Галина Третьякова зареєструвала законопроєкт про справедливу систему оплати праці
У Верховній Раді зареєстровано законопроект № 14387 від 19.01.2026 «Про справедливу систему оплати праці в Україні». Законопроект буде опрацьований Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів під керівництвом Галини Третьякової.
Основними положеннями проекту є:
- деталізація структури плати праці з поділом на основну (сталу) заробітну плату, додаткову (варіативну) заробітну плату та бенефітів від роботодавця (employee benefits plan/program);
- визначення ключових термінів, включаючи "оплата праці", "грейди", "заробітна плата", "мінімальна заробітна плата", "публічна служба", "грошове забезпечення", "політичні посади" тощо;
- запровадження грейдової системи оплати праці замість чинної тарифної сітки з метою уніфікації підходів до визначення рівнів посадових окладів, забезпечення гнучкості та справедливості в оплаті праці як у публічному, так і приватному секторах.
- закріплення принципів справедливості, недискримінації, ринкової відповідності, фінансової спроможності, прозорості, взаємозалежності, стабільності та добровільності при формуванні оплати праці;
- запровадження нових інструментів державного регулювання у вигляді Виконавчого табеля (затверджується Законом) та Генерального табеля (затверджується Кабінетом Міністрів України), які встановлюють граничні річні розміри заробітної плати на посадах публічної служби;
- забезпечення взаємозв’язку між цим законом та спеціальним і трудовим законодавством з метою досягнення законодавчої узгодженості та правової визначеності.
Законопроєкт запроваджує єдину архітектуру оплати праці як в державному, так і в приватному та громадському секторах. Водночас, в публічному секторі, рівень оплати праці встановлюється Виконавчим та Генеральним табелем, що встановлюють прозорі та обґрунтовані межі річної винагороди, а також створюють баланс між відповідальністю, складністю, цінністю та рівнем посад.
Проєкт передбачає, що різниця між найвищим і найнижчим рівнями Виконавчого табеля не може перевищувати 30 %, що дозволить скоротити нинішній розрив в оплаті праці щонайменше на 40–50 %, за аналогією з реформами, проведеними у Польщі та країнах Балтії.
Законопроєкт забезпечує баланс між мінімальними та максимальними рівнями оплати праці, фіксуючи як нижні соціальні гарантії (через мінімальну заробітну плату, визначену законом), так і верхні межі (через граничні показники табелів). Такий підхід унеможливлює одночасно як заниження оплати праці (через адміністративний тиск або скорочення видатків), так і її завищення (через маніпуляції преміальними чи додатковими виплатами).
Запровадження єдиного Виконавчого та Генерального табелів оплати праці дозволить забезпечити справедливість та передбачуваність у формуванні заробітних плат.
Структура оплати праці буде мати дві структурні складові: заробітна плата та заохочення від роботодавця. Заробітна плата складається з основної заробітної плати та додаткової заробітної плати.
Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу або відпрацьований час відповідно до встановлених роботодавцем норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки тощо).
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми та за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Надбавки та доплати включають доплати за суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або обсягу робіт у порівнянні із запланованим обсягом, виконання обов’язків за тимчасово відсутнього працівника, роботу у важких та шкідливих умовах праці, зокрема на територіях радіоактивного забруднення, роботу на замінованій території, роботу в нічний час, інші доплати, надбавки та виплати, а також заохочувальні виплати, які включають винагороди за підсумками роботи за рік або декілька років, премії за спеціальними системами і положеннями.
Законом України може бути встановлена інша структура заробітної плати, яка має відповідати структурі заробітної плати, встановленій цим Законом. Така відповідність між двома структурами заробітної плати означає, що кожній складовій структури заробітної плати, встановленої в інших законах, має відповідати щонайменше одна або більше складових структури заробітної плати, встановленої цим Законом (сюр’єкція).
У разі, якщо роботодавець укладає договір з третьою стороною про надання працівникам заохочень (у тому числі, але не виключно, страхування, медичних або соціальних послуг), згода працівника на приєднання до такого договору та отримання відповідних послуг є обов’язковою та надається в письмовій формі крім випадків, коли умова про отримання таких послуг включена до колективного та/або трудового договору.
У разі відмови працівника від участі у програмі заохочень, що надається третьою стороною, працівник не може бути позбавлений інших складових оплати праці, передбачених трудовим договором, колективним договором або законодавством.
Витрати роботодавця, що спрямовані на збереження життя, здоров’я і працездатності працівника в процесі трудової діяльності - є загальновиробничими витратами роботодавця, які включаються до собівартості готової продукції, робіт або послуг та не є частиною оплати праці.
До таких витрат зокрема, належать витрати на :
навчання з охорони праці;
придбання засобів для надання першої та невідкладної медичної допомоги, виконання аварійно-рятувальних робіт, гасіння пожежі;
встановлення пристроїв індивідуального захисту на устаткуванні, апаратурі, інструментах, виробничих об’єктах та у будівлях;
забезпечення працівників необхідними засобами індивідуального захисту та спеціальним одягом відповідно до вимог Закону України «Про безпеку та здоров’я працівників на роботі».
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими працівниками), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Виплата заробітної плати особам осіб, що займають політичні посади, здійснюється один раз на місяць.
У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи вільно обраними працівниками для ведення колективних переговорів, але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку посадового окладу працівника.
За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через банки / небанківських надавачів платіжних послуг, які отримали право на відкриття і ведення обслуговування рахунків відповідно до Закону України «Про платіжні послуги», поштовими переказами на вказаний 12 ними рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Чим обгрунтована необхідність закону
На сьогодні система оплати праці в державному секторі є розбалансованою, де посадові оклади за однаковий обсяг робіт можуть різнитися в десятки разів.
Принцип рівної оплати за рівну працю було вперше закріплено в Загальній декларації прав людини (Генеральна Асамблея ООН ухвалила 10 грудня 1948 року), у ст. 23 якої вказано, що кожна людина має право без жодної дискримінації на рівну оплату за рівну працю. Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (Генеральна Асамблея ООН ухвалила 16 грудня 1966 року, ратифікував Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973) визначив право на рівну винагороду за працю рівної цінності без будь-якої різниці, невід’ємним складником права кожного на справедливі та сприятливі умови праці.
Попри перелічені вище зобов’язання за міжнародними договорами, цей принцип досі не закріплений у державному секторі.
В діючому Законі України «Про оплату праці» є норма, якою забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання, і водночас відсутня норма про рівну оплату за рівноцінну працю. Однак поняття «робота рівної цінності» у розумінні Конвенції Міжнародної організації праці № 100 не обмежується лише однаковою (ідентичною) роботою або роботою, що виконується одночасно чи в тих самих умовах. Йдеться про порівнянну вартість праці, яка визначається за сукупністю критеріїв — рівнем кваліфікації,зусиль, відповідальності, умов праці та внеску працівника в загальні результати діяльності роботодавця.
Принцип рівної оплати за працю рівної цінності передбачає не лише усунення прямої дискримінації (наприклад, за ознакою статі чи посади), а й усунення непрямої дискримінації, коли різні за назвою або сферою роботи посади фактично мають однакову суспільну та економічну вагу. Для реалізації цього принципу необхідним є механізм ідентифікації робіт рівної цінності, що здійснюється шляхом порівняльного аналізу робочих місць за визначеними критеріями та подальшого порівняння рівнів оплати праці. Застосування цієї норми для захисту прав працівників у випадку дискримінації в оплаті праці можливе не лише щодо ідентичної роботи (однакових посадових обов’язків, кваліфікації та умов праці), а й щодо робіт рівної цінності, які потребують співставних знань, навичок, відповідальності та зусиль. Такий підхід відповідає положенням статті 2 Конвенції МОП № 100 та статті 4 Європейської соціальної хартії, які зобов’язують держави-учасниці забезпечити рівну винагороду за працю рівної цінності для всіх працівників незалежно від статі чи інших ознак.
За останні роки у Верховній Раді вже були спроби встановити обмеження розміру заробітної плати працівникам державного сектору, проте вони не вирішували проблему комплексно. Після прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад» № 4282-IX від 11.03.2025 щодо проведення класифікації посад державної служби – диспропорції посилились. Дані дашборду на сайті Мінфіну свідчать: оплата не відображає «цінності», а залежить від органу та його статусу.
Автор Тарас Лученко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
