Батько подав позов про визначення місця проживання сина з ним – ВС побачив у цьому підстави для ухилення від служби
Верховний Суд пояснив, що позов військовослужбовця, який проходить службу за призовом під час мобілізації, про визначення місця проживання малолітньої дитини може бути кваліфікований як зловживання процесуальними правами, якщо встановлено, що його метою є штучне створення умов для звільнення з військової служби в особливий період, а не захист інтересів дитини.
Деталі справи
Батько звернувся до суду з позовом до матері про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини разом з ним та стягнення аліментів, у зв’язку із самостійним вихованням дитини батьком без участі матері. Позов мотивував тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі, у якому народився син. Зазначав, що шлюбні відносини фактично припинені, спільне проживання та ведення господарства не здійснювалось. Малолітній син тривалий час проживав з ним, де створені належні умови. Він самостійно виховував та утримував дитину. Мати переїхала до своїх батьків, не брала належної участі у вихованні та утриманні дитини, угоди про сплату аліментів не досягнуто, хоча вона є працездатною і не має інших утриманців.
Суд першої інстанції позов задовольнив, зокрема визначив місце проживання дитини разом з батьком за адресою його постійного місця проживання.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, військова частина, яка не брала участі у розгляді справи, оскаржила його в апеляційному порядку.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, рішення в цій частині скасував, ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким відмовив задоволенні цих позовних вимог, зазначивши, що позов про визначення місця проживання дитини був поданий військовозобов’язаним з метою ухилення від несення військової служби. Зауважив, що військова частина є особою, для якої рішенням суду створені підстави для виникнення обов’язків, які не існували до рішення суду першої інстанції, а тому її права є порушеними оскаржуваним судовим рішенням.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України (ст. 65 Конституції України).
Порядок звільнення з військової служби визначений ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Фактично у цій справі позов про визначення місця проживання малолітньої дитини пред’явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції слушно звернув увагу на те, що позивач у цій справі намагався застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов’язку (проходження військової служби).
Постанова Верховного Суду у справі № 495/2284/23 (провадження 61-17583св23).
Окрема ухвала Верховного Суду
Зазначимо, що у справі № 495/2284/23 (провадження 61-17583св23) постановлено Верховним Судом окрему ухвалу від 13.03.2024, якою повідомлено Вищу раду правосуддя про виявлені порушення норм матеріального та процесуального права, допущені при розгляді цієї справи суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
За відомостями, викладеними в окремій ухвалі Верховний Суд від 13.03.2024 відкрито дисциплінарну справу щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. Про це Вища рада правосуддя поінформувала Верховний Суд на виконання вказаної окремої ухвали КЦС ВС від 13.03.2024 у справі № 495/2284/23 (провадження 61-17583св23).
В окремій ухвалі Верховний Суд зауважив, що поданий позов у справі № 495/2284/23 стосується чутливої категорії справ, у якій перед судом постає питання про забезпечення найкращих інтересів дитини.
Судом першої інстанції, зокрема не дотримано приписів ст. 19 СК України, не повідомлено відповідний орган опіки та піклування про розгляд судом справи про визначення місця проживання малолітньої дитини та відібрання її від матері, не забезпечено участь такого органу у розгляді справи, не витребувано висновок органу опіки та піклування.
Суд першої інстанції при розгляді справи не надав оцінки спроможності / неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; не встановив рівня емоційних стосунків між дитиною і кожним із батьків; не з’ясував бажання дитини, місце її проживання, навчання тощо. Не враховано судом першої інстанції також те, що позивач на підставі наказу командира військової частини від 09.09.2022 № 203 прийнятий на всі види забезпечення, у зв'язку із чим проживає за місцем безпосереднього несення військової служби.
Згідно з наданими до Верховного Суду поясненнями служби у справах дітей Кароліно-Бугазької сільської ради позивач не звертався до органу опіки та піклування з питанням щодо визначення місця проживання малолітньої дитини разом з ним, жодних документів із суду щодо спірних правовідносин до органу опіки та піклування не надходило, а вжиті органом у справах дітей заходи щодо перевірки умов проживання, виховання та утримання дитини виявилися безрезультатними, оскільки дитина не проживає за адресою, вказаною у позовній заяві, не відвідує навчальні заклади та не перебував на обліку у місцевих медичних установах смт Затоки.
Крім того, прийняття заяви відповідача про визнання нею позовних вимог без встановлення обставин, чи не суперечить таке визнання вимогам закону та чи не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, свідчить про недотримання приписів ч. 4 ст. 206 ЦПК України.
Верховний Суд звернув увагу на доводи військової частини, які знайшли своє підтвердження, як під час апеляційного, так і під час касаційного перегляду справи, щодо штучного характеру спірних правовідносин та намагання позивача у цій справі застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення з військової служби під час особливого періоду.
У період введення в Україні воєнного стану та функціонування усіх органів державної влади та ЗСУ в умовах дії особливого періоду, коли постає нагальна необхідність у належному виконанні громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, розгляд справи за позовом військовослужбовця про встановлення факту, що може стати підставою для звільнення з військової служби, без фактичного залучення до участі у справі органу у справах дітей, третіх осіб, для яких рішення суду про задоволення позову створюватиме відповідні обов’язки, а також без належного встановлення усіх обставин справи, повідомлення учасників справи про її розгляд у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, свідчать про істотне порушення норм матеріального та процесуального права, що не може залишатися без уваги.
Верховний Суд у цьому контексті зауважив також на доводи відзиву на касаційну скаргу військової частини щодо кількісного критерію справ, розглянутих Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області за позовами чоловіків про визначення місця проживання (самостійного виховання дитини) (близько 676 судових рішень), а також факт здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 15.11.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Тому в окремій ухвалі Верховний Суд постановив повідомити Вищу раду правосуддя про виявлені порушення норм матеріального та процесуального права.
Окрема ухвала Верховного Суду у справі № 495/432/23 (провадження 61-17583св23).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
