Чоловік заповів усе майно брату попри 30 років життя зі співмешканкою: суд відмовив жінці у праві на квартиру
Волинський апеляційний суд залишив без змін рішення, яким жінці відмовили у встановленні факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з померлим чоловіком та у визнанні за нею права на частину квартири. Суд дійшов висновку, що надані докази не підтверджують наявності між сторонами фактичних шлюбних відносин у розумінні сімейного законодавства.
Після смерті чоловіка квартира увійшла до складу спадщини та була оформлена на його брата як спадкоємця за заповітом. Жінка звернулася до суду, стверджуючи, що багато років проживала з померлим однією сім’єю без офіційної реєстрації шлюбу, а тому має право на частину майна, придбаного під час спільного життя. Однак суди двох інстанцій визнали подані нею докази недостатніми.
Обставини справи
Позивачка зазначала, що з березня 1992 року до червня 2024 року проживала з чоловіком однією сім’єю без реєстрації шлюбу. За її словами, вони вели спільний побут, накопичували кошти та у 2019 році придбали квартиру, право власності на яку було оформлено на чоловіка. Після його смерті з’ясувалося, що все належне йому майно заповідано братові.
У зв’язку з цим жінка просила встановити факт проживання однією сім’єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнати квартиру спільною сумісною власністю та визнати за нею право власності на частину цього майна.
Луцький міськрайонний суд Волинської області відмовив у задоволенні позову. Додатковим рішенням із позивачки також стягнули 22 тисячі гривень витрат на професійну правничу допомогу на користь відповідача. Це рішення вона оскаржила в апеляційному порядку.
Які критерії застосував суд
Апеляційний суд нагадав, що для встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу недостатньо довести лише близькі стосунки між чоловіком та жінкою або їхню спільну участь у сімейних заходах.
Відповідно до Сімейного кодексу України та практики Верховного Суду, необхідно підтвердити спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов’язків, притаманних подружжю, а також інші обставини, які свідчать про існування реальних сімейних відносин.
Суд окремо звернув увагу, що факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу для цілей статті 74 Сімейного кодексу України може встановлюватися лише за період після набрання чинності Сімейним кодексом України — з 1 січня 2004 року. Тому вимоги щодо періоду з 1992 року до цієї дати не підлягали задоволенню.
Чому суд не погодився з доводами позивачки
Одним із ключових доказів у справі став договір купівлі-продажу квартири від 11 грудня 2019 року.
У цьому договорі чоловік письмово підтвердив, що не перебуває у зареєстрованому шлюбі, не проживає ні з ким однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а придбана квартира належатиме йому на праві особистої приватної власності. Апеляційний суд не погодився з аргументом позивачки про те, що така заява була суто формальною, оскільки вона міститься у нотаріально посвідченому правочині.
Колегія суддів також погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що надані фотографії лише підтверджують спільну присутність осіб на окремих подіях, але самі по собі не доводять існування спільного бюджету, ведення господарства та взаємних прав і обов’язків, характерних для подружжя. Аналогічно були оцінені й показання свідків, які не змогли підтвердити наявність спільного бюджету та інших ознак фактичної сім’ї.
Крім того, суд врахував, що з серпня 2023 року до смерті чоловік проживав разом зі своїм братом. Позивачка в цей період не проживала з ним, не здійснювала догляд та, за матеріалами справи, дізналася про його смерть лише через кілька місяців після поховання. На думку суду, ці обставини не узгоджуються з твердженням про проживання сторін як подружжя до червня 2024 року.
Також апеляційний суд звернув увагу на документи щодо приватизації житла у 1999 році, в яких чоловік не був зазначений членом сім’ї позивачки, хоча вона посилалася на спільне проживання з ним у цей період.
Чому не вдалося довести право на квартиру
Суд зазначив, що вимоги про визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права на її частину є похідними від вимоги про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу.
Оскільки позивачка не довела існування фактичних шлюбних відносин, підстав для застосування положень статті 74 Сімейного кодексу України не виникло. Відтак відсутні й підстави для визнання квартири спільним майном сторін.
Додатково суд оцінив докази щодо джерел коштів на придбання квартири. Згідно з матеріалами справи, за десять років до її купівлі офіційні доходи чоловіка становили понад 750 тисяч гривень, тоді як доходи позивачки — близько 91 тисячі гривень. Крім того, протягом кількох років вона не мала офіційного доходу. Доказів того, що квартира була придбана за спільні кошти сторін, суд не встановив.
Позиція апеляційного суду
За результатами перегляду справи 161/14420/25 Волинський апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та належним чином оцінив надані докази.
Апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області та додаткове рішення про стягнення 22 тисяч гривень витрат на професійну правничу допомогу — без змін. Апеляційний суд погодився, що розмір таких витрат є співмірним зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та часом, витраченим на надання правничої допомоги.
Постанова набрала законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду в касаційному порядку.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
