Убив ключем матір і сина: що вирішив Верховний Суд у справі, яка шокувала Донеччину

Верховний Суд підтвердив вирок у справі про жорстоке вбивство матері та її неповнолітнього сина, вчинене важким металевим розсувним ключем. Засуджений оскаржував довічне позбавлення волі, посилаючись на визнання вини та співпрацю зі слідством. Касаційна інстанція перевірила: чи відповідає призначене покарання тяжкості подвійного вбивства та вимогам кримінального законодавства.

Перше вбивство: 25 ударів ключем

Касаційний кримінальний суд ВС розглянув справу №235/2774/13-к, що стосувалася оскарження вироку Красноармійського міськрайонного суду та ухвали Апеляційного суду Донецької області.

Колегія суддів повернулася до тих трагічних подій, які шокували Донеччину ще весною 2013 року. Тоді побутова суперечка переросла у жорстоке подвійне вбивство матері та її сина, а мотиваційні деталі конфлікту підкреслювали, наскільки особисті неприязні стосунки можуть перетворитися на загрозу для життя. Через дванадцять років справа дійшла до касаційного перегляду у Верховному Суді, де засуджений намагався оскаржити довічне позбавлення волі. Касаційна інстанція мала оцінити не лише обставини злочинів, а й межі призначення найсуворішого покарання, передбаченого кримінальним законодавством.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що пізно ввечері 11 березня 2013 року засуджений перебував у будинку потерпілої, з якою його пов’язували неприязні стосунки. Конфлікт, що виник на цьому ґрунті, не був раптовим емоційним спалахом, а характеризувався систематичним неприязним ставленням. Суди дійшли висновку про наявність прямого умислу на позбавлення життя, що підтверджувалося характером знаряддя злочину, кількістю завданих ударів та їх локалізацією.

Згідно з матеріалами провадження, напад було вчинено за допомогою металевого розсувного ключа – інструмента, який сам по собі не є спеціально пристосованим для вбивства, однак у конкретній ситуації став смертельно небезпечним предметом. Засуджений завдав потерпілій щонайменше 25 ударів: 13 – по голові та 12 – по руках. Така кількість і спрямованість ударів свідчила не лише про інтенсивність насильства, а й про те, що жінка намагалася захищатися, підставляючи руки під небезпечні удари.

Судово-медична експертиза встановила: тілесні ушкодження були множинними, спричинили особливі фізичні страждання та перебували у прямому причинно-наслідковому зв’язку зі смертю потерпілої. Кваліфікуюча ознака «особлива жорстокість» обґрунтована саме характером насильства: багаторазовістю ударів, їх силою та локалізацією, а також тривалістю спричинення болю.

Додатково суд врахував, що обвинувачений раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності, хоча й за менш тяжкий злочин проти власності. Проте у цій справі його дії набули якісно іншого виміру суспільної небезпечності. Мотив неприязних стосунків не зменшував ступінь вини, а лише пояснював психологічне підґрунтя конфлікту.

Юридична кваліфікація за пунктами 4, 9, 13 частини другої статті 115 КК України охоплювала вбивство з особливою жорстокістю, вбивство з метою приховати інший злочин та вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство. Сукупність цих ознак вивела злочин у категорію особливо тяжких із максимально суворою санкцією – аж до довічного позбавлення волі.

Друге вбивство: спроба приховати сліди

Після вбивства жінки засуджений побачив її неповнолітнього сина. Суд встановив, що в той момент чоловік уже усвідомлював факт скоєного вбивства та можливі правові наслідки. Саме тому, за висновком суду, наступні дії були продиктовані прагненням вбивці уникнути викриття скоєного злочину.

Неповнолітній міг бути очевидцем подій або щонайменше повідомити правоохоронні органи про перебування сторонньої особи в будинку в момент смерті матері. З метою приховати вже вчинене вбивство обвинувачений знову використав металевий розсувний ключ. Хлопчикові було завдано 31 удар: 21 – по голові та 10 – по руках. Як і в попередньому випадку, нанесені травми свідчили про спроби жертви захиститися та про надмірну жорстокість нападника.

Суд визнав, що дії щодо неповнолітнього мали самостійний склад злочину, але водночас перебували у причинному зв’язку з першим убивством як способом його приховування. Вбивство дитини, вчинене з такою кількістю ударів, було додатково кваліфіковане з урахуванням віку потерпілого та мотиву – спроби уникнення кримінальної відповідальності.

Після позбавлення життя матері та її сина засуджений не залишив місце вбивства одразу. Перебуваючи у їхньому домоволодінні, він таємно викрав жіночу сумочку з майном на суму 630 грн. Згодом через незамкнені ворота проник до гаража і викрав дорожній велосипед вартістю 1069,80 грн, що належав неповнолітньому. Ці епізоди були кваліфіковані як повторні крадіжки, одна з яких поєднувалася з проникненням у приміщення.

Такі дії, вчинені одразу після подвійного вбивства, суд оцінив як додаткове свідчення цинічності поведінки та відсутності будь-яких ознак афекту чи втрати самоконтролю. Навпаки, послідовність рішень – усунення свідка, викрадення майна, залишення місця події – свідчили про раціональний розрахунок.

У касаційній скарзі засуджений наполягав, що визнав вину, співпрацював зі слідством і щиро розкаявся, а тому довічне позбавлення волі, на його думку, є надмірно суворим. Верховний Суд, переглядаючи справу, перевірив дотримання судами принципів індивідуалізації покарання та пропорційності. Колегія суддів виходила з того, що довічне позбавлення волі є винятковим заходом, який застосовується лише за наявності сукупності обтяжуючих обставин і за відсутності підстав для призначення строкового покарання.

Враховуючи кількість потерпілих, спосіб вчинення злочинів, наявність особливо жорстоких дій, мотив приховування першого вбивства та відсутність обставин, що істотно пом’якшують покарання, суд дійшов висновку: призначене покарання є співмірним тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

Покарання без пощади: вирок підтверджено

Касаційна інстанція не знайшла підстав для зміни вироку, залишивши в силі рішення про довічне позбавлення волі як справедливу та законну реакцію держави на подвійне умисне вбивство.

Судові матеріали справи свідчать про виняткову тяжкість скоєних злочинів. Засуджений умисно завдавав численні удари металевим ключем матері та її неповнолітньому сину, а також вчинив крадіжки на місці події. Колегія суддів підкреслила, що поєднання жорстокості вбивства, наявності неповнолітньої жертви та повторних протиправних дій свідчить про надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки особи.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що менш суворі покарання не здатні забезпечити безпеку суспільства та виправлення засудженого. В цьому контексті довічне позбавлення волі виступає не лише каральною функцією, а й превентивним засобом, що гарантує неможливість повторного вчинення тяжких злочинів. Касаційна інстанція підтвердила: суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статей 50, 64, 65 та 70 КК України, виходячи з принципу співмірності покарання тяжкості злочину та особи винного.

Довічне позбавлення волі призначається лише за особливо тяжкі злочини і його застосування є винятковим, коли інші види позбавлення волі не можуть досягти мети виправлення засудженого. У справі зазначено: особа, яка вчинила особливо тяжкі злочини, проявляє зневагу до людського життя, що підтверджується кількістю та тяжкістю вчинених дій. Здійснений судом аналіз свідчить: врахування щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину можливе лише за умови реального визнання вини та активної допомоги у встановленні обставин злочину, а не за формального надання свідчень після фактичного затримання. Засуджений у цій справі не надав таких доказів, тож апеляційний суд правильно виключив з вироку посилання на пом’якшувальні обставини, підтвердивши обґрунтованість довічного покарання.

У своїх мотивах суд також виходив із принципу пропорційності покарання, який є одним із фундаментальних принципів кримінального права. Незважаючи на те, що засуджений намагався посилатися на співпрацю зі слідством, матеріали справи свідчать про відсутність реальної допомоги. Суд підкреслив: добровільна активність у розкритті злочину має бути значною та ефективною, що у цьому випадку не спостерігалося. Таким чином, довічне позбавлення волі було визнано єдиним заходом, здатним досягти мети виправлення та гарантувати захист суспільства.

Суд звернув увагу на відсутність щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, що підтверджується матеріалами справи. Засуджений оскаржував лише суворість покарання, не заперечуючи фактів, що підтверджують його винуватість. Він намагався посилатися на співпрацю та явку з повинною, проте фактично ініціатором повідомлення правоохоронних органів стала третя особа. Таким чином, претензії щодо надмірної суворості покарання були визнані необґрунтованими. Колегія суддів наголосила, що підстави для перегляду рішення обмежуються істотними порушеннями процесу або неправильним застосуванням закону, тоді як оцінка обставин справи та визначення міри покарання залишаються у компетенції судів попередніх інстанцій.

Проаналізувавши матеріали справи, Касаційний кримінальний суд ВС ухвалив: вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області та ухвалу Апеляційного суду Донецької області залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Автор: Валентин Коваль

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.