Частина вашої земельної ділянки «опинилася» у сусіда: Верховний Суд назвав правильний спосіб захисту
Якщо право власника земельної ділянки порушене через часткове накладення земельних ділянок, ефективного захисту не можна досягти лише шляхом вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастрового номера чи визнання недійсним договору її відчуження. У такій категорії спорів належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається. Такий висновок Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зробив, застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформульовану у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19.
Обставини справи
Позивачка отримала у приватну власність земельні ділянки ще у 2002 році. У 2024 році вона звернулася для виготовлення технічної документації, присвоєння кадастрових номерів та внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Під час реєстрації однієї із земельних ділянок державний кадастровий реєстратор відмовив у внесенні відомостей, оскільки встановив, що 42,3432% її площі накладається на іншу земельну ділянку, яка вже має кадастровий номер і перебуває у приватній власності.
Позивачка вважала, що таке накладення виникло через помилку під час формування сусідньої земельної ділянки у 2019 році, адже її право власності виникло ще у 2002 році.
Після безрезультатних спроб врегулювати спір із власником сусідньої ділянки вона дізналася, що той уже подарував її іншій особі. Тому позивачка звернулася до суду з вимогами визнати недійсним договір дарування, скасувати право власності нового власника, державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер та закрити Поземельну книгу.
Що вирішили суди
Суд першої інстанції задовольнив позов. Він дійшов висновку, що під час формування земельної ділянки відповідача не було враховано земельну ділянку позивачки, а тому договір дарування та інші наслідки державної реєстрації підлягають скасуванню.
Однак Київський апеляційний суд це рішення скасував і відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту.
Позиція Касаційного цивільного суду
Касаційний цивільний суд погодився з висновками апеляційної інстанції та залишив її постанову без змін.
Суд наголосив, що у спорах, де право особи порушене через часткове накладення земельних ділянок, належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається. Саме такий спосіб захисту, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, забезпечує ефективне поновлення порушеного права. Натомість вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастрового номера, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування чи договорів відчуження самі по собі не є належним способом захисту у такій категорії спорів.
Верховний Суд звернув увагу, що рішення про витребування нерухомого майна є самостійною підставою для державної реєстрації права власності за позивачем у Державному реєстрі речових прав. Тому окремо вимагати скасування записів про державну реєстрацію права власності за відповідачем не потрібно.
Суд також підкреслив, що визнання недійсним правового титулу на всю земельну ділянку не є належним способом захисту, якщо спір виник лише щодо її частини. У таких випадках має бути ідентифікована саме частина земельної ділянки, яка накладається, і лише вона може бути предметом віндикаційної вимоги. Такий підхід забезпечує дотримання принципу пропорційності та не допускає втручання у право власності щодо тієї частини земельної ділянки, яка не є предметом спору.
Оскільки позивачка заявила вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастрового номера та визнання недійсним договору дарування, але не заявила віндикаційного позову про витребування частини земельної ділянки, що накладається, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову через обрання неналежного способу захисту. Касаційний цивільний суд погодився з цим висновком.
Чому Суд не погодився із доводами про недійсність договору дарування
Позивачка стверджувала, що договір дарування був укладений вже після її звернень до власника земельної ділянки, а тому є нікчемним або фраудаторним.
Касаційний цивільний суд відхилив ці доводи.
Суд зазначив, що підстав для кваліфікації договору як такого, що порушує публічний порядок, не встановлено, а тому він не є нікчемним у розумінні статті 228 ЦК України.
Також Верховний Суд у справі №372/4480/24 наголосив, що конструкція фраудаторного правочину (actio Pauliana) спрямована на захист прав кредитора від дій боржника, які вчиняються для уникнення виконання зобов’язань або створення переваг іншим кредиторам. У цій справі позивачка не була кредитором відповідачів, тому підстав для застосування цього інституту не існувало. Сам по собі факт укладення договору дарування після виникнення спору не свідчить про його фраудаторність.
У підсумку Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду — без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
