Особливості соціального захисту громадян України, які проживають за кордоном – позиція Верховного Суду

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга фізичної особи на постанову суду апеляційної інстанції в справі за позовом цієї особи до ПФУ про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування пенсії у розмірі не нижче мінімального та зобов’язання здійснити таке нарахування та виплату пенсії за відповідний період.

У цій справі суд першої інстанції частково задовольнив позов, зокрема, визнав протиправними дії ПФУ щодо нарахування позивачу пенсії за віком у розмірі меншому за мінімальний та зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком не нижче мінімальної пенсії та з урахуванням проведених раніше виплат.

Водночас, апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними дій ПФУ щодо нарахування позивачу пенсії за віком у розмірі меншому за мінімальний та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивачу не нижче мінімальної пенсії та з урахуванням проведених раніше виплат з ухваленням у цій частині нового рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Що вирішив Верховний Суд

Переглядаючи постанову апеляційного адміністративного суду в касаційному порядку, Верховний Суд лише частково погодився з вищенаведеними висновками, а саме – скасував постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у визнанні протиправними дій ПФУ щодо нарахування позивачу пенсії за віком у розмірі меншому за мінімальний та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком не нижче мінімальної пенсії та з урахуванням проведених раніше виплат.

У цій частині Суд ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, а саме - зобов`язав ПФУ здійснити перерахунок та виплату призначеної позивачу пенсії у розмірі, що відповідає положенням статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Верховний Суд керувався положеннями статей 22, 25 та 64 Конституції України, в яких визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами; право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Оскільки суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що позивач постійно проживає у Португальській Республіці, то, з урахуванням статті 9 Конституції України, згідно з якою чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, Суд керувався Угодою між Україною та Португальською Республікою про соціальне забезпечення, а також Адміністративною домовленістю стосовно процедури застосування Угоди між Україною та Португальською Республікою про соціальне забезпечення.

Вказана Угода ратифікована Законом “Про ратифікацію Угоди між Україною та Португальською Республікою про соціальне забезпечення" від 21 грудня 2011 року № 4209-VI та набула чинності 01 березня 2012 року.

Суд встановив, що положення Угоди базуються на пропорційному принципі, за яким кожна Держава призначає і виплачує пенсію за страховий стаж, набутий на її території, та за своїм національним законодавством. У разі необхідності, коли не виконуються вимоги за власним законодавством, іншою Державою ураховується страховий стаж, набутий за законодавством кожної з Договірних Держав для набуття, збереження або відновлення права на пенсію, так, ніби цей стаж набуто за її законодавством за умови, що вони не перекривають один одного.

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку про те, що частина пенсії за страховий стаж, набутий на території Португалії, призначається португальською стороною, а за страховий стаж, набутий на території України, - українською стороною. У випадку недостатньої тривалості страхового стажу, необхідного за законодавством кожної з Договірних Держав, страховий стаж визначається/обраховується з урахуванням португальського та українського страхового стажу лише для набуття права на пенсію.

Крім того, Суд врахував, що відповідно до статті 26 Угоди компетентні органи обох Договірних Держав, зокрема укладають адміністративні домовленості, необхідні для виконання цієї Угоди; для цілей надання допомоги, що повинна сплачуватися виключно однією з Договірних Держав громадянам третьої Держави за іншими міжнародними договорами, обов`язковими для цієї Договірної Держави, інша Договірна Держава надає необхідну технічну й адміністративну допомогу, передаючи необхідну інформацію про належність і страховий стаж відповідних осіб, які підпадають або підпадали під дію її законодавства, згідно з положеннями, що повинні бути викладені в адміністративній домовленості, згаданій у цієї Статті.

З урахуванням вказаного, Суд відхилив твердження скаржника про преюдиційність для розгляду цієї справи висновків, викладених у справі № 640/8440/19 (спір щодо наявності у позивача права на призначення пенсії), оскільки набуття права на пенсію та визначення розміру вже призначеної пенсії є різними етапами реалізації застрахованою особою права на пенсійне забезпечення. Набуття права на пенсію це першочерговий етап, який передбачає, зокрема, встановлення наявності права на її призначення, з урахуванням досягнення особою встановлених вікових вимог і необхідного стажу. Водночас, визначення розміру вже призначеної пенсії/її розрахунок є наступним етапом, що охоплює комплекс критеріїв, зокрема, заробітну плату (дохід) застрахованої особи, величину оцінки одного року страхового стажу та суму місяців такого стажу.

У контексті цієї справи, а також враховуючи постійне проживання позивача у Португалії, Суд зазначив, що частиною шостою статті 16 Угоди встановлено, якщо загальна сума пенсії, яку повинні сплатити компетентні інституції обох Договірних Держав, є меншою, ніж мінімальна сума, передбачена законодавством Договірної Держави, на території якої проживає відповідна особа, компетентна інституція цієї Договірної Держави сплачує цій особі за період проживання на її території додаткову суму в розмірі різниці між двома зазначеними сумами.

На підставі вищенаведеного Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що Україною, шляхом укладення міжнародного договору, передбачено альтернативний компенсаторний механізм забезпечення достатнього рівня життя особи, що проживає за межами України у тому разі, якщо розмір призначеної цій особі пенсії є меншим за мінімальний; наявність страхового стажу меншої тривалості має наслідок визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом; вказані положення законодавства є достатньо чіткими, сформульовані з позицій забезпечення мінімальних гарантій соціального захисту та дозволяють відповідній особі усвідомлювати наслідки відсутності необхідного страхового стажу щодо подальшого рівня її пенсійного забезпечення.

Постанова Верховного Суду від 4 березня 2024 року у справі № 320/1232/21 (адміністративне провадження № К/990/28349/23).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.