Верховний Суд: для колаборації в освіті вирішальним є фактичне керівництво школою, а не наказ про призначення

Верховний Суд підтвердив обвинувальний вирок щодо громадянки України, яка під час окупації Харківщини фактично виконувала обов’язки керівника створеної окупаційною владою школи та впроваджувала в ній російські освітні стандарти.

ККС ВС наголосив: для кваліфікації за ч. 3 ст. 111-1 КК України не є визначальним формальне призначення на посаду, достатньо фактичного виконання управлінських функцій та вчинення дій, спрямованих на інтеграцію стандартів освіти держави-агресора.

Касаційний суд також визнав необґрунтованими доводи захисту про примус, недопустимість доказів і порушення права на захист під час апеляційного розгляду.

Обставини справи №953/2635/23

Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, у період з серпня до початку вересня 2022 року, під час тимчасової окупації села Гетьманівка Харківської області, громадянка України ОСОБА_7 фактично очолила створений окупаційною адміністрацією заклад освіти — так звану «ГБОУ СОШ с. Гетьмановка».

Перебуваючи у статусі виконуючої обов’язки директора, вона здійснювала управлінські та організаційні дії, зокрема формувала педагогічний і технічний персонал, проводила зустрічі з учителями та доводила до них, що навчання здійснюватиметься за російськими програмами, організовувала підготовку приміщень школи до навчального року, ініціювала отримання та використання російських підручників. Також жінка створила і підписала статут окупаційного навчального закладу та отримала від представників окупаційної влади навчальні програми РФ та так званих «днр/лнр».

Суди дійшли висновку, що ці дії були спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора, а навчальний заклад фактично було переведено на російську освітню модель.

Київський районний суд м. Харкова визнав ОСОБА_7 винуватою за ч. 3 ст. 111-1 КК України та призначив їй три роки позбавлення волі з додатковим покаранням у виді заборони обіймати посади в галузі освіти строком на 15 років. Харківський апеляційний суд залишив вирок без змін.

У касаційній скарзі захист наполягав на тому, що засуджена формально не була призначена директором школи, вона діяла під примусом окупаційної влади. Також адвокати наголошували, що докази є недопустимими або недостатніми, а апеляційний суд порушив право на захист, розглянувши справу за відсутності обвинуваченої та її захисника.

Захист просив скасувати рішення попередніх інстанцій і призначити новий розгляд.

Висновки Верховного Суду

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду відхилив усі доводи сторони захисту.

ВС підкреслив, що відсутність формального наказу про призначення на посаду не має вирішального значення, якщо сукупність доказів підтверджує фактичне виконання особою функцій керівника закладу освіти. У справі встановлено, що:

• засуджена усвідомлювала свою роль керівника;
• працівники школи, батьки та інші особи сприймали її саме як директора;
• вона діяла з власної ініціативи та здійснювала управлінські рішення.

Аргументи про примус суд визнав необґрунтованими: жодних доказів фізичного чи психічного тиску стороною захисту не надано, а показання свідків цього не підтвердили.

Також Верховний Суд не побачив порушень права на захист під час апеляційного розгляду, зазначивши, що:

• апеляційний розгляд неодноразово відкладався за клопотаннями захисту;
• подані перед фінальним засіданням клопотання не були належно підтверджені;
• участь засудженої та захисника не була обов’язковою, а можливість дистанційної участі не використовувалась.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.