинив щось неправомірне або живе не по коштах, немає фактично доведених обставин такого, суддя має проходити ВККС, ВРП спокійно і працювати далі.

Наприклад, стосовно мене було чимало публікацій різного характеру. І я завжди кажу – пишіть, але те, що у вас є доведено та засновано на фактах, і у мене буде ніяких питань. Якщо це ж лише чутки – то треба відповідати за кожне слово. Так, мною було виграно три справи про захист честі та гідності до журналістів та ЗМІ.

Відповідно й члени ВККС та ВРП обов’язково повинні відповідати за необ’єктивні рішення. Це мають бути ваги, що дозволяють приймати законне рішення і усвідомлювати, що будуть наслідки незаконного.

Ми врешті прагнемо не охлократії, а демократичного суспільства, яке засновано на праві. А без якісного суддівського корпусу, дисциплінарної відповідальності неможливо реалізувати демократичні принципи та запит суспільства на зміни.

Наразі лунають думки про необхідність створення нових вищих спецсудів, зокрема, Вищого суду з питань інвестиції, Вищого адмінсуду тощо…

Я не бачу ніякої користі суспільству від того, що у нас буде велика кількість вищих нових судів або нових спеціалізацій.

В цілому, треба зупинитися реформувати. Довести хоча б одну реформу до кінця, і поставити у ній крапку. І далі просто – некваліфікованих чи «зашкварених» суддів – звільнити, або притягти до кримінальної відповідальності.

Як можна провести обшук у потерпілого

Кілька днів тому у ЗМІ з’явилася інформація, що у Вас провели обшуки працівники ДБР. Що це за справа?

Йдеться про події, які відбувалися ще 2018 року, і кримінальну справу, в якій я маю статус потерпілої особи.

Так, ще 14 серпня 2018 року за моєю заявою Національною поліцією було відкрито кримінальне провадження №12018110200004900 за фактами шахрайства колишніх директорів декількох компаній за кордоном. Щоб уникнути відповідальності за свої протиправні дії, ці люди сфабрикували «замах на викрадення» в Німеччині. Протягом серпня – грудня 2018 року здійснювалось розслідування за цими фактами, проводились експертизи, допити, негласні слідчі дії та інше, що загалом склало 5 томів кримінальної справи. Проте, на стадії узгодження прокуратурою підозр встановленим особам, ГПУ терміново витребувала всі зібрані проти шахраїв матеріали на «перевірку».

Майже п’ять років всі мої спроби отримати хоч якусь інформацію щодо подальшої долі цього кримінального провадження залишались без будь-якого результату. До вересня 2023 року. (посміхається – прим. ред.).

25 вересня до мене прийшли працівники ДБР з ухвалою суду, де йшлося про розслідування кримінального провадження щодо епізодів та обставин, які стали причиною мого звернення як потерпілої особи до правоохоронних органів ще в серпні 2018 року.

Таким чином, як з’ясувалось, справа «отримала нове життя», адже їй присвоїли новий номер та формально «розпочали» 9 вересня 2023 року. Хоча обставини були ті самі. Нічого нового, крім одного «але» – невідомо звідки в ухвалі суду про проведення обшуку з’явилась стаття 111-2 КК України.

За результатами обшуку, в мене не вилучили нічого, крім документів, пов’язаних з волонтерською діяльністю. А що взагалі слідчі планували знайти у потерпілого? (знову посміхається – прим. ред.).

Одночасно, в ЗМІ штучно розкручується меседж з метою умисного спотворення обставин та завдання шкоди моїй репутації як адвоката та волонтера.

Фактично, йдеться про намагання штучно «підтягнути» до справи «підтримку країни-агресора». Я розумію, що це якесь замовлення, і мене намагаються дискредитувати.

Я пов’язую всі ці події з моєю адвокатською діяльністю, оскільки перед цим я отримував певні «попередження» про те, щоб я припинив надавати правничу допомогу в одній зі справ, яка стосується стягнення заборгованості на велику суму.

Нічого інкримінувати мені по цій справі неможливо. Я розумію, що це робиться цілеспрямовано саме з метою підготувати базис для подальшого тиску.

Ви будете оскаржувати такі дії слідчих?

Ухвалу слідчого судді про проведення обшуку за чинним законодавством не можна оскаржити. Дійсно, було б правильніше, якби особа могла оскаржити незаконно проведений обшук, і притягти до відповідальності осіб, які провели його всупереч закону. Втім, чинний КПК України цього не дозволяє.

Здається, мені лишається лише чекати нових незаконних дій від слідчого або законного завершення порушеного за моєю заявою кримінального провадження. Проте, вже зараз підготовлена скарга до ВРП на дії слідчого судді, який прийняв незаконні ухвали про проведення обшуків. Також, готуються скарги на незаконні дії слідчих щодо фабрикування кримінальної справи.

Загалом, оцінюючи викладені події, що відбулися останніми днями, впевнений що у Кримінальний кодекс України треба терміново вносити доповнення про відповідальність слідчих, прокурорів та слідчих суддів у разі прийняття очевидно необґрунтованих процесуальних рішень. Порядку буде більше.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.