Навчання за програмою обміну Erasmus+ не гарантує захист від відрахування: Верховний Суд пояснив чому
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28 липня 2026 року у справі № 694/515/25 розглянув спір щодо законності відрахування студентки, яка навчалася за програмою обміну в іноземному університеті. Суд роз’яснив, чи є достатньою тристороння угода між університетами та студентом для реалізації права на академічну мобільність і гарантії збереження місця навчання.
Постанова має практичне значення для студентів, які беруть участь у міжнародних програмах обміну, а також для закладів вищої освіти, оскільки окреслює обов’язкові умови набуття статусу учасника академічної мобільності та межі застосування гарантій, передбачених Законом України «Про вищу освіту».
Обставини справи
Позивачка, студентка 3-го курсу історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, проходила навчання у Лундському університеті (Швеція) за програмою Erasmus+ у межах академічного обміну.
Вона зазначала, що між нею, КНУ імені Тараса Шевченка та Лундським університетом була укладена тристороння угода про навчання, яка передбачала академічну мобільність та взаємне визнання результатів навчання. Попри це університет видав наказ про її відрахування через невиконання індивідуального навчального плану та згодом відмовив у поновленні.
Позивачка просила скасувати наказ про відрахування та поновити її у складі студентів, посилаючись на те, що фактично навчалася за погодженою програмою обміну, успішно виконала навчальний план у Лундському університеті, а формальне недотримання окремих адміністративних процедур не може бути підставою для відрахування.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, після чого справа була переглянута Верховним Судом.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що відповідно до Закону України «Про вищу освіту» здобувачам вищої освіти, які реалізують право на академічну мобільність, гарантується збереження місця навчання, а такі особи не відраховуються із складу здобувачів вищої освіти.
Отже, особи, які проходять навчання в іншому закладі вищої освіти (науковій установі) на території України чи поза її межами за програмою обміну студентами між університетами (академічна мобільність), не відраховуються із складу здобувачів вищої освіти.
Разом із тим Суд зазначив, що для реалізації права на академічну мобільність законодавством та Порядком реалізації права на академічну мобільність встановлено обов’язкову процедуру.
Особа, відібрана для участі у програмі академічної мобільності, укладає з українським закладом освіти договір про академічну мобільність, а після його укладення керівник закладу видає розпорядчий документ, з дати якого особа набуває статусу учасника академічної мобільності.
Договір академічної мобільності, що укладається під час реалізації будь-якого виду чи форми академічної мобільності українським учасником, який навчається на підставі державного (регіонального) замовлення, в обов’язковому порядку повинен містити вимогу щодо незбільшення строку здобуття відповідного освітнього, освітньо-наукового/освітньо-творчого рівня або наукового ступеня та в разі невиконання цієї вимоги — продовження строку здобуття освіти такою особою понад нормативний для такого освітнього, освітньо-наукового/освітньо-творчого рівня або наукового ступеня за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб.
Суд зазначив, що відповідно до Положення Київського національного університету імені Тараса Шевченка для отримання академічної мобільності необхідно отримати відповідні погодження, укласти договір про академічну мобільність та затвердити індивідуальний навчальний план академічної мобільності, а визначений перелік документів має бути поданий до відділу академічної мобільності не пізніше ніж за сім календарних днів до початку програми.
ВС встановив, що позивачка отримала право на навчання у Лундському університеті за програмою обміну та скористалася ним, однак не виконала всіх умов, передбачених університетом для реалізації права на академічну мобільність, оскільки не отримала необхідних погоджень, не уклала з університетом договір про академічну мобільність та не затвердила індивідуальний навчальний план академічної мобільності.
Суд наголосив, що оскільки позивачка не оформила належним чином договір про академічну мобільність та не затвердила індивідуальний навчальний план, вона не набула права, передбаченого частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту», на збереження місця навчання відповідно до Положення про порядок реалізації права на академічну мобільність.
Окремо Верховний Суд підкреслив, що саме по собі укладення тристоронньої угоди є угодою про співпрацю між навчальними закладами, проте не є підставою для академічної мобільності.
Таким чином, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Суд дійшов висновку, що наявність тристоронньої угоди про навчання за програмою Erasmus+ та фактичне навчання в іноземному університеті самі по собі не підтверджують набуття статусу учасника академічної мобільності. Для застосування гарантій студент повинен пройти встановлену процедуру оформлення академічної мобільності, зокрема укласти договір про академічну мобільність, отримати необхідні погодження та затвердити індивідуальний навчальний план.
Читайте також: навчалися у виші, але не отримали диплом – чи буде цей період у стажі.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
