Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості, - Верховний Суд

Докази, отримані з порушеннями КПК України, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних; порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. Про це зазначив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 17 жовтня 2023 року по справі №455/844/16-к.

Історія справи

Суди визнали доведеним, що у 2016 році головний державний інспектор відділу митного оформлення Львівської митниці під час виконання службових обов`язків отримав неправомірну вигоду 200 доларів і 300 доларів США, що станом на лютий 2016 року становило 5 140 грн та 8100 грн відповідно, за нестворення штучних перешкод під час переміщення товарів через державний кордон України.

Вироком Шевченківського районного суду Львова від 9 лютого 2023 року його визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК, та призначено йому покарання у виді штрафу 17 000 грн, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 2 роки.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК засудженого звільнено від призначеного судом покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Ухвалою Львівського апеляційного суду вирок залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника – без задоволення.

У касаційній скарзі захисник просив закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Зазначав зокрема про те, що не підтверджена належними та допустимими доказами передача заявником грошей його підзахисному. Заявник, будучи свідком у даній справі, не допитувався у судовому засіданні, оскільки помер, проте місцевий суд у вироку про це не зазначив.

Вказує, що відомості, які були внесені до ЄРДР, не відповідають за своїм змістом викладеним у заяві від 25 січня 2016 року про вчинене кримінальне правопорушення фактам, оскільки заявник просив притягнути до відповідальності інших осіб, а не підзахисного, щодо якого ніяких відомостей про вчинення ним кримінального правопорушення у заяві не містилось, що є порушенням ст. 214 КПК.

Вважає, що внесення відомостей в ЄРДР від 25 січня 2016 року та подальше здійснення досудового розслідування вчинене з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а зібрані стороною обвинувачення докази є недопустимими на підставі п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України відповідно до доктрини «плодів отруєного дерева».

Мотиви Верховного Суду

Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив і правильно оцінив.

Зокрема, винуватість підтверджується показаннями свідків, які пояснювали, що під час перетину в лютому 2016 року кордону в напрямку України оформлення заявника здійснював працівник митниці – засуджений; рапортом; заявою про вчинення злочину; протоколами за результатами проведення НСРД; протоколами ідентифікації грошових коштів тощо.

Сторона захисту стверджувала в судах про недопустимість доказів, якими суд першої інстанції обґрунтував вину, з підстав отримання їх з порушенням встановленого КПК порядку проведення процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості:

• під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду;  
• у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.

Вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати, яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведених в ч. 2 ст. 87 КПК України, послатись на конкретний пункт цієї норми.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 ст. 87 КПК України.

Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України.

У разі встановлення іншого порушення прав і свобод людини, крім істотних, суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі, чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ та національного законодавства.

Крім того, при вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, суд в кожному конкретному випадку має встановити:

• чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії;
• чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування.

У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК України, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо:

• ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних;
• порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами.

У разі встановлення порушення, що породжує сумніви в достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути на основі інших доказів чи за допомогою проведення додаткових процесуальних дій, суд має визнати такий доказ недопустимим. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об`єктивного взаємозв`язку та взаємоузгодження.

Саме виходячи з наведених вище класифікації недопустимих доказів та критеріїв перевірки доказів на допустимість суди попередніх інстанцій перевіряли доводи захисту щодо недопустимості фактичних даних, отриманих з істотними порушеннями КПК України.

Місцевий суд, проаналізувавши всі досліджені у справі докази та надавши оцінку кожному з них в їх сукупності та взаємозв`язку, дотримуючись вимог статей 86, 87, 94 КПК України, обґрунтовано визнав доведеною винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Апеляційний суд, за результатами розгляду апеляційної скарги дійшов висновку про те, що сторона захисту, порушуючи питання щодо недопустимості доказів з підстав порушення вимог КПК України, не навела даних щодо істотного порушення прав обвинуваченого та впливу порушень КПК України на достовірність отриманих доказів.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено та обвинувачений є винним у вчиненні цього правопорушення.

Це питання було вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії події.

В рішеннях судів першої і апеляційної інстанцій наведені переконливі аргументи, чому вони визнали обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом, та чому не взяли до уваги те пояснення події, що надала сторона захисту.

З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів та вважає, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами винуватість в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 368 КК України.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.