Відмова без підстав: суд у Черкасах зобов’язав ТЦК переглянути рішення про відстрочку

Суд у Черкасах скасував рішення ТЦК про відмову у наданні відстрочки від мобілізації. Орган військового управління, не довів законність своєї відмови та не виконав обов’язку належної перевірки поданих документів. Позов військовозобов’язаного задоволено повністю, а справу повернуто на повторний розгляд із чіткими орієнтирами правозастосування.

Бюрократія vs процедура

Черкаський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу №580/12757/25 за позовом до ТЦК щодо надання відстрочки від мобілізації в особливий період.

Спір виник після того, як позивач направив до ТЦК через додаток «Дія» заяву для отримання відстрочки призову, зважаючи на необхідність догляду за хворою матір’ю. До заяви надано необхідні документи, зокрема засвідчені копії довідки до акта огляду МСЕК матері про надання їй статусу особи з інвалідності 2-ї групи, свідоцтво про своє народження, свідоцтво про смерть батька, а також документи, що підтверджують родинні зв’язки.

Таким чином, були надані документи, передбачені Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (Порядок №560). Проте відповідач ухвалив рішення про відмову у наданні відстрочки. Головна причина, на думку комісії ТЦК, полягала в тому, що військовозобов’язаний начебто не зміг довести потребу в утримання матері згідно зі ст.202 Сімейного кодексу України.

Суд розглядав справу у спрощеному письмовому провадженні. Відповідач, попри отримання ухвали про відкриття провадження та вимогу надати докази, не подав відзиву та не обґрунтував свою позицію. Ця процесуальна пасивність стала важливою обставиною, адже відповідно до КАС України саме суб’єкт владних повноважень зобов’язаний довести правомірність свого рішення.

Визначальним у цій справі стало тлумачення пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Дана норма прямо передбачає: не підлягають призову військовозобов’язані, які мають одного з батьків з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які зобов’язані їх утримувати. Закон також встановлює, що здійснювати догляд може лише одна особа з числа військовозобов’язаних – за вибором самої особи з інвалідністю.

Суд звернув увагу, що перелік документів є конкретизованим і вичерпним у межах відповідної підстави. Для підтвердження права на відстрочку у випадку наявності батька або матері з інвалідністю II групи необхідно мати документ, який підтверджує інвалідність, а також документ про родинні зв’язки. Окремо передбачена вимога підтвердити відсутність інших осіб, які не є військовозобов’язаними та зобов’язані утримувати особу з інвалідністю.

Матеріали справи засвідчили: батько позивача помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть. Відповідач не встановив наявності інших невійськовозобов’язаних осіб, які могли б здійснювати утримання матері, не надали суду жодних доказів для підтвердження свого рішення. Фактично комісія ТЦК лише обмежилась посиланням на статтю 202 Сімейного кодексу України, не пояснивши: які саме обставини не доведені та чому подані документи є недостатніми.

Суд окремо наголосив: документи про потребу в постійному догляді є альтернативою довідці МСЕК, а не додатковою обов’язковою умовою. Якщо інвалідність II групи підтверджена довідкою МСЕК, вимагати інших медичних висновків без прямої законодавчої підстави комісія ТЦК – не вправі. Відмова військового органу ґрунтувалася не на встановлених фактах, а на довільному тлумаченні норми, що суперечить принципу органів влади – діяти лише на підставі та в межах закону.

Застосувавши частину другу статті 19 Конституції України, суд підкреслив: суб’єкт владних повноважень не може діяти за власним переконанням або на підставі припущень. Повноваження щодо перевірки документів не означає права змінювати зміст законодавчої підстави для відстрочки. Комісія повинна була дослідити подані документи, у разі сумнівів – звернутися із запитами до відповідних органів, а не формально констатувати недоведеність в необхідності догляду за матір’ю.

Теорія vs реальність: відстрочка під загрозою

Проаналізувавши матеріали справи, суд окреслив межі дискреції комісій при територіальних центрах комплектування. Порядок №560 чітко визначає: комісія ТЦК зобов’язана розглянути заяву та документи протягом семи днів, оцінити законність підстав, за потреби підготувати запити до органів державної влади або використати інформацію з публічних реєстрів. Тобто законодавець надав комісії інструменти перевірки, але не передбачив можливості відмовляти без належного дослідження або вимагати документів, не передбачених чинним законодавством.

Суд зазначив, що саме на відповідача покладено обов’язок довести правомірність рішення. Неподання відзиву, відсутність доказів перевірки, ігнорування наданого свідоцтва про смерть батька свідчать про формальний підхід до розгляду заяви. Така поведінка суперечить принципу змагальності та обов’язку держави діяти сумлінно.

Окремо суд звернув увагу на статус комісії ТЦК, яка не є юридичною особою і створена при територіальному центрі комплектування. Відповідно, саме ТЦК, як суб’єкт владних повноважень, несе процесуальну відповідальність та зобов’язаний забезпечити законність прийнятих рішень. Це стало підставою для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідного органу.

З огляду на встановлені обставини, суд вирішив: адміністративний позов задовольнити повністю, визнати протиправним і скасувати рішення комісії ТЦК про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. При цьому суд також зобов’язав ТЦК в межах своїх повноважень повторно розглянути заяву позивача щодо вказаної відстрочки.

У своєму рішенні суду не створив нових норм, а лише нагадав про обов’язок держави дотримуватися вже чинних. Відстрочка не є пільгою за розсудом посадових осіб, а юридичним наслідком встановлених законом обставин. Якщо такі обставини підтверджені належними документами, відмова повинна бути не припущенням, а юридично обґрунтованим рішенням.

Хоча комісія ТЦК зобов’язана повторно розглянути заяву про відстрочку, реалізація даного рішення може призвести до появи нових ризиків для самого військовозобов’язаного. Закон гарантує, що до ухвалення комісією рішення цей чоловік не підлягає призову, але дана гарантія діє лише щодо конкретного ТЦК, де подавалася заява. Якщо ж позивач перебуватиме поза територією міста Черкаси, інший ТЦК формально може вручити повістку та відправити до лав ЗСУ. Адже у реєстрі «Оберіг» ще немає актуалізованих даних про відстрочку. Негайне звернення до суду теоретично дозволяє оскаржити незаконний призов. Проте на практиці це зробити непросто: суди перевантажені, термінове реагування на подібні справи майже неможливе, а мобілізаційні процеси можуть випередити будь-яке судове втручання.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.