Чи можна повернутися до житла після незаконного виселення: Верховний Суд має визначити новий підхід
Верховний Суд передав на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду справу щодо фактичного виселення мешканки з квартири, яка після звернення стягнення на предмет іпотеки перейшла у власність іншої особи. Колегія суддів дійшла висновку, що в судовій практиці існують різні підходи до питання, чи є вселення належним способом захисту у випадках, коли особу було позбавлено доступу до житла поза судовою процедурою.
Перед Об’єднаною палатою поставлено питання принципового значення: чи може людина, яка стверджує, що її без судового рішення позбавили доступу до житла, вимагати свого повернення до нього шляхом вселення, чи її захист має обмежуватися вимогами про відшкодування збитків або моральної шкоди.
Обставини справи
Позивачка проживала у квартирі разом із сім’єю. Це житло було придбане її матір’ю у 2007 році переважно за кредитні кошти банку та передане в іпотеку як забезпечення кредиту. Надалі права вимоги за кредитом були відступлені фінансовій компанії, яка у 2021 році відчужила квартиру іншому товариству в порядку статті 38 Закону «Про іпотеку».
За твердженням позивачки, у серпні 2023 року її та членів сім’ї без їхньої згоди зняли з реєстрації місця проживання, а доступ до квартири був заблокований шляхом заміни замків. Вона наполягала, що жодного судового рішення про виселення не існувало, письмових вимог про добровільне звільнення житла вона не отримувала, а сама квартира була її єдиним житлом. Крім того, на той момент вона мала новонароджену дитину.
У позові жінка просила вселити її до квартири та стягнути 50 тисяч гривень моральної шкоди.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Ужгородський міськрайонний суд частково задовольнив позов. Суд дійшов висновку, що заміна замків і фактичне позбавлення доступу до житла є рівнозначними виселенню. Суд зазначив, що виселення може відбуватися лише добровільно або в судовому порядку, а доказів добровільного звільнення квартири чи наявності судового рішення про виселення відповідач не надав. У результаті суд постановив вселити позивачку до квартири та присудив їй 5 тисяч гривень моральної шкоди.
Закарпатський апеляційний суд це рішення скасував і повністю відмовив у позові. Апеляційний суд виходив із того, що після переходу права власності на квартиру до нового власника припинилося похідне право користування житлом членів сім’ї попереднього власника. Відтак, на думку апеляційного суду, відповідач реалізовував свої повноваження власника, а підстав для задоволення вимог про вселення чи відшкодування моральної шкоди немає.
Чому справа потрапила до Об’єднаної палати
Розглядаючи касаційну скаргу, колегія суддів КЦС ВС звернула увагу, що в практиці Верховного Суду вже неодноразово наголошувалося: виселення особи з житла можливе лише добровільно або за рішенням суду, а позасудове виселення не допускається. Також у попередніх рішеннях Верховний Суд зазначав, що заміна замків чи інші дії, які унеможливлюють доступ до житла, можуть свідчити про фактичне виселення.
Водночас колегія звернула увагу на постанову Касаційного цивільного суду від 14 травня 2025 року у справі №159/3927/23, в якій було висловлено інший підхід. У тій справі суд зазначив, що саме по собі порушення порядку виселення не породжує у особи права на проживання у житлі та не може автоматично бути підставою для її вселення. Було вказано, що особа може захищати свої права іншими способами, зокрема шляхом вимог про надання житла чи відшкодування шкоди.
Саме через наявність різних підходів до застосування способу захисту у вигляді вселення колегія суддів вирішила передати справу на розгляд Об’єднаної палати КЦС ВС.
На що звернув увагу Верховний Суд
В ухвалі КЦС ВС детально проаналізував конституційні гарантії права на житло, положення Цивільного кодексу, Житлового кодексу УРСР, статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості свавільного виселення. Суд нагадав, що втрата житла є найбільш серйозною формою втручання у право людини на повагу до житла, а тому такі спори потребують особливої уваги до процесуальних гарантій.
Крім того, колегія звернула увагу на пункт 52 Прикінцевих положень Закону «Про іпотеку», відповідно до якого на період воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування щодо житла фізичних осіб, яке перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупинено дію окремих механізмів звернення стягнення, передбачених цим законом. Водночас оцінка впливу цієї норми на конкретний спір по суті в ухвалі не надавалася, оскільки справа наразі не вирішувалася по суті.
Який підхід пропонує колегія суддів
Передаючи справу на розгляд Об’єднаної палати, колегія фактично запропонувала відступити від висновку, викладеного у постанові від 14 травня 2025 року у справі №159/3927/23.
На думку колегії, Об’єднана палата має сформувати висновок про те, що виселення допускається лише добровільно або в судовому порядку, позасудове виселення не допускається, а особа, яку виселили з житла з порушенням установленої процедури, не обмежена у виборі способу захисту. Така особа може заявляти як вимоги про відшкодування збитків чи моральної шкоди, так і вимогу про вселення до житла як спосіб відновлення становища, яке існувало до порушення права.
Водночас Верховний Суд поки не вирішив спір по суті. Ухвалою справа №308/16652/23 передана на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду для вирішення питання щодо застосування норм права у таких правовідносинах.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
