Правова оцінка проживання осіб за однією адресою після розлучення: постанова ВС

Позивачка звернулась до суду з позовом про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без укладання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з чоловіком, який помер. Звернувшись після його смерті до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, позивачка з`ясувала, що шлюб розірвано рішенням районного суду. Після розірвання шлюбу та поділу майна ані вона, ані спадкодавець не здійснювали фактичного розподілу майна, а саме: не отримували свідоцтв про право власності згідно з визначеними частками, продовжували вести спільне господарство. Необхідність встановлення юридичного факту позивачка обґрунтовувала наявністю перешкод для визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання з 2012 року по 2017 рік.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення районного суду залишено без змін.

Позивачка зазначає, що судами було неповно з`ясовано обставини та не досліджено докази у справі. Судами не взято до уваги покази свідків. Дана справа має виняткове значення для позивачки, оскільки стосується майна, яке набуте за спільні кошти.

Правова позиція Верховного Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. П. 6 рішення Конституційного Суду від 3 червня 1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог, адже вони не підтверджені належними доказами. А проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 за однією адресою пов`язане поділом майна між ними та відсутністю іншого місця проживання. Вказані відносини не носили характеру сімейних відносин.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що між особами, що перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням районного суду, ведення спільного господарства та шлюбні відносини припинилися з березня 2012 року. Протягом 2012 і 2013 років судами розглядалась справа з приводу поділу майна між ними. Так, ухвалою апеляційного суду визнано за позивачкою та її чоловіком право спільної часткової власності — по 1/2 частині кожному на будинок домогосподарства під літерою А1 з належними до нього будівлями та спорудами; визнано за чоловіком право особистої приватної власності на будинок домогосподарства під літерою Б1; визнано за позивачкою право власності на частину земельної ділянки; визнано за чоловіком право власності на частину земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що, відповідно до правил статті 400 ЦПК України, виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

Проживання осіб за однією адресою після розлучення у зв’язку з поділом майна між ними та відсутністю іншого місця проживання не підтверджує факту існування між такими особами сімейних відносин.

З постановою у справі №748/897/18 можна ознайомитись за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала постанову КЦС ВС щодо підстав для розірвання спадкового договору.