Процесуальні і правові особливості здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом

Віра Михайленко,
суддя Вищого антикорупційного суду,
к.ю.н.

У вересні Вищий антикорупційний суд розпочинає здійснювати правосуддя. Його «завантаження» супроводжує суспільний запит на невідворотність покарання за вчинення корупційних злочинів та спекулятивне формування викривлених очікувань швидкого і суворого засудження всіх, хто підозрюється у їх вчиненні. Однак ВАкС є органом правосуддя, який має здійснювати свою діяльність з урахуванням сучасних демократичних стандартів і з дотриманням верховенства права. Хоча законодавством встановлені певні процесуальні і матеріально-правові особливості при здійсненні правосуддя у справах, підсудних Вищому антикорупційному суду.  

Вищий антикорупційний суд є функціонально і організаційно незалежним елементом судової влади. Він є постійно діючим вищим спеціалізованим судом у національній системі судоустрою. Покладені на нього завдання і функції витікають із самої суті правосуддя, отже, діяльність ВАкС базується на загальних (конституційних і кримінально-процесуальних) засадах — верховенства права, законності, поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності тощо. Правова держава не може створювати і застосовувати механізми та засоби боротьби з корупцією, які не є правовими і юридично обґрунтованими. Зміст і спрямованість антикорупційної діяльності як елементу діяльності держави визначають саме найвищі соціальні цінності — людина, її права і свободи, недоторканість і безпека. Отже в умовах прагнення практичної реалізації задекларованої на конституційному і кримінально-процесуальному рівнях засади верховенства права «неприйнятними є засоби боротьби з корупцією, які, хоч і можуть виявитись результативними, але суперечать конституційним засадам функціонування держави та суспільства» [1, с. 48].

Такий підхід цілком кореспондується зі ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 3 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд». Адже завданням ВАкС є здійснення правосуддя відповідно до визначених законом засад та процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства та держави від корупційних і пов’язаних із ними злочинів та судового контролю за досудовим розслідуванням цих злочинів, дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. До цього слід додати завдання самого кримінального провадження, визначені у КПК України. Крім захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень та охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, до них відносяться забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Без дотримання належної правової процедури притягнення «топ-корупціонерів» до відповідальності і призначення їм покарання, очевидно, не будуть відповідати вимогам права, справедливості і демократизму. Одночасно в умовах спеціалізації судового розгляду кримінальних проваджень діяльність ВАкС дозволить оптимізувати процеси, в яких здійснюється досудове розслідування, а також модернізувати весь правовий механізм боротьби з корупцією.  

Отже, в світлі суспільних очікувань щодо покарання «топ-корупціонерів» слід особливо підкреслити демократичну і правову складову в діяльності ВАкС — він не є репресивним елементом в державному механізмі боротьби з корупцією. Принципи невідворотності кримінальної відповідальності і покарання в діяльності ВАкС реалізуються в міцному симбіозі з демократичними стандартами побудови правової держави, завданнями і засадами кримінального провадження. В цьому вся логіка сучасного кримінального права і кримінального процесу — пропорційна відповідність негативних наслідків для особи суспільній небезпечності вчиненого протиправного діяння на підставі встановленої процедури.

З дня початку роботи Вищого антикорупційного суду змінюється «процесуальна мапа» кримінального провадження. Це, по-перше, стосується підсудності ВАкС, якому підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці до ст. 45 Кримінального кодексу України, ст. 206-2, 209, 211, 366-1 КК України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п’ятої статті 216 КПК України. Отже, як вбачається із законодавчого формулювання, мова йде про три групи кримінальних правопорушень:

• злочини, які набувають «корупційного» характеру з огляду на спосіб вчинення, — якщо вони вчиняються шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2-5 ст. 191, ч. 2-3 ст. 262, ч. 2-3 ст. 308, ч. 2-3 ст. 312; ч. 2-3 ст. 313, ч. 2 ст. 320, ст. 357, ч. 2-4 ст. 410 КК України);
• злочини, які визначені законом корупційними за змістом (ст. 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 КК України);
• окремі злочини, віднесені до підслідності НАБУ (ст. 206-2, 209, 211, 366-1 КК України).

Щодо умов підсудності ВАкС, то ними є:

• відповідний суб’єкт вчинення злочину (найвищі посадові особи держави, державні службовці категорії "А", депутати обласних рад, міської ради міст Києва та Севастополя; посадові особи місцевого самоврядування першої та другої категорій посад; судді, Голова, заступник Голови, члени, інспектори ВРП і ВККС; прокурори; військовослужбовці вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України; керівники суб’єктів великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50%);
• розмір предмета злочину або завданої ним шкоди. Якщо злочин вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків, цей розмір повинен в 500 і більше разів перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
• суб’єкт, щодо якого вчинено злочин, передбачений ст. 369, ч. 1 ст. 369-1 КК України (посадові особи іноземних держав—- особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства; іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій; члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів).

Отже кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду лише у разі вчинення відповідного злочину певним суб’єктом або за наявності значного розміру предмету злочину чи завданої шкоди; або якщо злочини, передбачені ст. 369, ч.1 ст. 369-1 КК України вчинені щодо іноземної службової особи.   

Також змінюється організація судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях. Адже з 05.09.2019 у зазначених вище провадженнях судовий контроль здійснюється слідчими суддями Вищого антикорупційного суду. На перших зборах суддів визначено шість слідчих суддів з відповідною спеціалізацією (в перший рік діяльності ВАкС слідчі судді здійснюють лише судовий контроль і не розглядають справи по суті). Однак в питанні обшуку законодавець випустив із поля зору наявність слідчих суддів ВАкС — ч. 2 ст. 234 КПК України залишилася без змін, і з дня початку Вищого антикорупційного суду обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Це вбачається нелогічним і потребує законодавчих змін.

До процесуальних особливостей слід також віднести те, що дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (в тих випадках, коли НСРД здійснюється на підставі ухвали слідчого судді) надається слідчим суддею Вищого антикорупційного суду, тобто першої інстанції. Нагадаємо, що в інших випадках такий дозвіл надається слідчим суддею апеляційного суду.

Щодо особливостей застосування норм матеріального права, то в першу чергу, це стосується так званих «пільгових інститутів». Так, до осіб, які вчинили корупційні злочини, не застосовуються положення:

- статей 45, 46, 47 і 48 КК України щодо звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із дійо­вим каяттям, примиренням з потерпілим, передачею на поруки, змі­ною обстановки;

- ст. 69 КК України щодо призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом;

- ст. 74 КК України в частині звільнення від покарання з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці;

- ст. 75 КК України щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням (разом з тим, у випадку укладення угоди про визнання винуватості допускається призначення покарання з випробуванням);

- ст. 79 КК України щодо звільнення засуджених вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років від відбування основного і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

• ст. 86 КК України щодо застосування амністії (особи, визнані винними у вчиненні корупційних злочинів, вироки стосовно яких не набрали законної сили, не можуть бути звільнені від відбування покарання, а особи, вироки стосовно яких набрали законної сили, — не можуть бути повністю звільнені законом про амністію від відбування покарання. Разом з тим, такі особи можуть бути звільнені від відбування покарання після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 цього Кодексу).
• ст. 91 КК України щодо дострокового зняття судимості (у випадках засудження за корупційні злочини дострокове зняття судимості не допускається).

Інші «пільгові» інститути можуть бути застосовані за результатами судового розгляду проваджень, підсудних Вищому антикорупційному суду, з певними обмеженнями:

• ст. 81 КК України щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (таке може бути застосоване після фактичного відбуття не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості, в той час як при засудженні за інші злочини середньої тяжкості достатньо відбути не менше половину строку покарання);
• ст. 82 КК України щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим за корупційний злочин середньої тяжкості не менше двох третин строку покарання, призначеного судом, на противагу половини строку для інших злочинів середньої тяжкості);
• ст. 87 КК України щодо помилування (особи, засуджені за вчинення корупційних злочинів, можуть бути звільнені від відбування покарання в порядку помилування після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 КК України).

Розглядаючи караність корупційних та квазікорупційних злочинів, підсудних ВАкС, і аналізуючи відповідні санкції, помітно, що закон альтернативно передба­чає декілька видів основних покарань (штраф або обмеження волі, або позбавлення волі). Інколи за такі злочини передбачено виправні роботи (ст. 206-2, 210 КК України) або арешт (ч. 2 ст.320 КК України). До моменту ухвалення вироку, санкція статті безпосередньо впливає на можливість застосування запобіжного заходу певного виду і обумовлює неможливість застосування тримання під вартою або домашнього арешту. Адже відповідно до ч. 2 ст. 181 КПК України домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Можливість тримання під вартою також ставиться в залежність від потенційного покарання, і ч. 2 ст. 183 КПК України встановлені «додаткові» фільтри цього запобіжного заходу. Таким чином, під час досудового розслідування і судового провадження не всі підозрювані, обвинувачені мають перебувати під вартою. Застосування у «корупційних» провадженнях особистого зобов’язання, особистої поруки та застави (а не тримання під вартою) пов’язано не з професійним рівнем прокурора, захисника або судді або іншими чинниками — такими є вимоги закону, і суспільство повинно прийняти це як факт.

Повертаючись до норм матеріального права, переважна більшість санкцій передбачають додаткове обов’язкове покарання у виді позбав­лення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а також додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Симбіоз особливостей матеріального і процесуального права в діяльності ВАкС має проявлятися при застосуванні інститутів спеціальної конфіскації та кримінального провадження щодо юридичної особи. Вчинення корупційного злочину може бути підставою для застосування спеціальної конфіскації. Згідно з ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;

3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, — переходять у власність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Потенційна можливість спеціальної конфіскації у провадженнях про корупційні злочини відбивається і на стадії досудового розслідування, адже це є самостійною підставою арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження (п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України). В цьому випадку арешт накладається не лише на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого а й на майно третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації. Як свідчить сучасна практика, інститут спеціальної конфіскації застосовується не надто активно (що пов’язано з проблемами нормативного регулювання і процедурами виявлення відповідних активів), хоча може бути досить дієвим з точки зору виконання завдань кримінального права і процесу.

У Кримінальному кодексі України закріплений розділ XIV-1, який встановлює заходи кримінально-правового впливу щодо юридичних осіб – штраф, конфіскація майна та ліквідація. Перелік діянь, вчинення яких є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру, частково збігається з переліком злочинів, підсудних ВАкС. На підставі ч. 8 ст. 214 КПК України провадження щодо юридичної особи здійснюється одночасно з відповідним кримінальним провадженням, у якому особі повідомлено про підозру. Не зважаючи на те, що в КПК України відсутня систематизація норм, присвячених такому виду кримінального провадження, очевидно, що воно по суті є особливим порядком, який органічно «вписується» в концепцію кримінального провадження корупційного і квазікорупційного змісту. Однак в сучасних умовах правозастосування кримінально-правовий інститут заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб (розділ XIV-1 КК України) та процесуальні норми кримінального провадження щодо юридичної особи майже не реалізуються, що потребує практичного переосмислення.

Зазначені процесуальні і матеріально-правові особливості здійснення кримінальних проваджень, підсудних Вищому антикорупційному суду, спрямовані на забезпечення невідворотності кримінальної відповідальності та покарання, модернізацію всього правового механізму боротьби з корупцією і процесуальну оптимізацію сучасного кримінального процесу. Разом з тим, ефективності діяльності ВАкС мають сприяти не лише закріплені в законі особливості, а й ряд інших чинників, серед яких, зокрема:

1. якісне законодавство в контексті визначення підсудності злочинів (перелік злочинів, підсудних ВАкС, повинен відповідати меті його створення і не повинен бути суттєво розширеним);
2. якісне законодавство, що встановлює злочинність і караність діянь, віднесених до корупційних злочинів (мається на увазі чітке розмежування злочинного діяння з, наприклад, неналежним виконанням господарських зобов’язань або управлінських функцій);
3. дотримання засад кримінального провадження при здійсненні досудового розслідування і судового розгляду у кримінальних провадженнях щодо корупційних злочинів;
4. застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження;
5. дотримання процедур проведення слідчих (розшукових) і негласних (слідчих) розшукових дій уповноваженими суб’єктами;
6. законність процесуальних дій і рішень уповноважених суб’єктів досудового розслідування, які стають предметом розгляду на стадії судового провадження (в тому числі слідчого судді ВАкС);
7. якісність проведення досудового розслідування;
8. якісність представлених суду матеріалів при підтриманні публічного обвинувачення;
9. безперервність судового розгляду;
10. незмінність складу суду;
11. активізація в питаннях передачі активів АРМА (ініціатива і обґрунтування мають виходити із сторони обвинувачення);
12. активна позиція сторони захисту;
13. обґрунтованість і вмотивованість судових рішень.

Посилання:

1. Боровик А. Відповідність звільнення від кримінальної відповідальності за корупційні злочини основним принципам кримінального права. Науковий часопис Національної академії прокуратури України 4. 2015. С. 47-55