Конфлікт інтересів vs Незалежність суду: чи зможе ВРП подолати судову помилку КУпАП та захистити правосуддя від втручання НАЗК?
Суддя Добропільського міськрайонного суду Олена Здоровиця
Цей допис присвячений аналізу системного правового конфлікту між антикорупційним контролем та засадами незалежності судової влади на прикладі моєї дисциплінарної справи — судді Добропільського міськрайонного суду Олени Здоровиці. Досліджено протиправність практики притягнення судді до відповідальності за ст. 172-7 КУпАП за так званий процесуальний конфлікт інтересів. Особливу увагу приділено питанню: чи зможе Вища рада правосуддя під час повторного розгляду дисциплінарної справи продемонструвати інституційну сміливість, керуватися висновками Верховного Суду та ухвалити справедливе рішення попри існування формально «нескасованої» через дефекти КУпАП судово-адміністративної помилки.
1.Природа процесуального конфлікту інтересів
Конституційні гарантії незалежності суддів є фундаментальною умовою справедливого суду (ст. 126 Конституції України). Проте практика останніх років виявила небезпечний тренд: намагання Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) використовувати інструменти адміністративного процесу (ст. 172-7 КУпАП) для оцінки дій суддів безпосередньо під час здійснення правосуддя.
Ключова правова помилка такого підходу полягає в ігноруванні різниці між позапроцесуальним та процесуальним конфліктом інтересів. Ба більше, ситуація перетворюється на процесуальний тупик, коли питання конфлікту інтересів уже було вирішено в межах самого процесу шляхом відмови у задоволенні процесуального відводу, але НАЗК все одно складає протокол, а суди виносять обвинувальне рішення, а саме притягують суддів до адміністративної відповідальності за процесуальний конфлікт інтересів.
2.Фабула справи: Юридичний абсурд «взаємопов’язаності» справ.
Для розуміння глибини проблеми варто детально розібрати обставини моєї справи — судді Добропільського міськрайонного суду Донецької області Олени Здоровиці, яка наочно ілюструє, як штучно створювалися корупційні звинувачення з боку НАЗК.
Суддя розглядала кримінальну справу щодо завідувачки амбулаторії (медикині), яку звинувачували за ч.2 ст.358 КК України у підробці листків непрацездатності для тодішнього міського голови Андрія Аксьонова. З останнім суддя мала дружні стосунки, через що в його особистій кримінальній справі, в якій він мав статус обвинуваченого, та яка надійшла судді на розгляд в той час коли вона вже розглядала справу медикині, цілком законно заявила самовідвід.
Проте у справі медикині склалася кардинально інша процесуальна ситуація:
відсутність суб’єктивних підстав для самовідводу: Суддя Здоровиця не була знайома з жодним із безпосередніх учасників цієї кримінальної справи. Сам Аксьонов не був стороною процесу і навіть не залучався як свідок. Відтак, жодних законних підстав для самовідводу за ст. 75 КПК України у судді просто не існувало.
чинна ухвала суду як абсолютний бар’єр для НАЗК : Під час розгляду справи медикині сторона обвинувачення (прокурор) заявила судді Здоровиці відвід. Підстави цього відводу були повністю ідентичними тим обставинам, які згодом НАЗК в 2023 році зазначило у своєму протоколі щодо наявності у неї конфлікту інтересів при розгляді зазначеної кримінальної справи і за якими її врешті було визнано винною в адмінпорушенні за ч.2 ст.172-7 КУпАП. Проте в задоволенні цього відводу прокурору іншим суддею, який розглядав заяву, в листопаді 2020 року було відмовлено. Ця ухвала про відмову у задоволенні відводу набрала законної сили й на даний час є чинною. Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов’язковим до виконання. НАЗК не є судовою інстанцією і не має права ставити під сумнів законність судового акта, який підтвердив відсутність підстав для усунення судді від справи. Суддя була процесуально зобов’язана продовжити розгляд справи, адже самовільне ухилення від процесу після відмови у відводі є прямим дисциплінарним проступком. Складання ж протоколу НАЗК у цьому випадку ставить суддю у завідомо безвихідне становище, де будь-яка дія трактується як порушення.
Чому твердження про «зв’язок справ» є абсурдом з погляду кримінального права?
НАЗК та суди (перша та апеляційна інстанції), які притягнули суддю до адміністративної відповідальності за процесуальний конфлікт інтересів в кримінальній справі, яка до теперішнього часу знаходиться на перегляді в апеляційній інстанції, обґрунтовували наявність конфлікту інтересів тим, що вирок медикині нібито міг вплинути на справу Аксьонова, і що не заявивши самовідвід від розгляду справи медикині, суддя діяла з метою створення преюдиційних фактів, які
будуть враховані на користь Аксьонова А.А. при розгляді його справи. Але ця конструкція повністю розпадається під тиском кримінально-процесуальної доктрини:
відсутність інституту преюдиції в КПК: В українському кримінальному процесі не існує преюдиції фактів і обставин, встановлених в іншій кримінальній справі. Суд, який у майбутньому розглядав би справу Аксьонова, був зобов’язаний самостійно встановлювати всі обставини виключно на підставі доказів, досліджених у власному судовому засіданні. Вирок щодо медикині не мав і не міг мати для справи Аксьонова жодного наперед встановленого юридичного значення
невідповідність обсягу обвинувачення: Аксьонову в його особистій справі інкримінували виключно використання підробленого листка непрацездатності (ч.4 ст.358 КК України). При цьому обвинувачення у заволодінні чи привласненні державних коштів за допомогою цього лікарняного йому взагалі не висувалося. Про яку «взаємопов’язаність» та «матеріальний інтерес третіх осіб» у такому разі заявляло НАЗК — залишається загадкою.
зміст вироку як спростування «допомоги»: На момент складання протоколу НАЗК у лютому 2023 року пройшло вже два роки як суддею було ухвалено вирок (від 31.05.2021 р.) у кримінальній справі, в якій НАЗК побачило конфлікт інтересів судді. Дійсно суддя ухвалила виправдувальний вирок щодо медикині але з суто матеріально-правових підстав, оскільки обвинуваченій інкримінувались дії за ч.2 ст.358 КК України, як службовій особі і тому вона не могла бути суб’єктом цього кримінального правопорушення. В той же час зі змісту вироку вбачається, що суддя, на основі офіційних даних ДПСУ, прямо встановила обставини фіктивності та незаконності лікарняного, виданого Аксьонову. Як можна заявляти про «умисел допомогти» у 2023 році, якщо сам текст вироку від 2021 року це беззаперечно спростовує і це було заздалегідь відомо і НАЗК, і суддям, які розглядали протокол НАЗК?
3. Пріоритет процесуального закону та імператив ст. 35-1 Закону «Про запобігання корупції»
Притягнення судді до адміністративної відповідальності за незаявлення самовідводу у конкретній кримінальній справі, яка знаходиться на апеляційному перегляді, прямо суперечать базовим принципам права.
Частина 1 статті 35-1 Закону України «Про запобігання корупції» чітко встановлює: правила врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів визначаються законами, що регулюють їхній статус та засади судочинства. Для судді під час розгляду кримінальної справи таким є виключно Кримінальний процесуальний кодекс України. Інститути відводу та самовідводу (ст. 75–81 КПК) є єдиним легітимним механізмом перевірки неупередженості суду.
Коли НАЗК та суд, що розглядає справи в межах КУпАП, починають аналізувати ухвалений суддею вирок, намагаючись оцінити його на предмет порушення процесуального та матеріального права, вони вчиняють пряме втручання в діяльність судді при здійсненні правосуддя. Оцінювати законність, обґрунтованість вироку та правильність застосування норм права мають право виключно суди апеляційної та касаційної інстанцій у межах кримінального судочинства (ст. 129 Конституції України), а не сторонні органи контролю виконавчої гілки влади та судді, які розглядають справи в порядку КУпАП. Оцінка судового рішення органом виконавчої влади (НАЗК) є порушенням гарантій суддівської незалежності та принципу розподілу влад.
4. «Мертва» постанова КУпАП як наслідок законодавчого дефекту.
У процесі дисциплінарного переслідування Вища рада правосуддя спочатку звільнила суддю Здоровицю, спираючись на постанову про притягнення її до адмінвідповідальності за ч.2 ст.172-7 КУпАП. Проте згодом Велика Палата ВС та Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду повністю скасували рішення ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та про звільнення судді.
ВП Верховного Суду констатувала: НАЗК не має права оцінювати процесуальні дії судді під час розгляду судових справ.
Тут виникла глибока правова дисоціація:
- з одного боку, матеріальне право і справедливість перемогли на рівні найвищої судової інстанції (ВП ВС).
-з іншого боку, постанова про притягнення судді до адміністративної відповідальності формально залишається чинною в реєстрах.
Це сталося через застарілість та недосконалість Кодексу про адміністративні правопорушення. КУпАП взагалі не передбачає інституту касаційного оскарження (ст. 294) чи перегляду рішень за нововиявленими обставинами. Суди, розглядаючи заяву судді про перегляд
постанови за нововиявленими обставинами банально побоялися застосувати аналогію права для перегляду справи, опинившись у полоні сухих процесуальних рамок КУпАП. Виникає замкнуте коло судової помилки, яку неможливо виправити процесуально на національному рівні через недосконалість КУпАП.
Але, скасовуючи рішення ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, ВП ВС застосувала витончений юридичний підхід, зазначивши, що вона: « ... ніяким чином не ставлячи під сумнів рішення суду в адміністративній справі № 227/572/23, в силу конституційного принципу обов’язковості судового рішення не може не оминути увагою й те, що фактично підставою для складання протоколу НАЗК став не позапроцесуальний конфлікт інтересів судді, а виключно її дії щодо розгляду кримінальної справи……»
Тобто, найвищий суд прямо вказав, що формальний «привид» чинної постанови КУпАП (яку неможливо скасувати лише через відсутність касації в КУпАП) не звільняє ВРП від обов’язку бачити матеріально-правову порочність цього документа — адмінсуд і НАЗК оцінювали об’єкт, який взагалі не підпадає під їхній контроль.
5. Тест на професійну сміливість: Чи зможе ВРП ухвалити справедливе рішення?
Оскільки Верховний Суд скасував первинне рішення ВРП про притягнення судді Здоровиці О.В. до дисциплінарної відповідальності та її звільнення, справа повертається до Ради на повторний розгляд. Перед ВРП постає випробування, яке виходить за межі сухих юридичних формул: чи зможе Рада ухвалити законне та справедливе рішення, маючи перед собою формально чинну, але концептуально хибну постанову суду за ст. 172-7 КУпАП?
Для ухвалення чесного вердикту ВРП має продемонструвати інституційну незалежність та задіяти, як на мене, два ключові чинники:
імперативність висновків Верховного Суду: Позиція Великої Палати ВС є обов’язковою для ВРП під час повторного розгляду. Якщо найвища судова інстанція вже встановила, що дії НАЗК були протиправним втручанням у правосуддя, ВРП не має права дублювати старі помилки.
автономія дисциплінарного провадження: ВРП не є автоматичним інструментом для штампування рішень на підставі незаконних протоколів НАЗК. ВРП зобов’язана провести власну незалежну оцінку. Наявність адмінпостанови, ухваленої на підставі протоколу, складеного з очевидним перевищенням повноважень антикорупційними органами та повним ігноруванням відсутності преюдиції в КПК, не може бути підставою для руйнування кар’єри судді. Особливо коли її обов’язок розглядати справу був продиктований чинною судовою ухвалою про відмову у задоволенні відводу, а сам вирок фактично констатував незаконність видачі документа «потрібній особі».
Склад ВРП має унікальний шанс поставити крапку в цьому прецеденті.
ВИСНОВОК.
Справа судді Здоровиці О.В. чітко довела, що процесуальний конфлікт інтересів має вирішуватися виключно всередині процесу за правилами процесуального кодексу. Порушення правил процесуального відводу чи самовідводу може нести за собою виключно дисциплінарну відповідальність перед ВРП, і ніяк не адміністративну. Спроби НАЗК притягнути суддю до адміністративної відповідальності за процесуальний конфлікт інтересів, штучно сконструювавши «конфлікт інтересів» там, де відсутня преюдиція, а сам вирок констатує незаконність дій третіх осіб, є правовим нонсенсом.
Даний кейс має послужити потужним стимулом для Верховної Ради України щодо негайного реформування КУпАП — запровадження касаційного оскарження та інституту нововиявлених обставин у справах, пов’язаних з корупцією. Допоки законодавець не виправив цю помилку, вся відповідальність за дотримання справедливості лягає на Вищу раду правосуддя. У Ради є всі важелі та повноваження, щоб проігнорувати формальний «привид» адмінпостанови, застосувати принцип верховенства права, обов’язковість висновків Верховного Суду і повністю закрити дисциплінарну справу, захистивши незалежність українського суду.
Але чи готова Вища рада правосуддя, яка покликана забезпечувати незалежність судової влади, бути реальним щитом для суддів від свавілля виконавчої влади, чи вона піддасться формалізму дефектного законодавства КУпАП?
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
