Конфіскація тварин крізь призму адміністративного права

У червні 2025 року на Сумщині звичайний дворовий інцидент несподівано перетворився на юридичний прецедент. Собака, власником якої був місцевий житель,задушила трьох гусей сусідки. Здавалося б, що це – всього лише дріб’язкова історія, типовий конфлікт між різними господарями. Проте, коли спір дійшов до Ямпільського районного суду Сумської області, питань виникло більше, аніж відповідей. Врешті-решт було винесено постанову, яка стала ілюстрацією одразу кількох важливих проблем: формального підходу до складання протоколів, слабкої практики документування доказів і нечітких меж у застосуванні конфіскації тварин.

Чотирилапе «знаряддя злочину»

Одного літнього вечора місцева жителька села виявила у своєму дворі страшну картину: троє з п’яти гусей були мертвими, а поруч бродив сусідський пес, який ще й тримав у своїй пащі одного з цих птахів. Обурена жінка відразу ж зафіксувала цю подію на відео та звернулася із відповідною заявою до районної поліції.

Правоохоронці відреагували досить оперативно: склали протокол про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 154 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) – «Порушення правил утримання собак і котів, що спричинило заподіяння шкоди». Санкція цієї статті передбачає не лише штраф, а й «додаткове стягнення у виді конфіскації тварини», як зазначив суд. Тобто у господаря повинні були конфіскувати його пса. На перший погляд, усе виглядало чітко: є зафіксований факт, є відео, є заява потерпілої. Проте далі почалися юридичні тонкощі.

Під час розгляду справи №590/612/25 з’ясувалося, що поліція не склала жодного акту про тимчасове вилучення тварини, не описала собаку-винуватця, не вказала місце перебування і не зазначила орган, який мав би її прийняти на зберігання. Причина – очевидна: у межах провадження предмет конфіскації взагалі не існував. І навіть якби суд захотів би ухвалити рішення про вилучення чотирилапого «знаряддя злочину», виконати його просто неможливо. Адже державні виконавці не мають права вигадувати майно, яке не зафіксовано належним чином.

«Отже, накладаючи адміністративне стягнення в межах ч.3 ст.154 КУпАП необхідно врахувати, що в матеріалах справи відсутній протокол опису тварини, яка підлягає конфіскації. Матеріали справи не містять жодних відомостей про огляд та вилучення тварини - собаки, місця та особи (організації) у якої перебуває тварина, відсутність відповідних документів перешкоджає виконанню судового рішення в частині конфіскації тварини», – наголошується в постанові.

Вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення, було застосовано покарання «у виді штрафу без конфіскації тварини». Таке рішення, на переконання суду, «є достатньою мірою відповідальності з метою виховання правопорушника, і є необхідним для попередження допущення ним нових правопорушень». На власника собаки було накладено «стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадянин, що становить 1700,00 (одна тисяча сімсот грн. 00 коп.), без конфіскації тварини».

У своїй постанові суд детально виклав у постанові правову колізію: відповідно до статті 265-5 КУпАП, якщо тварина може бути конфіскована, уповноважена особа повинна її тимчасово вилучити ще до рішення суду і скласти окремий протокол про адміністративне правопорушення. Проте поліцейські цього не зробили. І навіть не надали жодних доказів, що собаку взагалі вилучили або хоча б оглянули.

Юридично це означає: суд не може конфіскувати те, що не зафіксоване. Згідно вимог КУпАП, такі постанови виконуються державними виконавцями лише на підставі документально підтвердженого факту існування предмета. Інакше кажучи, якщо у справі відсутній протокол опису чи довідка про наявність тварини, рішення про її вилучення буде лише паперовим фантомом.

Фактично суд виявився заручником недбалої процесуальної роботи поліції: відсутність належного оформлення протоколу унеможливлює виконання навіть законного рішення. Тож замість конфіскації суд обмежився лише штрафом та стягненням судового збору. З точки зору законності – це мінімальне, але обґрунтоване покарання.

Живі докази і мертві норми

Описана історія – яскравий приклад того, як одна собака здатна наочно показати системні вади вітчизняного адміністративного права: навіть правильно сформульовані законодавчі норми можуть залишатися нереалізованими в  правовому полі через відсутність належної процедури.

Ця справа стала показовою одразу з кількох причин. По-перше, є формалізм і правовий вакуум. Поліція виконала, так би мовити, лише видиму частину роботи: склала протокол і зафіксувала порушення. Але не зробила ключового – не забезпечила доказову базу для конфіскації. І це, на жаль, не поодинокий випадок. Як показує аналіз, в нашій країні доволі багато адміністративних справ  щодо тварин (укуси, напади, пошкодження майна тощо) завершуються лише штрафами. Адже процес тимчасового вилучення тварини, як правило, ніхто належним чином не оформлює.

По-друге, дається взнаки відсутність механізму зберігання вилучених тварин. Навіть якби поліцейські тимчасово вилучили пса-винуватця, відразу ж виникло б питання: де ж його утримувати? Законодавство не визначає, хто саме має відповідати за збереження конфіскованих тварин до рішення суду. Комунальні притулки часто переповнені, а спеціальних майданчиків (як, наприклад, для автомобілів чи іншої техніки), взагалі не існує. Тож фактично держава не має механізму реалізації конфіскації «живих об’єктів».

У такій ситуації суд вирішив керуватися гуманним підходом, обравши менш суворе покарання.  Хоча правопорушення є очевидним, але відсутні обтяжуючі обставини: власник собаки співпрацював із потерпілою і запропонував їй відшкодування. Тому штраф без конфіскації – достатня міра виховного впливу. Суд обрав баланс між буквою закону і реальністю його виконання. Це той рідкісний випадок, коли рішення одночасно юридично вивірене і соціально справедливе.

Загалом, проблема покарання власників тварин – далеко не нова. Стаття 154 КУпАП уже давно викликає дискусії, оскільки її норми часто суперечать практичним можливостям виконання. Формально конфіскація тварини є додатковим стягненням. Одначе на відміну від речей чи техніки, тварина не може бути просто передана у дохід держави. Йдеться про живу істоту, яка потребує догляду, утримання, ветеринарного нагляду. У законодавстві ж немає жодного визначеного механізму: хто саме має цим займатися після вилучення «знаряддя злочину».

Правозахисники вже неодноразово піднімали питання про необхідність змін до КУпАП, які б передбачали тимчасову передачу тварин у притулки до вирішення справи, а не безпосередню конфіскацію. Але поки що законодавець залишив усе без змін. У свою чергу суди фактично вимушені імпровізувати в межах закону, пристосовуючись до обставин кожної конкретної ситуації. І такі справи –лакмусовий папірець ефективності українського правозастосування. Адже закон працює лише тоді, коли існує інституційна інфраструктура для його виконання. А в питаннях, де йдеться про живі істоти, ця інфраструктура досі відсутня.

Справу про пса і гусей можна розглядати і в ширшому контексті: на прикладі того, як моральна оцінка і правова оцінка не завжди збігаються. Чисто по-людськи, ситуація очевидна: собака наробив шкоди – його власник винен. Але з юридичної точки зору все складніше: щоб покарати, треба не лише отримати очевидні факти, а й дотриматися процедури. Саме тому не можна просто взяти і вилучити собаку – для цього не було передбачених доказів і протоколів. Формально рішення – правильне. Але з точки зору справедливості – може здатися надто м’яким.

І тут виникає ще одна дилема: чи може суд бути моральним арбітром, якщо його завдання – тлумачити закон, а не почуття? Ухвалене рішення дає відповідь: так, може, але тільки у межах права. Саме покарання має не стільки каральний, скільки виховний характер: тварину залишено власнику, проте на нього покладено фінансову і моральну відповідальність. Це ще раз нагадує: суд – не каральний орган, а інструмент відновлення справедливості.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.