Чи потрібна згода одного з подружжя при відчуженні інтелектуальної власності

Постановою Верховний Суд України від 22.06.2017 по справі №6-3058цс16 про визнання недійсним договору скасував рішення попередніх судових інстанцій. У таких рішеннях суди виходили з того, що відчуження майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності (товарний знак), який є спільним майном подружжя, відбулося без отримання письмової згоди позивача, як це передбачено ч. 3 ст. 65 СК України, і без узгодження з ним істотних умов договору, тобто оспорюваний договір був укладений з порушенням вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому на підставі ст. 215 цього Кодексу такий договір є недійсним. Однак ВС України, переглядаючи справу, зауважив, що суди не звернули увагу на положення меморандуму, не дали їм належну правову оцінку, що позивач і відповідач зобов'язалися передати права інтелектуальної власності на товарний знак ТОВ «Клумба.УА», тобто відповідач діяла сумлінно, про що позивач був обізнаний, а оспорюваний договір був підписаний з його згоди.

Суд зазначив, що законодавством не встановлена недійсність угоди при відчуженні спільного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, тому при розгляді суперечок про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними угод з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, при наявності згоди другого з подружжя, суди повинні виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Згідно ч. 2 ст. 369 ГК України та ч. 2 ст. 65 СК України, при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

На підставі проведеного аналізу норм закону в їх взаємозв'язку ВС України дійшов висновку, що висновок одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому випадку, якщо суд встановить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, і третя особа — контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоду другого з подружжя.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.